Європейські стандарти поводження із засудженими

Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями, як зазначалося раніше, були прийняті в Женеві у 1955 р. на першому Конгресі ООН з профілактики злочинності і по­водження з в'язнями. На основі загальновизнаних досягнень сучасної думки Правила визначали те, що зазвичай вважається правильним в сфері поводження із засудженими. На їх основі у Європі були розроблені Європейські пенітенціарні правила. Оновлений їх варіант був прийнятий у 1987 р. бідповідною Рекомендацією К87(3) Комітету Міністрів Ради Європи. До них було підготовлено Пояснювальну записку (Коментар), де зазначалося, що зростаюча занепокоєність соціальними та моральними проблемами, пов'язаними з підтримкою гро­мадського порядку, загальнолюдськими цінностями, а також інтересами суспільства та правами окремої особистості, які часто суперечать одне одному, призвела до переоцінки ролі, яку відіграє у суспільстві тримання під вартою. Ці Правила дали поштовх до удосконалення норм та стандартів, які виз­начають умови тримання засуджених та поводження з ними.

Проте за майже два десятиліття застосування цих Правил відбулися певні зміни у практиці тримання засуджених, розви­вались стандарти поводження з ними. Виникла потреба знову

оновити їх, врахувати нові підходи до практики виконання покарання у вигляді позбавлення волі, що й було зроблено.

Новий варіант Європейських пенітенціарних правил був ухвалений у січні 2006 р. Рекомендацією К2006(2) Кабінету Міністрів Ради Європи. Остання стаття нових правил — ст. 108 — передбачає їх подальше оновлення.

Ключову роль до проведення змін до Європейських пенітен­ціарних правил відіграли еволюційні зміни в світовому співто­варистві, в політиці держав у сфері боротьби зі злочинністю, практиці винесення вироків, проведення досліджень, а також приєднання до Ради Європи нових держав-членів, шо привело до значних змін в галузі організації загальних засад управління пенітенціарними установами та поводження із засудженими. У зв'язку з цим Європейський комітет з проблем злочинності доручив Раді по співробітництву в галузі кримінального права привести чинні правила у відповідність до вимог і найкращих прикладів сучасної практики.

Європейські пенітенціарні правила складаються з 9 частин.

Частина І розкриває основні принципи поводження із засудженими та сферу дії правил.

Частина II присвячена умовам тюремного ув'язнення: прийом засуджених; розподіл, розміщення засуджених та заходи безпеки при їх розміщенні; гігієна; одяг та постільні речі; харчування; правова допомога; контакти із зовнішнім світом; внутрішній режим; трудова діяльність; фізичні впра­ви та дозвілля; навчання; свобода думки, совісті та релігії; інформування; майно засуджених; перевезення засуджених; звільнення засуджених; особливості утримання жінок; тюремне утримання малолітніх; немовлята; іноземні громадяни; етнічні або мовні меншини.

Частина III вказує на обов'язковість забезпечення охорони здоров'я засуджених, які утримуються в установах виконання покарань. Нею передбачені питання: організація медичного обслуговування в пенітенціарних закладах; медичний та сані­тарний персонал; обов'язки лікаря; медичний догляд; психічне здоров'я та інші.

Частина IV присвячена внутрішньому розпорядку в пе­нітенціарних установах: загальний підхід до організації внут­рішнього розпорядку; безпека; режим; спеціальні заходи суворого режиму або безпеки; перегляд і контроль; злочинні діяння; дисципліна та стягнення; подвійне притягнення до відповідальності за одне діяння; застосування сили; заходи стримання; зброя; прохання та скарги.

Частина V розкриває питання, пов'язані з адміністрацією та персоналом пенітенціарних установ: робота в пенітенціарних установах як державна служба; добір персоналу пенітенціарної установи; підготовка персоналу; управління пенітенціарною установою; фахівці; інформування громадськості; дослідження та оцінка.

Частина VI присвячена контролю за пенітенціарними ус­тановами: урядові інспекції; незалежний моніторинг.

Частина VII визначає умови утримання та інші питання ув'язнених, справи яких ще не розглядалися в суді: статус ув'язнених; режим ув'язнених, розміщення, одяг, юридична допомога; контакти із зовнішнім світом; робота; доступ до режиму для засуджених ув'язнених.

Частина VIII розкриває основні положення режиму, пра­ці, освіти та звільнення засуджених, а саме: мета режиму для засуджених; застосування режиму; організаційні аспекти тримання засуджених; робота засуджених; освіта засуджених; звільнення засуджених.

Частина IX, остання, вказує на те, що Європейські пені­тенціарні правила повинні регулярно оновлюватись.

Головною метою Європейських пенітенціарних правил є зни­ження чисельності засуджених, які утримуються в пенітенціарних установах, до мінімально можливого рівня. Необхідність таких заходів зумовлена значним збільшенням кількості засуджених у цих установах та недостатнім карально-виховним впливом на них, що призводить до збільшення рецидиву злочинів.

У цих рекомендаціях підкреслюється важливість вико­ристання покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі лише як виняток і за вчинення найбільш тяжких злочинів. Для більшості засуджених слід роз­глядати можливість застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань.

Також державам рекомендовано переглянути кількість кримінально караних діянь, скоротити їх або перекваліфі­кувати, щоб норми законодавства у своїх санкціях не мали покарання, що пов'язане з позбавленням волі.

До нових Правил були включені також питання, шо не розглядалися в Правилах 1987 р. Вони мають характер ре­комендацій і є цілком прийнятними для більшості держав. Однак констатується, шо для деяких країн Європи (особливо тих, що приєдналися до Ради Європи після 2000 р.) треба до­класти певних зусиль задля подолання негативних тенденцій У формуванні пенітенціарної системи, її функціонуванні та питаннях поводження із засудженими.

Правила містять керівні положення і принципи для тих країн-членів, які модернізують свої пенітенціарні установи на основі модернізації пенітенціарного законодавства. У Правилах обумовлені ті заходи, які необхідно включати в національні закони, а не в національне законодавство. Тер­мін «національний закон» включає в себе не тільки основне законодавство, що існує на території тієї або іншої країни, а й обов'язкові до виконання інші нормативні акти і постанови, судові рішення тощо. Такий підхід рекомендований, оскільки законотворчий процес у державах—членах Ради Європи має свої особливості.

Аналіз наведених попередніх документів та ознайомлення з коротким змістом Європейських пенітенціарних правил вказує на те, що відповідними стандартами визначається загальний підхід до виконання покарань та поводження із засудженими. На основі цих стандартів кожна держава самостійно розробляє комплекс заходів щодо вдосконалення сфери виконання/від­бування кримінальних покарань.

Схема 2.1.