Попередницею сучасних світових кримінально-виконавчих систем була система одиночного (індивідуального)ув'язнення.
Це — система механічного роз'єднання арештантів, що провадила ідею створення для кожного засудженого окремої тюрми. Одиночне ув'язнення є протилежністю загальному ув'язненню, вважалося провідником виправних тенденцій покарання, насамперед тому, що легше виправити окремих індивідів, ніж цілі групи, складені зовсім випадково з різних злочинців.
При загальному ув'язненні тюремна адміністрація змушена враховувати не тільки індивідуальну протидію кожного злочинця окремо, а й новий несприятливий чинник — психологічний настрій натовпу, який підпорядкований іншим законам ніж ті, які керують психікою окремої людини. При одиночному ув'язненні індивід надійно ізолюється від нового згубного впливу, який може бути викликаний спільним ув'язненням, завдяки чому достатньо вести боротьбу лише з тим злом, яке укоренилося в злочинці до потрапляння в тюрму. Крім того, одиночне ув'язнення дає ту перевагу, що злочинець лишається наодинці із своїм сумлінням. За відсутності постійних розваг, спілкування він має можливість піддати суворій критиці все своє колишнє життя. З метою підсилення такого благочинного руху сумління було вирішено роз'єднати арештантів не тільки з іншими в'язнями, а й з усім навколишнім світом. Отже, виникло три системи одиночного ув'язнення: келійна, філадельфійська та одиночного (індивідуального) ув'язнення.
Келійна система мала на меті повну ізоляцію засудженого від навколишнього світу. Арештант поміщався в келію, звідки не випускався ніколи і ні під яким приводом протягом всього часу ув'язнення. Обов'язкових арештантських робіт не було. На тюремну адміністрацію не покладалося ніяких обов'язків морального виховання засуджених. Келійна система як засіб повної ізоляції осіб, особливо небезпечних для суспільства, застосовувалася з великим розмахом з середніх віків до кінця XVIїї ст. Особливо ця система була поширена у Франції
в XVII ст. для того, щоб позбавитись не стільки злочинців, скільки політично небезпечних осіб. Келії влаштовувалися При монастирях та фортецях, в глибоких підземеллях (Lettres de cachet), в яких в'язень був ніби заживо похований. Застосовувати одиночне келійне ув'язнення як засіб релігійного виправлення духовних осіб, шо вчинили злочин, запропонував в XVII ст. бенедиктинець Мабільон. Для них, більш ніж для інших, вважалось необхідним повне усамітнення і молитва в тиші келії. Вже зовсім інше значення мала влаштована на початку XVIII ст. за Папи Кдімента XI тюрма святого Михаїла в Римі. В ній знаходились одиночні келії для неповнолітніх. Одиночне ув'язнення вже мало слугувати меті виправлення та виховання.
Філадельфійська (пенсипьванська) система прагла релігійного виправлення шляхом ув'язнення в келії. Окрім того, арештанти отримували книги з тюремної бібліотеки, переважно морально-релігійного змісту. Ніяких зносин із зовнішнім світом філадельфійська система подібно до келійної не передбачала.
Перша за часом пенітенціарна система (пенсильвансь-ка або філадельфійська) була створена в США. В 1776 р. в Філадельфії (штат Пенсильванія) було засновано тюремне товариство, яке в 1833 р. отримало назву «Philadelphia Prison Society». Члени цього товариства належали до секти квакерів. Керуючись ідеєю про досконалість людини у так званому природному стані, вони намагалися усунути в ув'язненні все те, що могло відвернути її від шляху перевиховання, заважало Ті самоспогляданню й порушувало її спокій. Дійшовши висновку про виправне значення повного усамітнення, вони вирішили влаштувати тюрми як місце покаяння (penitentiary). Злочинця залишали без усяких розваг і занять наодинці з самим собою, Богом та Біблією, читання якої могло б спрямувати його щ шлях істини. Протягом усього строку покарання засуджені лишались в одиночному ув'язненні при повній ізоляції одногсі від одного і усіх разом від зовнішнього світу. Полишаючи своі келії, ув'язнені повинні були одягати маски. Богослужіння проповіді та виклада'чя вони слухали за таких умов, що щ могли бачити один одного. Праця не була обов'язковою і дозволялася як виняток і як нагорода за добру поведінку. 3^ провини арештанти карались позбавленням Біблії, утримання^ на хлібі та воді, замиканням в темній келії. Нагородою слугу, вала відзнака ув'язненого тюремним керівництвом. В тюрмі панувало мовчання, навіть з охоронцями арештанти повинні були розмовляти пошепки. Колеса тюремних екіпажів булі, обтягнуті шкірою. Охоронці ходили в гумовому взутті.