Система [від грец. systema] — ціле, складене з частин; закономірно взаємопов'язані один з одним елементи (предмети, явища, погляди тощо), які становлять певне цілісне утворення.
Кримінально-виконавче право поділяється на 2 частини — Загальну та Особливу. Відповідний розподіл на Загальну та Особливу частини мають кримінально-виконавче законодавство та навчальний курс кримінально-виконавчого права.
Загальна частина містить загальні положення, а саме:
• кримінально-виконавче законодавство України, його мета та завдання; структура кримінально-виконавчого законодавства; дія кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі; підстава виконання і відбування покарання; принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань, виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби;
• правовий статус засуджених: основи правового статусу засуджених; основні права засуджених; основні обов'язки засуджених; право засуджених на особисту безпеку;
• органи і установи виконання покарань: види органів та установ виконання покарань та їх компетенція; повідомлення
про місце відбування покарання; застосування до засуджених заходів медичного характеру;
• нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань;
участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених;
прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань;
відомчий контроль; порядок відвідування установ виконання
покарань; громадський контроль за дотриманням прав засуд
жених під час виконання кримінальних покарань.
Особлива частина кримінально-виконавчого права включає:
• порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;
• виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк;
• виконання покарання у виді довічного позбавлення волі;
• звільнення від відбування покарання, допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль та нагляд за ними;
• кримінально-виконавче право зарубіжних країн.
Загальна та Особлива частини тісно пов'язані між собою,
оскільки більшість положень Загальної частини кримінально-виконавчого законодавства реалізуються в нормах Особливої частини.
Отже, система кримінально-виконавчого права— це впорядкована сукупність юридичних понять та норм, окремі частини якої займають чітко визначені місця усередині цієї системи і знаходяться в певній залежності від юридичної сили того чи іншого нормативного акта.
Основним джерелом кримінально-виконавчого права є Конституція України. Вона визначає, шо прийняття законів (в тому числі й тих, що регулюють кримінально-виконавчі відносини) є компетенцією Верховної Ради України; до компетенції Президента України належить здійснення помилування. Більшість прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, які передбачені розділом II Конституції України, повною мірою поширюються і на засуджених.
Основним законодавчим актом у сфері виконання/відбування кримінальних покарань є КВК. Як і кримінально-виконавче право, КВК складається із Загальної та Особливої частин, які поділяються на 5 розділів, що складаються з 26 глав та містять 166 статей і Прикінцеві положення:
— розділ І — «Загальні положення»;
— розділ II — «Виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі»;
— розділ III — «Виконання покарання у виді позбавлення волі»;
— розділ IV — «Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі»;
— розділ V — «Звільнення від відбування покарання. Допомога особам, які звільнені від відбування покарання, контроль і нагляд за ними».
Прикінцеві положення регулюють питання введення вдію КВК.
До інших законів, шо містять норми кримінально-виконавчого права, належить КК, Кодекс законів про працю України (КЗпІІ), Сімейний кодекс України (СК), а також:
— Закон «Про Державну кримінально-виконавчу службу України». Цей Закон визначає правові основи організації та діяльності кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження;
— Закон України від 1 жовтня 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»;
— Закон України від 10 липня 2003 р. «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».
Норми кримінально-виконавчого права містяться в указах Президента України.
Джерелами кримінально-виконавчого права є також постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Так, Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2009 р. № 587.
Найбільш детальна регламентація порядку та умов виконання/відбування кримінальних покарань, інших питань діяльності кримінально-виконавчої служби міститься у відомчих нормативно-правових актах, зокрема актах ДДУПВЛ.
Міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, є джерелами кримінально-виконавчого права, оскільки вони включені до національного законодавства. Порядок їх застосування в цьому випадку визначається порядком застосування національного законодавства.