Правову основу діяльності командування військових частин з виконання всіх видів покарань для військовослужбовців становить: Кримінально-виконавчий кодекс України[636]; Закони України: Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України[637]; Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України[638]; Підзаконні нормативно-правові акти: Положення про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців[639]; Інструкція про організацію виконання вимог Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України[640]; Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців[641]; Інструкція про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні[642].
Службові обмеження для військовослужбовців. Відповідно до ч. 1 ст. 58 КК покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
Цей вид покарання вперше введений до системи покарань, визначеної ст. 51 КК. За своєю сутністю службове обмеження для військовослужбовців і виправні роботи подібні. Відмінність полягає лише в тому, що службове обмеження для військовослужбовців може бути призначено спеціальному суб’єкту злочину, тобто військовослужбовцю, крім військовослужбовця строкової служби.
Відповідно до ст. 401 КК військовослужбовці – це особи, які проходять службу у Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, а також інші особи, визначені законом.
На строковій військовій службі перебувають громадяни, призвані на військову службу на встановлені строки[643]. Строкову військову службу проходять також військовослужбовці чоловічої статі, відраховані з вищих військових навчальних закладів та вищих навчальних закладів, які мають кафедри військової підготовки (факультети військової підготовки, відділення військової підготовки, інститути військової підготовки) з програмами підготовки на посади осіб офіцерського складу (за винятком відрахування за станом здоров’я), якщо вони не вислужили встановленого строку строкової військової служби, а також військовослужбовці строкової служби, прийняті на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу, які в разі розірвання контракту переведені на становище військовослужбовців строкової військової служби, якщо вони не вислужили встановленого строку строкової військової служби, за винятком випадків, передбачених підпунктом «з» пункту 85 Положення про проходження військової служби солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України[644].
Розглядуваний вид покарання призначається як у випадках, передбачених КК, так і у разі, якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58 КК).
Законодавець встановив строк службового обмеження для військовослужбовців – від шести місяців до двох років.
Службове обмеження для військовослужбовців, передбачене ст. 58 КК України, застосовується лише як основна міра покарання у разі, якщо: а) цей кримінально-правовий засіб передбачений санкцією статті КК; б) суд, з огляду на обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження або позбавлення волі на строк не більше двох років призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк (ч. 1 ст. 58 КК України); в) суд дійде висновку про призначення покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців як основного покарання, не передбаченого санкцією статті Особливої частини КК, на підставі ч. 1 ст. 69 КК України в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання. Також допускається заміна невідбутої частини покарання у виді обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням на підставі ст. 82 КК України[645].
Головною сутністю призначення службових обмежень для військовослужбовців є те, що засуджений протягом встановленого вироком строку не може бути підвищений в посаді, військовому званні, а строк відбуття покарання не зараховується до вислуги років на присвоєння чергового спеціального звання. Крім того, із грошового утримання військовослужбовця проводяться утримання в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20%. Призначаючи покарання у виді службового обмеження, суд зобов’язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку[646].
Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець[647]. Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.
Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією[648] непридатними за станом здоров’я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.
Арешт. Відповідно до статті 60 КК покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.
Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті Служби правопорядку відповідно до вимог Кримінально-виконавчого кодексу України та вимог пунктів 13–25 та пунктів 28–46 додатка 12 до Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України[649]. Підставою для тримання на гауптвахті Служби правопорядку засуджених до арешту військовослужбовців є обвинувальний вирок військового суду, який набрав законної сили.
Контроль за додержанням законності та порядку утримання засуджених до арешту військовослужбовців здійснює начальник органу управління Служби правопорядку в гарнізоні. Начальником чергової зміни на гауптвахті Служби правопорядку, де утримуються засуджені військовослужбовці, призначається офіцер (прапорщик).
Засуджені військовослужбовці відбувають строк покарання на одній гауптвахті Служби правопорядку. Переведення засудженого з однієї гауптвахти (камери) Служби правопорядку до іншої допускається в разі його хвороби або для забезпечення його особистої безпеки, а також за інших виняткових обставин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в даній гауптвахті (камері). Переведення засуджених у межах однієї гауптвахти Служби правопорядку здійснюється за письмовим розпорядженням начальника органу управління Служби правопорядку в гарнізоні, переведення до іншої гауптвахти Служби правопорядку – за рішенням начальника Служби правопорядку – начальника Головного управління Служби правопорядку за поданням начальника органу управління Служби правопорядку в гарнізоні.
Супровід, конвоювання та охорона засуджених під час прогулянки, приймання їжі, ранкових та вечірніх заходів, медичного огляду, миття в лазні здійснюється вивідними в присутності начальника чергової зміни або його помічника.
Засуджених розміщують у камерах з дотриманням таких умов: військовослужбовці-жінки – окремо від військовослужбовців-чоловіків; засуджені військовослужбовці із числа офіцерського складу – окремо від інших категорій військовослужбовців; засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків (мічманів), сержантів (старшин), – окремо від військовослужбовців рядового складу; засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, – окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом; засуджені військовослужбовці, яких уперше притягнуто до кримінальної відповідальності, – окремо від засуджених, які раніше притягувалися до кримінальної відповідальності; засуджені військовослужбовці, які раніше працювали в правоохоронних органах (правоохоронному формуванні), органах юстиції та суді, – окремо від інших засуджених військовослужбовців[650].
Розпорядок дня на гауптвахті Служби правопорядку встановлює начальник органу управління Служби правопорядку[651].
Втеча засудженого до арешту з місця позбавлення волі або з-під варти утворює склад злочину, передбаченого ст. 393 КК.
Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Відповідно до ст. 62 КК України як основний вид покарання до військовослужбовців строкової служби може застосовуватися покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.
У разі засудження винного до позбавлення волі за сукупністю злочинів суд вправі замінити це покарання триманням у дисциплінарному батальйоні з підстав і в порядку, передбачених ч. 1 ст. 62 КК, лише після визначення остаточного покарання за правилами ст. 70 КК. Це стосується і тих випадків, коли за одні злочини, що входять у сукупність, особі призначено покарання у виді позбавлення волі, а за інші – тримання в дисциплінарному батальйоні.
Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується до військовослужбовців строкової служби. До курсантів військово-навчальних закладів, шкіл прапорщиків, мічманів та інших подібних навчальних закладів цей вид покарання може бути застосований лише за злочини, вчинені ними після зарахування на навчання, і за умови, що до цього вони не проходили строкову військову службу.
Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується, як правило, у випадках вчинення злочинів невеликої тяжкості, коли засуджених можна залишити на військовій службі й виправити в умовах дисциплінарної частини. Цей вид покарання може бути застосований і до військовослужбовців, які вчинили злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, за умови, що суд, враховуючи особу винного й обставини, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дійде висновку про можливість призначення такого покарання[652].
До засуджених військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі застосовуватися не може. Крім того, це покарання не призначається особам: до яких поряд із покаранням за вчинений злочин застосовується примусове лікування від алкоголізму або наркоманії; які за станом здоров’я не придатні до військової служби.
Інструкція про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні (далі – Інструкція)[653] визначає механізм реалізації вимог глави 14 Кримінально-виконавчого кодексу України та порядок направлення і прийняття засуджених військовослужбовців у дисциплінарний батальйон. Так, відповідно до Інструкції підставою для тримання засуджених військовослужбовців у дисциплінарному батальйоні є вирок суду, який набрав законної сили.
Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, виховна та соціальна робота, громадський вплив, військове навчання. Засоби виправлення та ресоціалізації застосовують з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особистості засудженого військовослужбовця, а також його ставлення до праці та виконання вимог статутів Збройних Сил України.
Військовослужбовці, яким призначається покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК). Але до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Так, ПВСУ у п. 8 Постанови «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» зазначив, що відповідно до ст.ст. 81, 82 КК України до осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання й заміна невідбутої частини покарання більш м’яким лише у тому разі, якщо вони сумлінною поведінкою та ставленням до праці довели своє виправлення. Дані про це мають бути досліджені в судовому засіданні. Суд також може достроково звільнити засудженого від відбування покарання в дисциплінарному батальйоні за наявності підстав, передбачених ст. 408 КПК України[654].
Особи, яким призначено покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, є військовослужбовцями строкової служби, тому їх втечу з гауптвахти або інше ухилення від військової служби, до прибуття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там покарання, слід кваліфікувати залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за статтями 407, 408 або 409 КК України.
Крім зазначених вище покарань органи та командування військових частин МО України виконують позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, коли воно застосовується як додаткове покарання до арешту та тримання в дисциплінарному батальйоні.
Таким чином, кримінально-правова сутність цього виду покарання полягає в тому, що засуджений примусово протягом визначеного у вироку строку тримається в дисциплінарному батальйоні, у якому піддається виправному впливові за допомогою спеціального режиму тримання, а також комплексом виховних заходів. На нашу думку, цей вид покарання уявляється зайвим, оскільки не вписується в логіку пеналізації суспільно небезпечних діянь. Докладний розгляд цього питання виходить за межі цього дослідження. Зазначимо лише, що суспільно небезпечні діяння, за вчинення яких може бути призначене це покарання, повинно каратися звичайним позбавленням волі, а не триманням в дисциплінарному батальйоні, тим більше що кількість таких засуджених порівняно невелика, і влаштування і утримання для них спеціалізованих закладів навряд чи виправдано. Незрозумілі також критерії, за якими законодавець виокремлює для відбування покарання до 2 років саме категорію військовослужбовців; у відносинах з державою з приводу вчиненого злочину вони повинні бути рівними з всіма іншими громадянами, що в значному ступені буде відповідати принципам рівності громадян перед законом і справедливості.
Хоча вчені, що спеціально досліджували підсистему покарань для військовослужбовців, пропонують замість їх виключення із системи покарань до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» і Положення про проходження військової служби внести доповнення, які мають врегулювати правовий статус осіб, засуджених до цих покарань, і особливості проходження ними військової служби[655].
Наша думка обґрунтовується ще тим, що основними завданнями Міноборони відповідно до п. 3 Положення[656] про Міністерство оборони України є: участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері оборони і військового будівництва, координація діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони; здійснення військово-політичного та адміністративного управління Збройними Силами, участь у формуванні завдань Збройних Сил; здійснення ресурсного забезпечення для підтримання необхідного рівня бойової і мобілізаційної готовності, підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них функцій і завдань; проведення державної військової кадрової політики, розвиток військової освіти і науки; участь у формуванні та реалізації державної політики, спрямованої на розв’язання соціальних проблем військовослужбовців, а також осіб, звільнених з військової служби у запас або відставку; участь у формуванні та удосконаленні законодавчої бази з питань оборони і воєнної безпеки, контроль за дотриманням законодавства у Збройних Силах та забезпечення здійснення демократичного цивільного контролю над Збройними Силами.
Отже, серед завдань, що мають виконуватися Міністерством оборони України, немає й згадки про виконання покарань, тому необхідно відмовитися від покарань для військовослужбовців. На наш погляд, не слід передавати йому каральні функції, а виконання всіх видів покарань повинно бути підконтрольне єдиному спеціально створеному державному органу – ДДУПВП. Це буде повністю відповідати політиці держави у сфері виконання покарань[657].