Порядок та умови виконання покарання у виді виправних робіт

Покарання у виді виправних робіт передбачено ст. 57 КК і полягає у виконанні засудженим за вироком суду суспільно корисної праці за місцем роботи з обов'язковим відрахуван­ням у державний бюджет визначеного відсотка заробітку та пов'язане з контролем і правообмеженнями щодо засудженого з боку кримінально-виконавчих інспекцій, які мають повно­важення на вчинення таких дій.

Цей вид покарання є одним з основних, що виконуються без ізоляції від суспільства.

Виправні роботи застосовуються до осіб, які вчинили зло­чин, проте виправлення яких за допомогою покарання може бути досягнуто без позбавлення волі.

Виправні роботи — одне з найбільш широко застосовуваних видів покарань альтернативно до позбавлення волі (статті 122, 127, 215 ККтощо), до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (статті 128, 134, 138 тощо), чи альтернативно позбавлення волі та інших покарань (статті 145, 162, 167 та ін.).

Виправні роботи застосовуються як основне покарання у тих випадках, коли вони передбачені санкціями статей Особ­ливої частини КК і впливають на засудженого, втілюючи в собі докір держави; обмежують права засудженого на зміну місця роботи і побічно можливості професійної кар'єри в багатьох службах (державна служба, банківська діяльність, система освіти тощо); породжують майнові наслідки, зменшуючи ре­альний заробіток засудженого. Водночас виправні роботи як вид покарання в цілому економічні, не пов'язані з розірванням позитивних і соціальних зв'язків засудженого.

Місцем роботи засудженого можуть бути підприємства, уста­нови та організації будь-якої форми власності, оскільки на кожне з них поширюються конституційні гарантії і приписи трудового законодавства, а роботою — діяльність, для здійснення якої ук­ладено трудовий договір (контракт) відповідно до ст. 21 КЗпП. Місцем роботи засудженого можуть бути й інші організації, праця в яких регулюється не КЗпП, а іншими нормативними актами.

Порядок та умови виконання покарання у виді виправних робіт передбачені главою 9 КВК (статті 41—46). Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внут­рішніх справ. У період відбування виправних робіт засудженим забороняється звільнення з роботи за власним бажанням.

Стаття 57 КК встановлює строк, на який може бути при­значено виправні роботи. Він становить від 6 місяців до 2

років і виконується, як й інші строкові покарання, у місяцях та роках у загальному порядку. Обчислення строку відбуван­ня покарання може мати юридичне значення у разі заміни невідбутого покарання або у разі призначення покарання за сукупністю злочинів. Строк покарання продовжується до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів, включаючи той час, коли він не працював з поважних причин з виплатою заробітної плати — час хвороби відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами.

Розміри відрахувань у дохід держави — від 10 до 20 % заробіт­ку — визначаються вироком суду. Відрахування провадяться із всієї суми заробітку без виключення з цієї суми податків та інших платежів незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами. Відрахування не провадяться з пенсій і допомоги, одержуваних у порядку соціального забезпечення та соціального страхування, з виплат одноразового характеру.

Суми, утримані із заробітку засудженого, повертаються повністю у разі скасування або зміни вироку, у зв'язку з припиненням справи. Покарання цього виду відбувається за основним місцем роботи засудженого.

За ч. З ст. 57 КК виправні роботи особам, визнаним непра­цездатними, суд може замінити штрафом з розрахунку трьох встановлених законодавством України неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян за 1 місяць виправних робіт. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після винесення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція відповідно до ч. 5 ст. 42 КВК вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом. Частиною 6 цієї статті передбачено внесення подання до суду про звільнення осіб пенсійного віку, а також вагітних жінок, про звільнення таких осіб від відбування покарання.