Однією з основних засад вітчизняного кримінального права є принцип гуманізму, найбільш яскравим проявом якого є економія кримінальної репресії. На цій підставі, у разі встановлення особливих обставин, що значно знижують образом ступінь небезпеки злочину чи особи, яка його вчинила, законом передбачається можливість істотного пом’якшення призначуваного покарання. Так, відповідно до ч. 1 ст. 69 КК[726] покарання більш м’яке, ніж передбачено законом, може бути призначено: 1) за вчинення будь-якого злочину (незалежно від його тяжкості)[727]; 2) за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; 3) за наявності даних про особу винного, що свідчать про її відносно невелику суспільну небезпечність[728].
За наявності цих умов суд може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України (ч. 1 ст. 69 КК), тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо. Суд може призначити покарання, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, незважаючи на наявність у цій же санкції альтернативних, більш м’яких покарань.
У разі, якщо санкція статті (санкція частини статті) не передбачає основного покарання у виді штрафу, він може бути призначений лише в порядку переходу до більш м’якого виду покарання за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК. У цьому разі штраф призначається в розмірах, визначених ч. 2 ст. 53 КК.
У кожному такому випадку суд зобов’язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом’якшення покарання, а в резолютивній – послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому слід враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо[729].
У разі вчинення особою декількох злочинів суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачене законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.
Суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання у разі, якщо санкцією норми КК, за якою засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання (абз. 2 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7).
Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання. За наявності обставин, що пом’якшують покарання, передбачених пунктами 1 (з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) ч. 1 ст. 66 КК, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні підсудним своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України (ст. 691КК).
Положення статті 691 КК застосовуються лише при призначенні найсуворішого виду основного покарання, яке передбачено у відповідній санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК. Якщо ж така санкція є альтернативною, то суд має право застосувати вимоги статті 691 КК стосовно максимального строку (розміру) лише найсуворішого виду основного покарання з тих декількох, які у цій санкції передбачено. Інші ж менш суворі види основних покарань, передбачені в санкції відповідної статті (санкції частини статті) як альтернативні, призначаються судом у межах тих максимальних строків (розмірів), які встановлені для них у цій санкції.