Сукупність злочинів – це вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями чи частинами статті КК України, за жодний з яких особа не було засуджена вироком суду, що набрав законної сили. Згідно з ч. 1 ст. 70 КК при сукупності злочинів покарання (основне і додаткове) призначається за кожний з них окремо. Що стосується визначення основного остаточного покарання при сукупності, то порядок призначення і його межі різняться між собою залежно від приналежності злочинів її (сукупність) утворюючих до категорії діянь невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких чи особливо тяжких та з якою формою вини вони вчинені. Так, відповідно ч. 1 ст. 70 КК при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК, тобто, наприклад для позбавлення волі цей строк дорівнює п’ятнадцяти рокам (ч. 2 ст. 63 КК України).
Отже, при сукупності злочинів суд визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Принцип поглинання означає, що суворіше покарання поглинає менш суворе, – при сукупності призначається суворіше покарання, а менш суворе фактично до увагу не приймається і на загальний строк покарання не впливає. Принцип часткового складання покарань означає, що до більш суворого покарання приєднується частина менш суворого покарання; у результаті при сукупності призначається покарання, але в меншому розмірі, ніж сума покарань за кожний злочин окремо. Принцип повного складання покарань означає підсумовування всіх покарань, що входять у сукупність. Принцип повного або часткового складання покарань не може застосовуватися, якщо сума покарань перевищує максимальний розмір (строк), встановлений санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання, для злочинів невеликої або середньої тяжкості, що складають сукупність, або для даного виду покарання в Загальній частині КК, коли сукупність утворюють хоча б один умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин.
Так, ПВСУ у 2 п. 22 Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначив, що остаточне покарання за сукупністю злочинів має визначатися за найсуворішим видом покарання за окремі злочини, що до неї входять, і в межах санкції того закону, який передбачає суворіше покарання. Однак якщо хоча б один зі злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для такого виду покарань у Загальній частині КК[730].
Виняток з цього правила складає покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки воно немає строку виконання, а призначається на період, що залишився прожити засудженому. Так, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.
Часткове складання покарань допускається і тоді, коли строк покарань дозволяє застосувати їхнє повне складання. У разі, якщо складаються покарання, призначені за трьома і більше статтями, суд може застосовувати одночасно принципи складання і поглинання покарань, наприклад, позбавлення волі, призначене за двома статтями, частково складається; одночасно ним поглинаються виправні роботи, призначені за третьою статтею.
При складанні різних видів покарань суди повинні керуватися правилами, передбаченими статтею 72 КК України. Наприклад, якщо суд призначить за ч. 1 ст. 185 КК покарання у виді виправних робіт строком на два роки, а за ч. 1 ст. 121 КК – позбавлення волі строком на шість років і дійде висновку про необхідність повного складання призначених покарань, то він, виходячи із визначеного в законі співвідношення (ч. 1 ст. 72) – «одному дню позбавлення волі відповідає три дні виправних робіт» (24 : 3 = 8), – призначить остаточне покарання за сукупністю цих двох злочинів у вигляді позбавлення волі строком на шість років і вісім місяців[731].
Коли за злочини, що утворюють сукупність, призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), застосувується принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим або призначається кожне з них до самостійного виконання.
Вибір принципу призначення покарання при сукупності злочинів належить суду. Для вирішення питання про те, який застосувати принцип поглинання чи складання в кожному конкретному випадку, враховується характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, мотиви і мета кожного з них, форма вини, вид сукупності (ідеальна або реальна), обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, а також дані про особу винного.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 КК до основного покарання може бути приєднано будь-яке з додаткових покарань, передбачених статтями закону, що встановлюють відповідальність за ті злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. У разі, якщо за кожен із двох або більше злочинів нарівні з основним покаранням призначається й додаткове покарання одного виду, остаточний його строк чи розмір при частковому або повному складанні не може бути більшим за максимальний строк чи розмір, передбачений для такого виду покарань Загальною частиною КК. Якщо ж за злочини, що входять до сукупності, призначені різні види додаткового покарання, то вони мають бути зазначені у вироку з наведенням відповідних розмірів та строків і при призначенні остаточного покарання у зв’язку з необхідністю їх самостійного виконання (ч. 4 ст. 72 КК).
За правилами, передбаченими частинами 1–3 ст. 70 КК, призначається покарання, якщо після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині (злочинах), вчиненому ним до винесення вироку у першій справі. При цьому має значення момент винесення вироку, а не момент набрання ним законної сили. У такому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за першим вироком. У вироку має бути зазначено, що в строк відбування покарання зараховується та його частина, що невідбута за попереднім вироком.
Якщо після винесення вироку буде встановлено, що винний вчинив ще й інші злочини, причому одні до винесення вироку, а інші – після, то покарання призначається окремо за злочини, вчинені до винесення попереднього вироку, потім за сукупністю злочинів з урахуванням покарання, призначеного за попереднім вироком. Після цього призначається покарання за сукупністю вироків за правилами, встановленим у ст. 71 КК України.