Призначення покарання за незакінчений злочин. За загальним правилом злочин, припинений на стадії готування або замаху представляє менший ступінь небезпеки порівняно із закінченим злочином, оскільки в такому разі не настають передбачені законом суспільно небезпечні наслідки. Тому у разі засудження особи за готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК (ч. 2 ст. 68 КК), а у разі засудження за замах на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. При цьому, призначаючи особі покарання згідно з частинами 2 і 3 статті 68 КК, у вироку суд повинен наводити відповідні мотиви; посилатися на статтю 69 КК у такому разі не потрібно (ч. 3 ст. 68 КК).
Правила частин 2 і 3 статті 68 КК не можуть бути застосовані при призначенні покарання особі, яка у віці 18 і більше років вчинила злочин, за який передбачено найсуворіший вид покарання – довічне позбавлення волі, оскільки цей вид покарання є безстроковим. Однак до осіб, які вчинили готування до такого злочину або вчинення замаху на злочин у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, і яким не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, мають застосовуватися вимоги частин 2 і 3 статті 68 КК, виходячи з максимального покарання позбавлення волі на певний строк[725].
Призначаючи покарання за незакінчений злочин, суд враховує стадію, на якій був припинений злочин, а також причини, з яких винний не довів злочин до кінця. Дослідження зазначених обставин дозволяє скласти більш об’єктивну картину вчинення злочину та призначити справедливе та обґрунтоване покарання.
Призначення покарання за злочин, вчинений у співучасті. Співучасть у злочин припускає спільне вчинення одного суспільно небезпечного діяння декількома особами. Не дивлячись на спільність злочинної діяльності, кожному з винних призначається самостійне покарання з урахуванням усіх фактичних обставин справи. Цього вимагає принцип індивідуалізації покарання, відповідно до якого при його призначенні мають враховуватися особистісні якості кожної особи, яка вчинила злочин. У разі вчинення злочину у співучасті, суд призначає покарання окремо кожному із співучасників, керуючись положеннями, викладеними у статтях 65–67 та ч. 4 ст. 68 КК, щодо характеру та ступеня їх участі у вчиненні злочину. Така участь залежить від ролі того або іншого співучасника злочину в досягненні загальної мети злочину і його безпосереднього впливу на розмір заподіяної шкоди. Вид і розмір покарання за злочин, вчинений у співучасті, залежить головним чином від тієї ролі, яку виконував кожний із співучасників злочину. За загальним правилом організатор злочину і виконавець несуть більшу відповідальність порівняно з іншими співучасниками. Також враховується ступінь участі особи у злочині, а саме особлива активність, безпосередні функції які виконував винний.