Міжнародно-правових стандартів поводження із засудженими

Набуття 1995 р. Україною членства у Раді Європи значною мірою вплинуло на розвиток прав і свобод людини, стиму­лювало розроблення нової Конституції, яка відповідає стан­дартам сучасної правової держави. Нова Конституція визнає людину, її життя, честь та гідність, недоторканність і безпеку як найвищу соціальну цінність. Згідно з Конституцією (ст. 3) головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Проте встановлені Конституцією пра­ва і свободи людини можуть залишитися лише декларацією, якщо їх не закріпити в інших законодавчих документах, не забезпечити адміністративну, судово-правову та кримінально-виконавчу реформу, гуманізацію діяльності органів і установ виконання покарань.

Європейський вибір України, приєднання її до європейсь­кого правового поля зумовили необхідність реформування за­конодавства України згідно з міжнародними документами про права людини та взятими на себе правовими зобов'язаннями, безумовного дотримання ратифікованих Верховною Радою України найважливіших європейських правових актів, зокрема Конвенції про захист прав людини та основоположних сво­бод 1950 р. та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів повод­ження і покарання 1984 p., які є документами прямої дії.

Практика засвідчує, що Україна має значні проблеми у сфері дотримання основних прав і свобод людини. Незважа­ючи на демократичне законодавство, правоохоронні органи держави, що мають безпосередньо забезпечувати захист прав і свобод людини, часто самі грубо порушують ці права. Пе­редусім це стосується діяльності органів міліції, прокуратури, суду, системи виконання кримінальних покарань. Про такі факти свідчать численні скарги на адресу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, правозахисних та громадських організацій, а також звернення до Європейського суду з прав людини.

У зв'язку з цим є нагальна потреба у підвищенні рівня правової підготовки працівників органів і установ системи ви-

конання кримінальних покарань, введення в програми їх нав­чання, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціальних курсів з роз'яснення положень міжнародних документів про права людини та стандартів поводження із засудженими.

Міжнародні стандарти поводження із засудженими можна класифікувати¹:

• за масштабами дії стандартів: універсальні та регіональні;

• за спеціалізацією: акти загального та акти спеціального характеру;

• за обов'язком застосування державами: обов'язкові та стандарти-рекомендації.

Відповідно до цієї класифікації до системи чинних міжна­родних актів про поводження із засудженими можна включити такі документи:

Акти загального характеру:

• Загальна декларація прав людини (1948 p.);

• Декларація прав дитини (1959 p.);

• Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дис­кримінації (2001 p.);

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (1966 p.);

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 p.);

• Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 p.);

• Декларація про права інвалідів (1975 p.).
Спеціальні акти:

• Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями
(1955 p.);

• Декларація про захист усіх осіб від тортур та інших жорс­токих, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 p.);

• Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюд­ських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 p.);

• Кодекс поведінки посадових осіб при підтриманні пра­вопорядку (1979 p.);

• Принципи медичної етики, які стосуються працівників
охорони здоров'я, особливо лікарів, щодо захисту засуджених

¹ Кримінально-виконавче право України: Загальна та Особлива час­тини: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. О.М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 161 — 162; Малинин В.Б. Уголовно-исполни­тельное право: Курс лекций. — СПб: Изд-во Юридического института (Санкт-Петербург), 2003. — С. 45—46.

або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдсь­ких видів поводження і покарання (1982 p.);

• Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здій­снення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила) (1985 р.);

• Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затри­манню чи ув'язненню будь-яким чином (1988 p.);

• Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990р.);

• Керівні принципи ООН запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи 1990 p.).