Тема 3. Правовий статус засуджених

Види покарань (ст. 51 КК) — це заходи, що застосовуються до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину; судом можуть бути застосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

 

10) тримання у дисциплінарному батальйоні військово­службовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Виконання вироку — це реалізація рішення суду про вин­ність або невиновність підсудного. Підставою для виконання вироку є набуття вироком законної сили, що відбувається проголошенням вироку в залі суду.

Виправлення засудженого (ч. 1 ст. 6 КВК) — процес позитив­них змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Законні інтереси засуджених — це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за резуль­татом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.

Засуджений — це особа, щодо якої судом винесений вирок, який набрав законної сили, та якій призначено покарання, передбачене кримінальним законодавством.

Засуджений до позбавлення волі — це особа, якій за вироком суду, шо набрав законної сили, призначено покарання у виді позбавлення волі на певний строк чи довічного позбавлення волі з визначенням виду кримінально-виконавчої установи.

Обов'язки засуджених — це встановлена у зобов'язальних і заборонних нормах права (ст. 9, ч. З ст. 107 КВК) міра необхід­ної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтримання право­порядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так й інших осіб.

Основні засоби виправлення і ресоціалізації засуджених (ч. З ст. 6 КВК): встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-ви-

тю, громадських робіт, виправних робіт. Здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років.

Кримінально-виконавчі установи відповідно до ч. З ст. 11 К В К поділяються на:

а) кримінально-виконавчі установи відкритого типу (вип­
равні центри);

б) кримінально-виконавчі установи закритого типу (вип­
равні колонії).

Органи виконання покарань: ДДУПВП, його територіальні органи управління (управління (відділи) в Автономній Респу­бліці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі), кримінально-виконавча інспекція.

Персонал Державної кримінально-виконавчої служби України (ст. 14 Закону «Про Державну кримінально-виконавчу службу України») — особи рядового і начальницького складу, спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Слідчі ізолятори (ч. З ст. 18 КВК) — спеціальні режимні установи закритого типу, що забезпечують виконання за­побіжного заходу — тримання під вартою, а також виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із за­гальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування.

Установи виконання покарань (ст. 11 КВК):

— арештні доми;

— кримінально-виконавчі установи;

— спеціальні виховні установи (виховні колонії);

— державна виконавча служба;

— військові частини, гауптвахти;

— дисциплінарний батальйон.