Сукупність вироків – це винесення нового вироку за злочин, вчинений особою, щодо якої є вирок суду, що набрав законної сили, за яким невідбуто цілком основне і (чи) додаткове покарання, або в період іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням, або протягом невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільненні. Це свідчить про підвищену небезпеку винного, а також про те, що міра покарання за перший злочин була недостатньою для запобігання вчиненню ним нового злочину. Зазначені обставини і викликають необхідність суворішого підходу до винного при призначенні покарання за новий злочин порівняно з призначенням покарання за сукупністю злочинів.
За сукупністю вироків, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Тобто, при призначенні покарання за сукупністю вироків може бути застосований тільки принцип часткового чи повного складання покарань (за винятком того випадку, якщо за одним із вироків призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, яким поглинається будь-який інший вид покарання (ч. 2 ст. 71 КК), або у разі, якщо за знову вчинений злочин призначено передбачене законом максимальне покарання, невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягає поглиненню. Приєднання невідбутого покарання в такому разі, навіть у будь-якій його частині, неможливо).
Правила складання покарань за сукупністю вироків застосовуються незалежно від того, чи відбувала особа фактично покарання за першим вироком, чи ухилялася від нього, чи звільнена вона від відбування покарання з випробуванням, чи умовно-достроково звільнена від відбування подальшого покарання. Важливим слід визнати те, що особа в ці періоди вчинила новий злочин, і до покарання, призначеного за нього частково або повністю, приєднують невідбуте покарання за попереднім вироком.
У зв’язку з цим виникає питання, що вважати невідтбутим покаранням. Відповідно до закону невідбутим покаранням слід вважати:
а) весь строк невідбутого покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за попереднім вироком;
б) весь строк покарання, що було призначено попереднім вироком, але від його відбування особа була звільнена з випробуванням і в період іспитового строку вчинила новий злочин (ст. 75, 79, 104 КК). Цей строк зменшується на час тримання під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання, перебування в медичному закладі тощо;
в) строк невідбутого покарання при заміні його більш м’яким покаранням (ст. 82, ч. 3 ст. 86, ст. 87 КК);
г) весь невідбутий строк покарання особам, які відбувають покарання в кримінально-виконавчих установах;
ґ) строк покарання, від подальшого відбування якого особа була умовно-достроково звільнена (ст. 81, 107 КК);
д) частину покарання, від відбування якого звільнено вагітну жінку або жінку, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83 КК);
е) покарання, від відбування якого звільнено неповнолітнього із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК).
При застосуванні правил ст. 71 КК статочне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком. Призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст. 71 КК.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КК при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК (наприклад, для позбавлення волі – це 15 років, для обмеження волі – 5 років, для виправних робіт – 2 роки). При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у разі, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не має перевищувати двадцяти п’яти років.
Наприклад, засуджений за схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ч. 1 ст. 315 КК) до обмеження волі строком на п’ять років, відбувши покарання лише півроку, вчинив умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК). Суд, розглянувши кримінальну справу про злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, призначив винному покарання у виді обмеження волі строком на два роки. Тобто за двома вироками суд призначив покарання у виді обмеження волі. Виникає питання: чи може суд повністю приєднати до призначеного покарання за новим вироком (обмеження волі строком на два роки) невідбуту частину покарання (чотири роки і шість місяців) за попереднім вироком? У цьому випадку він не може повним складанням визначити остаточне покарання, оскільки воно буде перевищувати максимальний строк, встановлений для цього виду покарання в Загальній частині КК (для обмеження волі – 5 років). Тому суд, керуючись ч. 2 ст. 71 КК, може приєднати до невідбутої частини покарання за попереднім вироком (обмеження волі строком на чотири роки і шість місяців) лише частину строку покарання, призначеного за новим вироком (обмеження волі строком на два роки), остаточно визначивши покарання у виді обмеження волі строком на п’ять років. Крім того, цього вимагає ч. 4 статті 71 КК, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Відповідно до ч. 5 ст. 71 КК у разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у ст. 70 КК, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у ч. 2 ст. 71 КК.
Наприклад, громадянин Ю. відбував покарання строком на сім років у виправній колонії середнього рівня безпеки за умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК). Відбувши покарання лише один рік, вчинив утечу із застосуванням насильства. Під час перебування на волі з метою придбати гроші з ножем проникнув у житло громадянки Т., заподіявши їй середньої тяжкості тілесні ушкодження. В результаті розбійного нападу громадянин Ю. заволодів грошима та іншими цінностями і з викраденим втік. Ховаючись від ОВС, Ю. в Кременчуці вчинив зґвалтування з погрозою вбивством. Через вісім місяців Ю. був затриманий і засуджений за втечу з місця позбавлення волі із застосуванням насильства (ч. 2 ст. 393 КК) до семи років позбавлення волі, за розбій, поєднаний з проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК) – до семи років позбавлення волі, за зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК) – до п’яти, остаточне покарання за вчинені злочини відповідно до ч. 2 ст. 70 за сукупністю злочинів шляхом часткового складання Ю. призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п’ятнадцять років. До цього строку покарання суд повністю приєднав невідбуту частину (сім років позбавлення волі) покарання за першим вироку і відповідно до ст. 71 КК остаточно визначив покарання у виді позбавлення волі на строк двадцять два роки. Суд може в такій ситуації визначити і менший строк позбавлення волі, але в будь-якому разі не більше двадцяти п’яти років. У разі, якщо покарання менш суворе, ніж позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю вироків не може перевищувати максимального строку чи розміру, передбаченого КК для цього виду покарання. У той же час при призначенні покарання зберігається правило, згідно з яким остаточне основне покарання за сукупністю вироків повинно бути більшим за строк (розмір) покарання, призначеного за знову вчинений злочин, так і за розмір невідбутої частини покарання за попереднім вироком (ч. 4 ст. 71 КК). Наприклад, невідбута частина покарання складає 2 роки позбавлення волі, за новим вироком за знову вчинений злочин призначено 3 роки позбавлення волі. Виходячи з вимог ч. 4 ст. 71 КК остаточне покарання за сукупністю вироків повинно бути призначене більше трьох років позбавлення волі (наприклад, три роки і шість місяців, чотири роки, чотири роки і шість місяців, п’ять років).
Закон передбачає порядок складання додаткових покарань, призначених за сукупністю вироків (ч. 3 ст. 71 КК). Так, призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Остаточне додаткове покарання визначається в межах строку, встановленого для даного виду додаткового покарання у Загальній частині КК. Додаткові покарання різних видів виконуються самостійно.
За наявності щодо засудженого вироку, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання цього вироку зобов’язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до ст. 71 КК та статей 411, 413 КПК[732].