Тема 15. Основні положення

кримінально-виконавчого права іноземнихдержав

Арештні доми — це місцеві тюрми у Франції, які утворюють­ся в департаментах і в яких утримуються ув'язнені під варту до винесення вироку, засуджені за малозначні кримінальні діяння до короткого (до 1 року) терміну позбавлення волі.

Беккаріа Чезаре Бонесана (15 березня 1738 р. — 28 листопада 1794 р.) — італійський просвітитель, юрист, автор відомої праці «Про злочини та покарання» (1764 p.). Значну увагу приділяв проблемам права та правосуддя, сформулював принцип рів­новаги злочину і покарання.

Бентам Ісремія (15 лютого 1748 р. — 6 червня 1832 р.) — англійський юрист, філософ. Написав твори «Захист лихви» і «Паноптикон» про раціональне влаштування тюрем. В 1811 р. на власні кошти, придбавши землю, збудував зразкову тюрму в Лондоні. Він вважав, що основою діяльності і функціонування суспільних інститутів є користь і щастя людини. Тому законо­давець повинен дбати насамперед про запобігання злочинам. Його пенітенціарний «Паноптикон» грунтується на засадах обов'язкової праці ув'язнених під суворим наглядом тюремної адміністрації з улаштуванням необхідних майстерень, шкіл, лікарень для виправлення і перевиховання в'язнів.

Борстальська тюремна система — система в Англії для засуджених у віці від 16 до 21 року.

Говард Джон (2 вересня 1726 p. — 20 січня 1790 р) — англійський філантроп, реформатор тюремної справи. Вивчав стан в'язниць у Франції, Австрії, Німеччині, Італії, одночасно займався лікуванням хворих. У 1777 р. видав книгу про тюремну справу.

Келійна тюремна система — застосовувалась із Середньовіччя до кінця XVIII ст. Полягала у повній ізоляції засудженого від на­вколишнього світу у келії на весь час ув'язнення.

Класифікаційні центри — це установи виконання покарань в деяких зарубіжних країнах (Великій Британії, Японії тощо), які виконують функцію класифікації засуджених з погляду вчине­ного ними діянь, наявності попередніх судимостей і відбування кримінального покарання, особливостей (вік, нахили).


Концентраційний табір — вид позбавлення волі, який за­стосовувався в Німеччині для тримання в ньому осіб, яких вважали за необхідне піддавати суворій ізоляції.

Крилміально-виконавчий кодекс для країн СНД прийнятий постановою Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав 2 листопада 1996 р. у Санкт-Петербурзі. Має Загальну та Особливу частини, 9 роз­ділів, 25 глав та 190 статей.

Мікросоціальні умови відбування покарання у вигляді позбавлення волі — це умови утримання ув'язнених, задоволення їх потреб в їжі, одязі, медичному обслуговуванні, тобто умови, які забезпе­чують нормальне існування людини в пенітенціарній установі.

Молодіжні реформатори — це установи для відбування пока­рання у вигляді позбавлення волі для неповнолітніх в США.

Оборнська тюремна система створена релігійною сектою, виникла в 1820 році в США, режим виконання покарання надзвичайно суворий.

Основні завдання, які стоять перед Українською державою і суспільством у сфері забезпечення реалЬації в Україні міжнарод­них стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі:

— створення якісно нової нормативно-правової бази з урахуванням відповідних положень зазначених стандартів та досвіду зарубіжних країн;

— створення належних умов утримання засуджених до позбавлення волі;

— розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази місць позбавлення волі;

— впровадження нових форм і методів соціально-психоло­гічної роботи із засудженими;

— підготовка і залучення до роботи в установах криміналь­но-виконавчої системи висококваліфікованих фахівців.

Основні етапи формування міжнародних стандартів повод­ження з в 'язнями, прав і свобод засуджених:

— перший етап (кінець VIII ст.—середина XIX ст.) — зарод­ження міжнародного співробітництва з пенітенціарних про­блем та перші спроби реформування в'язничних установ;

— другий етап (друга половина XIX ст. — початок XX ст.) — створення офіційних міжнародних організацій та проведення міжнародних конгресів з пенітенціарних проблем;

— третій етап (середина XX ст.) — етап реальної спроби створення міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі;

— четвертий етап (починаючи з 1945 року—до наших днів) — етап створення ООН та міжнародних стандартів з прав і


свобод людини і громадянина, включаючи стандарти з прав і свобод засуджених до позбавлення волі.

Пенітенціарії — це центри денного утримання, де засуджені неповнолітні перебувають протягом дня, а на ніч направля­ються додому.

Пенітенціарна система Білорусі складається з:

— кримінально-виконавчих інспекцій;

— арештних домів;

— виправних установ відкритого типу;

— слідчих ізоляторів;

— лікувальних виправних установ;

— колоній-поселень;

— виховних колоній;

— виправних колоній (загального, посиленого, суворого та особливого режимів);

 

— дисциплінарних військових частин. Пенітенціарна система Великої Британії складається з:

— центральних тюрем відкритого і закритого типу;

— місцевих тюрем.

Пенітенціарна система Молдови складається з:

— територіальних підрозділів Департаменту з виконання судових рішень при Міністерстві юстиції;

— слідчих ізоляторів;

— тюрем;

— виховних колоній;

— виправних колоній (загального та суворого режимів);

— спеціальних колоній для утримання в умовах суворої ізоляції особливо небезпечних рецидивістів.

Пенітенціарна система Російської Федерації складається з:

— кримінально-виконавчих інспекцій;

— виправних центрів;

— слідчих ізоляторів;

— колоній-поселень;

— виховних колоній;

— тюрем;

— лікувальних виправних установ;

— виправних колоній (загального, суворого та особливого режимів);

 

— дисциплінарних військових частин. Пенітенціарна система США складається з:

— федеральних тюрем;

— тюрем штатів і місцевих (окружних й муніципальних)
тюрем з мінімальним, середнім, максимальним, надзвичайним
рівнями безпеки.


Пенітенціарна система ФРН складається з:

—відкритих установ;

—закритих установ, де засуджені тримаються під озброє­ною охороною;

—установ, призначених для використання заходів виправ­лення та безпеки;

—психіатричних лікувальних установ;

—установ для засуджених жінок;

—установ для неповнолітніх правопорушників;

— установ для попереднього ув'язнення.
Пенітенціарна система Франції складається з:

— центральних тюрем (для засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше 1 року);

— місцевих (вони називаються виправними, арештними домами або місцевими тюрмами).

Пенологія — це наука, яка займається проблемами ролі держави в запобіганні злочинам та її права на покарання, проблемами встановлення і застосування покарання.

Сучасні теорії про мету покарання:

Теорія відплати випливає з того, що покарання спричи­няється злочинцю за вчинений ним біль. Основна суть цієї теорії: викликає негативне ставлення до особи, яка вчинила злочин і відбуває покарання. До представників цієї теорії належать Т. Кант, Г. Гегель, Ф. Аквінський.

Теорія залякування грунтується на тому, що для блага сус­пільства злочинця слід змусити боятися покарання, яке має бути тяжким, завдати страждань. її прибічники, як і послідов­ники теорії відплати, розглядають людину як істоту, яка прагне уникнути будь-якого болю (фізичного і духовного).

Теорія реабілітації afro перевиховання, тобто перевиховання злочинця шляхом справляння на нього індивідуального ви­ховного впливу на корисного члена суспільства.

Інтегративні теорії поєднують у собі елементи попередніх теорій.

Філадельфійська (пенсильванська) тюремна система — ство­рена в 1776 р. в м. Філадельфія релігійною сектою квакерів тюрма з суворим, оди; очним ув'язненням.

Цухтхауз — тюрма, де ув'язнені утримувались невеликими групами в загальних приміщеннях, з режимом відбування, орієнтованим на залякування, на придушення непокори най­більш жорстокими методами. Перша така тюрма була створена в Голландії у Амстердамі в 1595 р.


Зміст