Як відомо, для суб’єктів, які вчиняють злочинні посягання, основним стримуючим фактором є не стільки суворість передбаченого законом покарання, скільки неминучість його настання. Порушення цього принципу, коли винному вдається уникнути справедливого покарання, породжує в нього почуття власної безкарності, що нерідко стає причиною вчинення нових суспільно небезпечних діянь. У той же час своєчасна та обґрунтована реалізація кримінально-правових норм зміцнює в громадян почуття поваги до закону, сприяє реалізації завдань, що він має виконувати, та зростанню ефективності правового регулювання в цілому. У зв’язку з цим під час впровадження у життя політики у сфері протидії злочинності принциповим моментом є підвищення як реального рівня розкриття злочинів, так і їхнього розслідування.
Разом з тим необхідно зазначити, що виконання завдань, які визначенні для здійснення законом про кримінальну відповідальність, можливо й іншим шляхом, у тому числі за допомогою застосування до винного альтернативних методів впливу, не пов’язаних з реалізацією форм кримінальної відповідальності. На цій підставі, керуючись принципами справедливості і гуманізму, а так само необхідністю обґрунтованої економії кримінальної репресії, Кримінальний кодекс передбачає можливість звільнення особи від відповідальності за наявності певних умов, що роблять такий крок обґрунтованим і доцільним.
Кримінально-правові аспекти звільнення від кримінальної відповідальності розглядалися в роботах П. П. Андрушка, С. Г. Келіної, М. Й. Коржанського, В. М. Кудрявцева, П. С. Матишевського, М. І. Мельника, А. А. Піонтковського, В. В. Скибицького, В. В. Сташиса, М. І. Хавронюка, В. Д. Філімонова, Є. В. Фесенка, С. Д. Шапченка, Н. В. Шепельової, С. С. Яценка та інших.
Перш за все необхідно визначити поняття цього інституту. Одностайності у поглядах на правову природу звільнення від кримінальної відповідальності у науці кримінального права немає. Так, П. С. Матишевський вважає, що звільнення від кримінальної відповідальності – це наявність законних підстав та певних умов, які обумовлюють звільнення особи, яка вчинила злочин, від її обов’язку піддатися судовому осуду і перетерпіти покарання[455]. С. С. Яценко під звільненням від кримінальної відповідальності розуміє здійснювану відповідно до кримінального, кримінально-процесуального закону відмову держави в особі відповідного суду від застосування заходів кримінально-правового характеру щодо осіб, які вчинили злочин[456]. Аналогічно визначає звільнення від кримінальної відповідальності і О. О. Дудоров, зазначаючи, що під звільненням від кримінальної відповідальності розуміється відмова держави в особі компетентних органів від притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності[457].
Т. Б. Ніколаєнкопід звільненням від кримінальної відповідальності розуміє відмову держави від осуду особи, діяння якої містить склад злочину, та від передбачених законом обмежень особистого, майнового та іншого характеру, що визначаються вироком суду і покладаються на винного спеціально уповноваженими органами держави[458]. О. О. Житнийвизначає звільнення від кримінальної відповідальності як дострокову форму припинення кримінально-правових відносин, яке відбувається до початку реалізації кримінальної відповідальності[459]. На думку Ю. В. Бауліна, підзвільненням від кримінальної відповідальності слід розуміти передбачену законом відмову держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її певних прав і свобод, визначених КК України[460].
На думку О. Михайленка, поняття «звільнення від кримінальної відповідальності» можна розглядати як поблажливе зважання держави на позитивну посткримінальну поведінку особи, що робить недоцільним постановлення обвинувального вироку та засудження особи, яка вчинила злочин. При звільненні від відповідальності до винної особи не застосовується покарання, вона не обмежується в правах та свободах і вважається такою, що не має судимості[461].
Наведені визначення звільнення від кримінальної відповідальності, в основному, відображають розуміння авторами сутності та визначення поняття кримінальної відповідальності.
На нашу думку, застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку. Однією з головних рис цього інституту кримінального права є домінування принципу гуманізму.
Соціальною обумовленістю інституту звільнення від кримінальної відповідальності є те, що далеко не завжди мета, якої прагне досягти держава, застосовуючи покарання та інші засоби кримінально-правового впливу, передбачені за вчинення злочинного діяння, може бути досягнута лише за допомогою реального їхнього призначення до винного. У деяких випадках, незважаючи на те, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, доцільнішим для суспільства та її самої є звільнення від кримінальної відповідальності на підставах, визначених законом.
Необхідність звільнення від кримінальної відповідальності обумовлюється зниженням небезпеки вчиненого злочину, позитивна постзлочинна діяльність винного, спрямована на усунення заподіяної шкоди, допомога в розкритті і розслідуванні злочину, виявленні майна, одержаного незаконним шляхом, суттєва зміна обстановки. Усі ці обставини свідчать про те, що в певній ситуації за наявності формальних підстав для притягнення до кримінальної відповідальності є також всі умови для звільнення від неї. З урахуванням зазначених факторів реальне застосування покарання в такому разі втрачає свій сенс. З цієї причини тут може бути порушено питання про звільнення винного від кримінальної відповідальності.
Висновок про втрату небезпеки злочинного діяння чи особи, яка його вчинила, необхідно робити на підставі аналізу всіх обставин справи. Так, зниження небезпеки злочину може бути обумовлено такими факторами: перебіг тривалого часу після його вчинення, зміна соціально-політичної обстановки, у зв’язку з якою втрачається небезпека діяння, примирення з потерпілим та ін.
Про втрату суспільної небезпеки особою, яка винна у вчиненні злочину, можуть свідчити такі дані, як: припинення нею подальшої злочинної діяльності, активна допомога слідству (явка з повинною, сприяння розкриттю і розслідуванню вчиненого злочину, дача правдивих показань, викриття співучасників, видача майна, одержаного злочинним шляхом, сприяння в розкритті інших злочинів тощо), усвідомлення небезпеки злочинної поведінки і щире каяття у вчиненому, відшкодування заподіяної злочином шкоди.
Слід також враховувати, що за своїм змістом норми, які передбачають можливість звільнення від кримінальної відповідальності, багато в чому є заохочувальними, спонукаючи суб’єкта злочинної діяльності до правомірної поведінки. Так, у разі дійового каяття (ст. 45 КК), примирення з потерпілим (ст. 46 КК) винний має компенсувати заподіяну злочином шкоду. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК) припускає нездійснення винним дій, спрямованих на ухилення від слідства чи суду. В іншому разі строки давності припиняються.
Отже, звільнення від кримінальної відповідальності – це незастосування відносно особи, винної у вчиненні злочину, негативних правових наслідків, передбачених законом за його вчинення, завдяки втраті чи істотного зниження суспільної небезпеки діяння чи особи, яка його вчинила, про що свідчить її посткримінальна поведінка.
Звільнення від кримінальної відповідальності можливо тільки в тому разі, якщо маються передумови для притягнення особи до відповідальності за вчинення злочину. Це означає, що суб’єкт вчиняє певне суспільно небезпечне діяння, що містить всі ознаки складу злочину, передбаченого Особливою частиною закону про кримінальну відповідальність. Зазначене діяння об’єктивно є суспільно небезпечним і заподіює істотну шкоду охоронюваним законом суспільним відносинам. З цієї причини в такому разі наявні всі фактичні та юридичні підстави для притягнення до кримінальної відповідальності. Однак, якщо при цьому мають місце обставини, які свідчать про те, що особа чи вчинений нею злочин втратили суспільну небезпеку, завдяки чому мета кримінальної відповідальності може бути досягнута без її застосування, то винний може бути звільнений від реалізації примусових заходів.
Необхідно зазначити, що звільнення від кримінальної відповідальності не можна ототожнювати з тими випадками, коли особа не піддається впливу негативних кримінально-правових наслідків завдяки відсутності підстав для їхнього застосування. Сюди відносяться випадки, коли особа заподіює шкоду охоронюваним законом про кримінальну відповідальність суспільним відносинам, але вчинене не кваліфікується як злочин. Наприклад, вчинення діяння малолітньою чи неосудною особами або заподіяння шкоди при наявності обставин, що виключають злочинність діяння: необхідна оборона, крайня необхідність тощо.
Також не може бути піддана кримінальній відповідальності особа, яка формально вчинила злочинне діяння, що фактично не є злочином, завдяки відсутності суспільної небезпеки. Згідно ч. 2 ст. 11 КК, не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Відсутність матеріальної ознаки злочину – суспільної небезпеки виключає злочинність діяння, у силу чого особа, що його вчинила не звільняється від кримінальної відповідальності, а взагалі не підлягає притягненню до неї.
Залежно від підстав і передумов застосування, закон про кримінальну відповідальність виділяє такі види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК); 2) у зв’язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК); 3) у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК); 4) у зв’язку зі зміною обстановки (ст. 48 КК); 5) у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК); 6) на підставі акта амністії (ст. 86); 7) неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного впливу (ст. 97 КК).
Крім загальних видів можливого звільнення від кримінальної відповідальності, закон передбачає за наявності певних підстав спеціальні види обов’язкового звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення деяких злочинів, що виписані в Особливій частині Кодексу, зокрема ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 2583, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. 3 ст. 369 КК.
Правовим наслідком звільнення від кримінальної відповідальності є повне і беззастережне припинення всіх негативних наслідків, що могли б бути застосовані за вчинення злочину. З ухваленням рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, з винного знімається обов’язок перетерпіти передбачені законом обмеження правового статусу. У тому випадку, якщо кримінальна відповідальність уже почала реалізовуватися, особа звільняється від її подальшого виконання.
Однак, слід зазначити, що звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючою обставиною і не означає виправдання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Звільнення від кримінальної відповідальності не тотожне припиненню кримінальної справи. Останнє має місце і за умови неможливості реалізувати існуючі кримінально-правові відносини. Це може бути, зокрема, за таких умов, як смерть винної особи чи її психічне захворювання, або за умов скасування того закону, за яким була у свій час засуджена особа.
Інститут звільнення від кримінальної відповідальності служить, у першу чергу, меті підвищення ефективності засобів кримінально-правової охорони суспільних відносин. Дієвість механізму правового регулювання залежить не стільки від суворості заходів, що є його структурними елементами, скільки від можливості здійснити всебічний вплив особливо на того винного, хто вперше вчинив злочинне діяння. Усе це обумовлює обгрунтовану доцільність звільнення особи від відповідальності, порівняно із застосуванням до нього примусових заходів, якщо при цьому є підстави вважати, що мета кримінальної відповідальності може бути досягнута іншим шляхом.
Слід також зазначити, що у разі втрати суспільної небезпеки винного, застосування до нього кримінальної відповідальності стає не тільки недоцільним, але й безглуздим. У цьому випадку реалізація кримінальної відповідальності зі справедливого та обґрунтованого примусового заходу фактично перетворюється в розправу над особою, в особистості якої уже відбулися позитивні зміни, що виразилися в переорієнтації негативних поглядів і установок на соціально позитивні чи нейтральні.
Складовою мети інституту звільнення від кримінальної відповідальності є оптимізація правозастосовчого процесу притягнення особи до кримінальної відповідальності і безпосередньої її реалізації. Сьогодні, в умовах значного зростання темпів злочинності, система кримінальної юстиції явно перевантажена. У зв’язку з цим, звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини і не представляють підвищеної суспільної небезпеки, коли їхня причетність до них очевидна, дозволяє почасти розвантажити апарат органів слідства і дізнання. Це сприяє концентруванню на більш небезпечних і складних у розслідуванні діяннях. З економічної точки зору наявність інституту звільнення від кримінальної відповідальності також уявляється виправданою, тому що як досудове розслідування, так і стадія судового розгляду справи вимагають істотних фінансових витрат, у багатьох випадках набагато більших, ніж шкода, безпосередньо заподіяна самим злочином.
Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності визначається кримінально-процесуальним законом. Закон про кримінальну відповідальність передбачає певні підстави та умови, за наявності яких особа, яка вчинила злочин, в одному випадку звільняється (статті 45, 46, 49 КК України), в іншому – може бути звільнена (статті 47, 48 КК) від кримінальної відповідальності. Крім того, стаття 44 передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону України про амністію чи акта помилування (статті 86, 87 КК), ч. 1 ст. 97 – звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру, а в окремих нормах Особливої частини КК – звільнення особи від відповідальності за вчинення діяння, яке містить склад конкретного злочину (ці випадки передбачені в частинах деяких статтей КК. Так, у ч. 3 ст. 263 КК зазначено, що звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої).
Залежно від розташування в нормах Загальної та Особливої частин КК України (тобто структури самого КК) нам уявляється очевидним поділ видів звільнення від кримінальної відповідальності на загальні та спеціальні, які ми розглянемо у межах цієї теми, хоча в науці кримінального права існують й інші класифікації[462].