При вчиненні злочину можуть мати місце не лише обставини, що істотно знижують рівень його суспільної небезпеки, але й також умови, наявність яких значно підвищує небезпеку посягання чи особи, яка його вчинила. За наявності таких обставин, відповідно до принципу справедливості, закон передбачає можливість призначення суворішого покарання.
Обставини, що обтяжують покарання – сукупність передбачених законом умов, наявність яких істотно підвищує суспільну небезпеку злочинного діяння або особи, яка його вчинила.
Зазначені обставини характеризують об’єктивні і суб’єктивні ознаки злочинного посягання, а також особу винного. Перелік обставин, що обтяжують покарання, міститься у ч. 1 ст. 67 КК. Він є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тому суд не може враховувати інші обставини як такі, що обтяжують покарання (ч. 3 ст. 67 КК України).
Обставинами, що обтяжують покарання, визнаються:
1. Вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів. Відповідно до ст. 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині КК. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Ця обставина має місце незалежно від того, чи був раніше вчинений тотожний чи різнорідний злочин, що відображається у формулі кваліфікації, чи була така особа засуджена за раніше вчинений злочин, чи не була[703]. Рецидив злочинів – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК). Рецидив злочинів утворюють лише умисні злочини. Це означає, що особа має бути раніше засуджена за умисний злочин і в період до погашення або зняття судимості знову вчинити умисний злочин.
При вирішенні питання про наявність повторності чи рецидиву злочинів не має значення за який злочин – закінчений чи незакінчений – особа була засуджена раніше, а також те, чи була вона виконавцем чи співучасником будь-якого із цих злочинів[704].
2. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, організованою групою чи злочинною організацією. Вчинення злочину у співучасті, як правило, заподіює тяжкіші наслідки, що значно підвищує його небезпеку[705]. На цій підставі ця обставина передбачена законом як обтяжуюча покарання. Злочинне діяння вважається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, коли в його вчиненні беруть безпосередню участь дві або більше осіб, що заздалегідь домовилися про здійснення цього посягання. Поняття злочинних об’єднань дано в ст. 28 КК, а тлумачення його зроблено Пленумом Верховного Суду України у Постанові «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями»[706]. При призначенні покарання учасникам злочинного угрупування суд має індивідуалізувати вид і розмір покарання кожному з таких учасників з урахуванням його участі в досягненні мети злочинного угрупування та ступеня небезпеки його конкретних дій. При цьому організатор стійкого злочинного об’єднання підлягає відповідальності за всі злочини, вчинені таким об’єднанням, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники злочинного об’єднання підлягають відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.
3. Вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату. Основою визнання цієї обставини як такої, що обтяжує покарання, є погляди про неповноцінність людей певної раси, національності, а релігійної ворожнечі або розбрату – хибні уявлення про переваги одного віросповідання над іншим чи однієї конфесії над іншою всередині одного віросповідання. У більшості випадків расова, національна чи релігійна ворожнеча або розбрат характеризують обстановку вчинення відповідного злочину, але інколи вони можуть бути пов’язані з вчиненням злочину опосередковано – через його мотив[707]. Покарання за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії передбачено ст. 161 КК України.
4. Вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку. Підставою для визнання цієї обставини як такої, що обтяжує покарання, є мета вчинення злочину – перешкоджання правомірній діяльності потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового або громадського обов’язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов’язків до вчинення винним злочину. Виконання службового обов’язку – це така діяльність потерпілого, що входить до кола її службових повноважень. Виконання громадського обов’язку – це здійснення спеціально покладених на потерпілого громадських повноважень (член будинкового комітету, член громадського формування з охорони громадського порядку чи державного кордону тощо) чи будь-яких інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопорушення, повідомлення правоохоронним органам про злочин, вчинений винним, тощо)[708].
Зі змісту цієї норми можна зробити висновок, що зазначена у ній обставина має місце тоді, коли потерпілим від злочину є лише особа, яка виконує, буде виконувати чи вже виконала свій службовий чи громадський обов’язок. Тому вчинення злочину щодо інших осіб, зокрема, близьких родичів такої особи не можна розглядати як обставину, що обтяжує покарання[709].
5. Заподіяння злочином тяжких наслідків. На ступінь суспільної небезпеки вчиненого безпосередньо впливає характер і обсяг шкоди, заподіяної злочином. На цій підставі заподіяння внаслідок вчинення забороненого ЗКВ діяння тяжких наслідків істотно підвищує його небезпеку і впливає на вид і розмір призначуваного покарання. У судовій і слідчій практиці як тяжкі наслідки розглядаються заподіяння смерті чи шкоди здоров’ю іншій людині, матеріальна шкода у великих та особливо великих розмірах, у тому числі упущена вигода, зараження ділянки місцевості отрутними відходами, дезорганізація роботи великої установи, виникнення масових заворушень тощо.
Суд, визначаючи покарання за злочин, яким було завдано тяжких наслідків, має враховувати не лише ті з них, які настали безпосередньо від діяння винного, а й всі так звані похідні наслідки, які він міг передбачити. Наприклад, якщо він при вчиненні злочину використав руйнівну силу вогню, води або енергії, то він мусить відповідати за всі наслідки, які сталися від дії таких сил, якщо він передбачав або міг їх передбачити. Тут йдеться про тяжкі наслідки, які не входять до конкретного складу злочину. Якщо тяжкі наслідки входять до складу злочину, передбаченого будь-якою статтею Особливої частини КК України, вони вже враховані у санкції такої статті, і суд не може ще раз вказувати на них у вироку при призначенні покарання як такі, що його обтяжують[710].
6. Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, яка перебуває в безпорадному стані. У разі посягання на малолітніх, а також осіб похилого віку або осіб, які перебували в безпорадному стані, винний використовує їхню нездатність здійснити опір, що обумовлює можливість заподіяння більшої шкоди, а також свідчить про цинізм і особливу зухвалість винного. Ці обставини значно підвищують ступінь небезпеки вчиненого злочину. Малолітніми визнаються особи, які не досягли до моменту початку посягання чотирнадцятилітнього віку. При цьому винний повинний мати чітке уявлення про вік потерпілого. Особами похилого віку слід вважати чоловіків при досягненні ними 60 років, а жінок – 55 років, а також осіб, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилось не більше півтора року. Безпорадний стан – такий стан потерпілого, коли він позбавлений можливості чинити опір (параліч, стареча неміч, фізичні вади, розлад душевної діяльності, непритомний стан) або не здатний усвідомити характер вчинюваних з ним дій.
Ця обставина визнається такою, що обтяжує покарання, у разі, якщо винний, вчиняючи суспільно небезпечне діяння, усвідомлював, що злочин вчиняється щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, яка перебуває в безпорадному стані.
7. Вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності. Вчинення злочину відносно жінки, яка перебуває у стані вагітності, посягає як на неї, так і на ненароджене ще немовля. Це може істотно позначитися на здоров’ї жінки, і майбутньої дитини, що істотно підвищує ступінь небезпеки вчиненого діяння. Для встановлення розглядуваної ознаки необхідно, щоб винний знав про вагітність потерпілої або свідомо припускав це, тобто усвідомлював факт вагітності. Сумлінна омана винного щодо такої обставини, коли він не знає про вагітність потерпілої, виключає наявність зазначеної обставини.
8. Вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій або іншій залежності від винного пов’язане з використанням винним свого посадового, службового або іншого (громадського, професійного, сімейного тощо) становища. Це положення в даному випадку використовується винним для скоєння злочину щодо підлеглих або залежних від нього осіб. Матеріальна залежність – це таке становище винного, при якому він повністю або частково перебуває на утриманні особи, яка схилила його до вчинення злочину, або має перед цією особою зобов’язання майнового характеру[711]. Службовою є залежність винного від іншої особи в силу підпорядкованості чи підконтрольності її за посадою чи виконуваною роботою, що ґрунтується на побоюванні негативної оцінки його службової діяльності, бути звільненим з роботи, пониженим в посаді, позбавленим премії або на його очікуванні підвищення в посаді, матеріальної або іншої винагороди[712]. Інша залежність – будь-яка залежність винного, що виникла через життєві обставини і внаслідок якої він відчуває себе зобов’язаним перед такою особою – винний зобов’язаний врятуванням життя когось з його рідних чи близьких або від нього залежить включення винного до виборчого списку партії або їй відомі обставини, які винний бажає зберегти в таємниці тощо[713].
9. Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством. Використання зазначених осіб свідчить про цинізм винного, який втягує у злочинну діяльність суб’єктів, що цілком або частково не усвідомлюють фактичний характер і суспільну небезпеку своєї поведінки. Слід брати до уваги, що за наявності важких форм психічних розладів чи недосягнення віку кримінальної відповідальності особа взагалі не може розглядатися як суб’єкт злочину. Використання таких осіб не утворює співучасті. Ця обставина, перш за все, охоплює випадки так званого посереднього (опосередкованого) виконання злочину, коли винний використовує малолітніх або осіб, що страждає психічним захворюванням чи недоумством, для вчинення відповідного діяння, а сам безпосередньої участі у вчиненні злочину не бере. Зазначена обставина наявна також у разі, якщо винний вчинює відповідне діяння з вказаними вище особами, використовуючи їх як спільників чи помічників[714]. У таки випадках виконавцем конкретного злочину визнається особа, яка для вчинення злочину використала вказаних осіб.
10. Вчинення злочину з особливою жорстокістю пов’язане з властивістю особи злочинця, яка виявляється у певному способі його вчинення та використаних при цьому знаряддях, якими потерпілому спричиняються особливі страждання. Особлива жорстокість – вияв при вчиненні злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого (завдання потерпілому особливих страждань шляхом глуму, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень як щодо потерпілого, так і щодо його рідних чи близьких)[715]. Визначаючи наявність у діях винного зазначеної обставини, суд повинен зазначити у вироку, які саме з них він вважає проявом особливої жорстокості.
11. Вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій. Використання винним цих умов для вчинення злочину є свідченням його особливої небезпеки і обтяжує його покарання. Воєнний стан – це особливий правовий режим (політико-правова ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам влади, військовому командуванню і органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку цих обмежень[716]. Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю людей, або при спробі захоплення державної влади чи зміні конституційного ладу в Україні шляхом насильства[717].
Інші надзвичайні події: несприятливі побутові або нестандартні ситуації[718], надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру[719], масові заворушення тощо.
12. Вчинення злочину загальнонебезпечним способом наявне у разі, якщо винний, посягаючи на відповідну цінність, водночас створює реальну небезпеку для життя чи здоров’я кількох людей або загрожує спричиненням серйозної матеріальної шкоди власності фізичних чи юридичних осіб[720]. До хагальнонебезпечних способів вчинення злочину слід відносити: вибух, мінування предметів чи частини території, підпал, зараження чи отруєння водойм, затоплення, використання автоматичних пристроїв, електричного струму, газу, ловчих ям тощо. Такі способи вчинення злочину в багатьох випадках надають злочинові кваліфікаційного виду, впливають на визначення ступеня суспільної небезпечності вчиненого посягання та враховуються судом при призначенні покарання винному у вчиненні такого злочину. Якщо закон визначає загальнонебезпечний спосіб вчинення злочину як обов’язкову ознаку конкретного складу злочину (ст. 113, ч. 2 ст. 194, ч. 2 ст. 292 КК тощо), суд не може ще раз врахувати його як обставину, що обтяжує покарання[721].
13. Вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів. Зазначені стани часто є причиною вчинення злочину, який характеризуються імпульсивністю, агресивністю, особливою жорстокістю, що нерідко призводить до тяжких наслідків. Ці умови підвищують суспільну небезпеку особи, тому складають обставину, що обтяжує покарання. Алкогольне сп’яніння – це такий стан людини, який виникає внаслідок вживання будь-яких алкогольних напоїв, причому мається на увазі лише так зване фізіологічне, а не патологічне сп’яніння. До стану сп’яніння людина доводить себе сама. При цьому вона усвідомлює, що в такому стані у неї зменшується почуття реальної небезпеки своїх вчинків[722]. Вживання наркотичних або інших одурманюючих засобів означає введення будь-яким способом зазначених засобів в організм людини. При цьому необхідно мати на увазі, що оскільки в п. 3 ч. 1 ст. 67 окремо виділені лише наркотичні засоби, поняття інших одурманюючих засобів є тут більш широким, ніж, наприклад, у ст. 322 – крім власне одурманюючих засобів воно охоплює також психотропні речовини та аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин[723].
Відповідно до ч. 2 ст. 67 КК суд, установивши наявність зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 ч. 1 цієї статті обтяжуючих обставин, зобов’язаний навести їх у вироку та врахувати при призначенні покарання. Обставини, передбачені пунктами 1, 3, 4, 5, 8, 11, 13 ч. 1 ст. 67 КК, суд залежно від конкретних обставин справи (зокрема, за відсутності зв’язку якоїсь із названих у цих пунктах обставин зі злочином) вправі не визнати обтяжуючими, навівши у вироку відповідні мотиви[724].