Завдання.

Засуджений до позбавлення волі Батраченко звернувся до начальника колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із заявою про надання йому можливості поїхати до місця проживання з метою укладення договору купівлі-продажу автомобіля, який належить йому на праві приватної власності.

Як повинна бути розглянута заява засудженого ?

Відповідь:

Відповідно до ч. 2 ст. IllKBK України заява засудженого про терміновий виїзд у зв'язку з винятковими обставинами має бути розглянута протягом доби. Але відповідно до ч. 1 ст. 111засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних коло­ніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк не більше 7 діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше 3 діб), у зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:

1) смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого;

2) стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Враховуючи те, що причина, на підставі якої Батраченко намагався отримати право на виїзд до місця проживання, не належить до причин, що перелічені у зазначеному вище поло­женні закону, йому буде відмовлено у наданні короткочасного виїзду за межі колонії.

Зміст навчального матеріалу за темами

З урахуванням того, що у кожному вищому навчальному закладі відводиться різна кількість кредитів на вивчення на­вчальної дисципліни «Кримінально-виконавче право», автори вирішили надати загальне уявлення про створення методичних рекомендацій для підготовки студентів до тієї або іншої теми шляхом прикладу викладення теми 1.

Тема 1. Поняття кримінально-виконавчого права.

Для вивчення цієї теми студенту необхідно звернути увагу на такі питання:

1. Поняття галузі кримінально-виконавчого права, його
предмет та метод.

2. Джерела кримінально-виконавчого права.

3. Поняття кримінально-виконавчої політики.

4. Поняття кримінально-виконавчого законодавства, його значення та основні риси.

5. Мета та завдання кримінально-виконавчого законодав­ства.

6. Система чинного кримінально-виконавчого законодав­ства України.

7. Дія кримінально-виконавчого законодавства у часі і просторі.

8. Поняття норм кримінально-виконавчого права.

При вивченні теми, по-перше, слід розібратися у змісті кримінально-виконавчої політики України, з'ясувати поняття кримінально-виконавчого права як галузі права, а також ви­значити предмет правового регулювання цієї галузі.

Діяльність, пов'язана з виконанням кримінальних покарань, займає значне місце у протидії злочинним проявам. Тому держава зобов'язана приділяти особливу увагу спрямуванню своєї політики у цьому напрямі. Адже від чіткого спрямування політики залежить кінцевий результат такої діяльності.

Студент повинен розуміти специфіку кожного з напрямів кримінальної політики та їх органічний взаємозв'язок. Слід зауважити, що у спеціальній літературі застосовується також термін «каральна політика». Однак зміст каральної політики не можна підміняти кримінально-виконавчою, тому що ка­ральна політика значно ширша за кримінально-виконавчу. Суть та зміст кримінально-виконавчої політики у літературі пов'язують, як правило, тільки з покаранням, виконанням покарання та умовами його відбування. Каральна політика міс­тить весь комплекс заходів та засобів кримінально-правового

спрямування у боротьбі зі злочинністю. Вона становить прак­тику реалізації нормкримінально-процесуального закону (за­тримання як підозрюваного, порушення кримінальної справи та пред'явлення обвинувачення, допит як обвинуваченого та обрання запобіжного заходу, накладення арешту на майно тошо); норм кримінального закону (визнання винним, при­значення конкретного виду покарання); норм кримінально-виконавчого закону (порядок та умови виконання окремих видів покарань, режим відбування покарань, працю, профе­сійну освіту та професійну підготовку засуджених, виховний вплив на засуджених, звільнення від відбування покарання, допомога засудженим, які звільнюються від відбування пока­рання, контроль за ними тощо). При цьому каральна політика включає в себе як основні інститути цих галузей права, так і практику їх застосування. Крім того, вона включає практичну реалізацію загрози застосування покарання, його виконання, тим самим впливаючи на правосвідомість населення, форму­ючи суспільну думку, зміцнюючи правопорядок у цілому.

Кримінально-виконавча політика запроваджується в життя за допомогою таких засобів, як кримінально-виконавче право, діяльність спеціальних державних органів, участь громад­ськості у виправленні засуджених, педагогічних і соціально-психологічних заходів.

Головною формою виявлення і закріплення кримінально-виконавчої політики є кримінально-виконавче право. Кримінально-виконавче право згідно з принципами кримінально-виконавчої політики регулює суспільні відноси­ни, що складаються в процесі виконання покарань.

З точки зору історичного аспекту, студенти повинні засвої­ти зміст основних етапів становлення та розвитку кримінально-виконавчого права, кримінально-виконавчої політики, генезис та розвиток цілей і завдань цієї галузі права в різні періоди розвитку. Окремо слід звернути увагу на процес трансформації виправно-трудового права у кримінально-виконавче.

Під час розгляду питання про предмет кримінально-виконавчого права, до якого належить група правовідносин, що виникають при виконанні і відбуванні всіх видів кримі­нальних покарань, студенти повинні вміти дати характеристику особливостям цих правовідносин (які стосуються їх суб'єктів, об'єкта та змісту). Студентам необхідно знати та вміти обгрун­тувати положення про те, що кримінально-виконавче право — це самостійна галузь права, для якої характерне, насамперед, існування самостійного, специфічного предмета регулювання (суспільних відносин, що складаються в процесі виконання

і відбування кримінального покарання), особливого методу регулювання суспільних відносин, галузевих принципів. Принципамицієї галузі права є:

— невідворотність виконання і відбування покарань;

— законність;

— справедливість;

— гуманізм;

— демократизм;

— рівність засуджених перед законом;

— взаємна відповідальність держави і засудженого;

— диференціація та індивідуалізація виконання покарань;

— раціональне застосування примусових заходів стимулю­вання правослухняної поведінки;

— поєднання покарання з виправним впливом;

— участь громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Як ознака самостійності галузі права в теорії права вказуєть­ся наявність особливої системи правових норм, які прийняті для регулювання певного виду суспільних відносин.

Необхідно відзначити істотні зміни у предметі кримінально-виконавчого права, пов'язані з прийняттям нового кримінально-виконавчого законодавства. Хоча слід підкреслити, що і в минулому, і особливо тепер, незважаючи на ці зміни, кримінально-виконавче право завжди мало і має своєрідний предмет регулювання. Якщо раніше цим предметом були сус­пільні відносини, що виникали в процесі виконання покарань, поєднаних із виправно-трудовим впливом на засуджених, від­тепер предмет правового регулювання розширюється — він охоплює виконання всіх кримінальних покарань.

Слід мати на увазі, що предмет наукикримінально-виконавчого права значно ширший за предмет галузі кримінально-виконавчого права. Він охоплює не тільки сус­пільні відносини, що виникають при виконанні і відбуванні кримінальних покарань, але й правове регулювання, законо­мірності та основні ознаки кримінально-виконавчого права як самостійної, окремої галузі права, а також інші проблеми.

Разом із цим необхідно розуміти, що кримінально-виконавче право— це галузь права, яка міцно пов'язана з іншими галу­зями права як у межах кримінально-правового комплексу, так і поза ними: конституційним, адміністративним, трудовим, цивільним, сімейним правом тощо.

Студентам необхідно проаналізувати питання про коло джерел кримінально-виконавчого права як галузі права, відріз­няючи їх від джерел науки кримінально-виконавчого права.

Норми будь-якої галузі права містяться в їхніх джерелах. У теорії права поняття «джерела права» вживається у 2 зна­ченнях:

матеріальному та юридичному.

У матеріальному значенні — джерелами права визнаються умови життя суспільства, які становлять усю сукупність сус­пільних відносин, у тому числі і зміст волі домінуючої частини суспільства, виражений у нормах права.

В юридичному значенні — джерелами права є ті особливі специфічні форми, в яких виражаються норми права або в яких закріплені чинні норми права. Саме в цьому контексті розглядаються джерела кримінально-виконавчого права.

Під джерелами кримінально-виконавчого права слід розу­міти акти органів влади або компетентних органів управління, які мають норми кримінально-виконавчого права.

Безпосередньо до джерел кримінально-виконавчого права входять норми, що містяться насамперед у КВК України, а також у різноманітних нормативних актах, які регулюють діяль­ність органів та установ виконання покарань і правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань, зокрема: Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25 грудня 2003 p.; Закон України від 24 березня 1998 р. «Про дер­жавну виконавчу службу»; Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»; Закон України від 1 листопада 1996 р. «Про застосування амністії в Україні»; Закон України від 23 червня 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»; Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань від 31 липня 1998 p.; Положення про здійснення помилування від 19 липня 2005 p.; Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, за­суджених до таких покарань, від 19 грудня 2003 p.; Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для від­бування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 16 грудня 2003 p.; Положення про дисциплінарний батальйон У Збройних силах України від 5 квітня 1994 p.; Наказ Міністра оборони України від 28 лютого 2002 р. № 81 «Про порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями»; Положення про дільницю слідчого ізолятора на території ви­правної колонії від 30 грудня 2003 р. тощо.

У процесі оволодіння матеріалом цієї теми студенти повинні засвоїти поняття про систему кримінально-виконавчого законо­давстві!. Стаття 2 КВК України містить перелік нормативних актів, які складають кримінально-виконавче законодавство України:

— КВК України;

— інші акти законодавства;

— чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вивченні кримінально-виконавчого законодавства України студент повинен уважно ознайомитися з тими змі­нами,які знайшли своє відображення у новому КВК, який було прийнято 11 липня 2003 p., і який вступив у дію з 1 січня 2004 р. Особливу увагу необхідно звернути на структуру нового КВК.

Мета і завданнякримінально-виконавчого законодавства вказані у ст. 1 КВК.

Метоюкримінально-виконавчого законодавства КВК на­зиває:

— захист інтересів особи, суспільства і держави;

— створення умов для виправлення і ресоціалізації засу­джених;

— запобігання вчиненню нових злочинів засудженими;

— запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами;

— запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнямикримінально-виконавчого законодавства Укра­їни (ч. 2 ст. 1 КВК) є визначення:

— принципів виконання кримінальних покарань;

— правового статусу засуджених;

 

— гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків;

— порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки;

— системи органів і установ виконання покарань, їх функ­цій та порядку діяльності;

— нагляду і контролю за виконанням кримінальних по­карань;

— участі громадськості в цьому процесі;

— регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань;

— регламентація порядку і умов звільнення від відбування покарання;

— регламентація порядку і умов допомоги особам, звіль­неним від покарання;

— регламентація порядку і умов контролю і нагляду за ними.

При вивченні питання про поняття кримінально-правових норм студенти повинні звернути увагу на їх особливостіу по-

рівнянні з нормами інших галузей права, які пояснюються, насамперед, особливостями предмета правового регулювання, особливостями тих суспільно-правових відносин, шо склада­ються у процесі виконання* (відбування) покарання, які вони покликані регулювати. В юридичній літературі наводяться різні класифікації цих норм.Вони поділяються залежно від поставлених завдань і обраних підстав.

I. За формоювони поділяються на:

1) матеріальні;

2) процесуальні.

II. За соціальним призначеннямвони поділяються на:

1) регулятивні (норми, що безпосередньо регулюють
суспільні відносини, які складаються на їхній основі в про­
цесі виконання покарання. Це регулювання шляхом встанов­
лення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктам
кримінально-виконавчих правовідносин: органам держави і
засудженим. Більшість норм кримінально-виконавчого за­
конодавства належить до регулятивних);

2) правоохоронні (регламентують норми відповідальності, а також специфічні заходи захисту суб'єктивних прав. У ролі правоохоронних норм кримінально-виконавчого права висту­пають норми, що передбачають дисциплінарну і матеріальну відповідальність за порушення регулятивних норм);

3) спеціальні (дефінітивні норми, які визначають поняття):

— декларативні норми, які формулюють принципи, за­
вдання й основні положення кримінально-виконавчого за­
конодавства;

—темпорально-колізійні норми, які встановлюють правило вибору потрібних норм з числа тих, що діють у різний час; просторово-колізійні норми, які встановлюють правило вибору потрібних норм з числа норм, що мають різну територію дії;

—оперативні норми, які встановлюють порядок набрання чинності нових нормативних актів.

III.За характеромвстановленого правила норми кримі­
нально-виконавчого права можуть бути:

— зобов'язальні (встановлюють обов'язок суб'єктів здійсню­
вати певні позитивні активні дії);

— заборонні (встановлюють обов'язок особи не вчиняти певних неправомірних дій);

— уповноважувальні;

— заохочувальні.

IV. За обсягом правового регулювання:

— поширюються на всіх засуджених;

— поширюються на їх окремі категорії.

Потрібно звернути увагу на те, що у зв'язку із змінами у законодавстві з'явилися й інші види кримінально-виконавчих норм (наприклад, ст. 6 К.ВК містить норми-визначення). У своїй структурі норми кримінально-виконавчого права мають ті самі складові частини, які прийнято виділяти в нормах інших галузей права: гіпотезу (що визначає умови, за яких повинна діяти та чи інша норма, і тих суб'єктів правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами та обов'язками); диспози­цію (яка встановлює права та обов'язки суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин) та санкцію (де містяться вказівки на ті правові наслідки, які мають місце при порушенні вимог диспозиції норми). Слід мати на увазі, що норми кримінально-виконавчого права, як правило, не мають усіх трьох перера­хованих елементів. У кримінально-виконавчому законодавстві гіпотеза зазвичай тільки передбачається; частина диспозиції може виноситися за межі нормативних (наприклад, як додаток до них); санкції містяться в окремій нормі.

Насамкінець студент повинен показати зв'язок кримінально-виконавчого права з філософією, соціологією, економікою, психологією, педагогікою, статистикою, наукою управління. Також необхідно відзначити зв'язок кримінально-виконавчого права з іншими правовими науками: кримінальним, адміні­стративним, кримінально-процесуальним, цивільним, жит­ловим, сімейним правом, а також зв'язок з криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю та іншими юридичними науками та дисциплінами, які вивчаються в навчальних за­кладах у межах спеціальності «Правознавство».

Таким чином, кожен викладач зазначеної дисципліни у ході творчого пошуку зможе сформувати власне уявлення про те, як слід студентам вести підготовку і відпрацьовувати семінарські та практичні заняття, а також ознайомитися з темами, що ви­носяться на самостійне вивчення.

Орієнтиром для створення програми курсу «Кримінально-виконавче право» та методичних рекомендацій повинен слу­гувати паспорт спеціальності, який наводиться нижче.