Частина 1 ст. 42 КК містить положення, відповідно до якого не визнається злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети.
Це пов’язано, насамперед, з тим, що виробництво, наука, медицина знаходяться у безперервному розвитку та удосконаленні. Досягнення кращих результатів цього процесу нерідко пов’язано з експериментом, з методом спроб та помилок і взагалі з ризиком. У загальному значенні, ризик – це ініціативний вчинок зі сподіванням на успіх[441]. При ризику не може бути абсолютної впевненості у досягненні постановленої мети. Ризик завжди пов’язаний з припущенням невдачі, хоча б за малим ступенем ймовірності. Достатньо спам’ятати хвилю внесків грошей у банківські та комерційні структури типа банку «Україна». При ризику очікується також й можливе заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Норма, передбачена у ст. 42 КК, має універсальний характер, тобто може бути застосована до будь-якої сфери людської діяльності.
Для того, щоб ризик, який сприяв заподіянню шкоди, вважався обставиною, що виключає злочинність діяння, він повинен бути обґрунтованим. Ризик визнається виправданим, коли суспільно корисна мета не могла бути досягнута не пов’язаними з ризиком діями (бездіяльністю) та особа, яка припускає ризик, прийняла достатні заходи для попередження заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.
Коли ж при виправданому ризику все ж таки заподіюється шкода правоохоронюваним інтересам вчинювані дії не визнаються злочинними. Підставою для цього є суспільно корисна мета, заради якої вчиняються ризикові дії, та прийняття заходів для запобігання заподіянню шкоди. При цьому значущість мети виступає оціночною ознакою, оскільки заподіювана об’єктам кримінально-правової охорони шкода повинна бути співрозмірна з нею. Наведена умова зближує діяння в ситуації виправданого ризику з крайньою необхідністю. Разом з тим, відмінність полягає в тому, що заподіяння шкоди правоохоронюваним правам та інтересам в ситуації ризику є лише можливою умовою, а не обов’язковою, на відміну від стану крайньої необхідності. Крім того, в ситуації виправданого ризику особа сама може створювати небезпеку заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам. Відмова від ризикованого діяння не завжди пов’язана з настанням суспільне небезпечних наслідків, а при крайній необхідності наслідки є неминучими. Виправданий ризик, як правило, не пов’язаний з екстремальними ситуаціями, що загрожують законним інтересам як у стані крайньої необхідності. На відміну від крайньої необхідності заподіювана шкода при виправданому ризику може бути більшою, ніж відвернута[442].
Із суб’єктивної сторони діяння, пов’язане з ризиком, характеризується усвідомленням особою абстрактної можливості настання шкідливих наслідків при існуванні переконання в їх недопущенні. Тобто за своїми характеристиками суб’єктивна сторона максимальною наближена до злочинної самовпевненості[443]. Однак, на відміну від злочинної самовпевненості, коли особа легковажно розраховує лише на деякі об’єктивні чи суб’єктивні фактори, що можуть запобігти настанню наслідків, в умовах виправданого ризику особа повинна вжити достатніх заходів для відвернення шкоди охоронюваним ЗКВ інтересам (ч. 2 ст. 42 КК). Тому заподіяння шкоди буде визнаватись злочинним, якщо суспільне небезпечні наслідки настають при ризикованому порушенні науково і практично обґрунтованих нормативних актів.
У той й же час ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК України). Термін завідомо, вжитий у ч. 3 ст. 42, означає, що особа, яка вчинила ризикове діяння, заздалегідь знала про можливість настання передбачених ч. 3 ст. 42 негативних наслідків. Загроза для життя інших людей означає загрозу заподіяння смерті хоча б одній людині. Якщо життя чи здоров’я людини піддається ризику з метою врятування життя інших людей (донорство, участь у медичному експерименті), то однією з вимог, дотримання яких гарантує правомірність ризику, є згода особи, яка піддається ризику. Так, відповідно до ч. 3 ст. 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Загрозою екологічної катастрофи визнається загроза стійких і незворотних негативних змін в довкіллі, спроможних призвести до неможливості проживання населення і ведення господарської діяльності на певній території. Надзвичайна екологічна ситуація – надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави[444]. Загроза надзвичайної події – це загроза аварії, катастрофи, поширення епідемії, епізоотії, епіфітотії, великої пожежі, засобів ураження тощо, що можуть призвести до людських або матеріальних втрат. Катастрофа – велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків. Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю[445].
Якщо ризик завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій (ч. 3 ст. 42 КК України) особа несе кримінальну відповідальність на загальних підставах, тобто за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за умисне чи необережне спричинення такої шкоди.