Найнебезпечнішою формою множинності злочинів є рецидив (від латинського слова recidivus – той, що відновлюється). Вчинення особою нового злочинного посягання під час чи після відбування покарання свідчить про її підвищену суспільну небезпеку і стійкі антисоціальні погляди, що не викорінюються навіть у разі застосування примусових заходів.
Відповідно до ст. 34 КК рецидив злочинів – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.
Обов’язковою ознакою рецидиву є вчинення винним двох або більше умисних злочинів. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Вчинення злочину через необережність рецидиву злочинів не утворює. Такий підхід з боку законодавця пояснюється тим, що необережні злочини є відображенням недостатньо дбайливого, несумлінного відношення винного до інтересів окремої особи, суспільства чи держави і не свідчать про наявність у винного стійких антисоціальних поглядів.
На відміну від цього, умисна форма вини говорить про негативну установку винного до суспільних відносин, охоронюваних законом про кримінальну відповідальність. Враховуючи сказане, повторне вчинення умисного злочину дозволяє констатувати його невипадковий характер, глибоку ступінь моральної деградації винного, наявність укорінених антигромадських переконань, що є характерною ознакою рецидиву.
Наступною обов’язковою ознакою рецидиву є наявність у особи незнятої і непогашеної судимості за раніше вчинений умисний злочин. Відповідно до ст. 88 КК особа визнається такою, яка має судимість, з дня набуття обвинувальним вироком законної сили і до моменту погашення або зняття судимості. Вчинення особою, яка має судимість, нового умисного злочину може мати місце під час відбування строку покарання або під час визначеного в законі строку судимості після відбуття покарання. Для визнання вчиненого рецидивом не має значення, вчинений повторний злочин під час відбування покарання або коли воно було цілком реалізоване.
Теорія кримінального права виділяє два види рецидиву[404]:
1) загальний рецидив – це вчинення будь-якого умисного злочину особою, яка має судимість за будь-який раніше вчинений умисний злочин. Цей вид рецидиву не зазначений у жодній статті Особливої частини Кодексу і не має значення для кваліфікації. Наявність загального рецидиву злочинів суд враховує як обставину, що обтяжує покарання за ознакою «рецидив злочинів», (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) при призначенні покарання у межах санкції відповідної статті закону;
2) спеціальний рецидив – це повторне (після засудження за перше) вчинення не будь-якого злочину, а певного, в одному випадку тотожного злочину, в іншому – однорідного злочину. Спеціальний рецидив зазначений у деяких статтях Особливої частини Кодексу як ознака, що надає певному складу злочину тяжкого (кваліфікованого) виду.
Наявність спеціального рецидиву злочинів має правові наслідки щодо кваліфікації нового вчиненого злочину тоді, коли вона вказана в самому законі (статті) як ознака, що надає основному складу злочину кваліфікованого виду. Ознака вчинення злочину «особою, раніше судимою» стосується лише тотожних злочинів, про це йдеться в окремих статтях закону про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 203, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 296 КК). В інших, передбачених у законі, випадках при кваліфікації вчиненого особою, яка має судимість, нового (нових) як тотожного, так і однорідного, злочину такий рецидив враховується як складова повторності таких злочинів. Так, викрадення майна визнається вчиненим повторно у всіх випадках, якщо особа раніше вчинила один із тотожних або однорідних злочинів, перелічених у примітці 1 до ст. 185 КК, незалежно від того, чи була вона раніше засуджена за це.
За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів[405].
Пенітенціарний рецидив – це вчинення особою нового злочину під час відбування покарання у виді позбавлення волі. Прикладом такого рецидиву є злочини, передбачені статтями 390, 391, 392 КК. Пенітенціарний рецидив враховується при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення. Так, якщо для умовно-дострокового звільнення потрібно відбуття не менше половини строку покарання, призначеного вироком, то при пенітенціарному рецидиві – не менше двох третин цього строку. У пункті 2 ч. 3 ст. 81 КК передбачено, що умовно-дострокове звільнення може бути застосоване після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання до особи, яка раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі. У таких ситуаціях особи, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, можуть бути умовно достроково звільнені на підставі п. 2 ч. 3 ст. 107 КК після фактичного відбуття не менше половини строку призначеного покарання, хоча за загальним правилом вони пі і лягають звільненню після фактичного відбуття не менше однієї третини цього строку. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 КК особи, які були звільнені умовно-достроково і знову вчинили умисний злочин протягом невідбутої частини покарання підлягають умовно-достроковому звільненню після фактичного відбуття не менше трьох чвертей строку покарання. Неповнолітні в таких випадках повинні відбути не менше двох третин призначеного їм строку позбавлення волі (п. 3 ч. 3 ст. 107 КК).
Рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів – це рецидив, при якому особа, маючи судимість за один з таких злочинів, знову вчиняє, незалежно від їх послідовності, новий такий же злочин. Такий рецидив впливає на кваліфікацію злочинів. Наприклад, особа, яка була раніше засуджена за вбивство, і знову, до погашення судимості, засуджена за нове вбивство, відповідає за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Рецидив особливо тяжких злочинів при сукупності вироків дає можливість призначити остаточне покарання у межах до 25 років позбавлення волі.
У теорії кримінального права існує ще одна класифікація видів рецидиву: простий рецидив – вчинення нового злочину особою, яка має судимість за раніше вчинений злочин; складний рецидив – вчинення нового злочину особою, яка має три або більше судимостей за раніше вчинені злочини.
Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний чи спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку – поєднання в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального[406].
Рецидив злочину у випадках, передбачених законом, впливає на кваліфікацію злочину. Якщо попередня судимість прямо вказана як кваліфікуюча ознака у статтях Особливої частини КК, то ця ознака, встановлена при розгляді конкретної справи, повинна отримати своє вираження у формулі кваліфікації злочину. Так, хуліганство, вчинене особою, яка має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296 КК України. Крім того, вказівка в законі на повторність одночасно передбачає і рецидив. Так, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, озброєння, навчання особи з метою вчинення терористичного акту особою, яка раніше була засуджена за сприяння вчиненню терористичного акту, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 2584 КК України.
Рецидив, якщо він не передбачений як кваліфікуюча ознака у статті Особливої частини КК, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 67 КК визнається обставиною, що обтяжує покарання.