Виправлення засуджених як мета покарання

Розвиток суспільства неминуче має бути пов'язаний із повагою до людини, її прав, свобод, внутрішнього світу та проблем життя у суспільстві. Шлях, який торує Україна д₀ стандартів Європейського Співтовариства, виявив, що у царині кримінально-виконавчої системи нашого суспільства багато що було змінено на краще, однак ще більше залишається того що чекає на зміни, і ці зміни будуть тестом гуманістичного розвитку суспільства незалежної України.

Прийняття нового КВК визначило, що особливою ме­тою покарання є виправлення засуджених, що відповідає загальному гуманістичному спрямуванню нового криміналь­но-виконавчого законодавства, а не лише переслідуванню мети покарання та превенції. Виправлення засуджених як мета покарання відіграє інтегруючу роль в системі усіх цілей покарання, оскільки це — запорука їх ресоціалізації, а отже, найбільшої ефективності покарання.

Як свідчить аналіз кримінального та кримінально-виконав­чого законодавства, мета покарання змінювалась під впливом політичних, економічних, соціально-психологічних процесів, притаманних тому чи іншому етапу розвитку суспільства. Однак найбільш важливими (особливо в період існування радянської влади) лишалися тези про виправлення та переви­ховання особи, запобігання новим злочинам з боку як винної особи, так й інших осіб.

Виправлення та перевиховання — чи це не утопія в наш час? І чи можемо ми досягти завдяки таким цілям тих результатів, яких прагне досягти наша держава, встановлюючи кримінальну від­повідальність, засуджуючи винного та виконуючи покарання?

Зміст таких понять завжди наповнювався особливим смис­лом. Вперше найбільш повно ідея перевиховання в місцях позбавлення волі була висунута наприкінці XVIII ст. аме­риканськими квакерами, і саме тоді була зроблена спроба її реалізації. Суть виправного впливу зводилася до того, що за­суджений повинен знаходитися в одиночній камері та постійно вивчати Біблію. На думку реформаторів того часу, це сприяло моральному збагаченню особи, відволікало її від протиправної поведінки, підштовхувало до каяття. Звідси має походження

«пенітенціарна система», тобто система виправлення і ^Н3 виховання особи, шо заснована на каятті винного. Згодом ^ПЄРарання набуває більш цивілізованого характеру, виправ­нім засудженого вважається сприяння його громадському ^ле_оеродженню шляхом розширення його розумового світог-'яду. шляхом настанов, навчання в школах тощо.

Сьогодення диктує нові підходи до визначення мети пока­рання, особливо щодо виправлення засуджених.

В більшості юридичних енциклопедій та словників виправ­лення і перевиховання як цілі покарання вживаються разом і є невід'ємними за змістом поняттями, які означають єдиний, послідовний процес, шо має завданням адаптацію колишнього злочинця до умов законослухняного життя у суспільстві та недопущення з його боку злочинного рецидиву. На першому етапі (виправлення) має відбуватися заміщення криміногенних якостей. Програмою-максимум є перевиховання засудженого (другий етап), тобто прищеплення йому таких стійких якостей, які стали б суттю його життєвої позиції, зробили неприйнят­ною саму думку про вчинення злочину.

Виправлення засуджених— це формування у них поважли­вого ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил та традицій людського співжиття і стимулювання правослухняної поведінки.

Поняття мети виправлення засуджених має оцінюватись з урахуванням політичних, економічних, соціальних та мо­ральних реалій сьогодення. Враховуючи загальні тенденції у практиці застосування кримінальних покарань, більш перс­пективним вбачається добровільне виправлення засудженого, але це не виключає застосування частково елементів примусу. Виправлення повністю відповідає виховній кримінально-вико­навчій функції. Однак цей процес не повинен здійснюватись лише в рамках кримінально-виконавчого права. Необхідне комплексне застосування основ педагогіки, соціології, пси­хології, кримінології для розробки та впровадження доб­ровільного виправлення засудженого шляхом стимулювання правомірної поведінки.

При переході від примусового виправлення до добровіль­ного має бути розроблена спеціальна доктрина, що включа­тиме в себе положення про допомоіу засудженим в період відбування покарання та постпенальний період. До змісту цієї докгрини необхідно включити такі положення: застосування позбавлення волі та довгострокових покарань — як виняток і лише за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів; створення співробітниками кримінально-виконавчої системи

відповідних умов утримання засуджених та протидія впливу негативного мікросередовища місць позбавлення волі; сти­мулювання співробітників кримінально-виконавчої системи і засуджених до взаємопорозуміння, ненасильства та роботи щодо добровільного виправлення засуджених.

Відповідно до Мінімальних стандартних правил поводження із в'язнями мета виправлення досягнута, якщо після відбуття покарання правопорушник буде спроможний не тільки дотри­муватись законів, а й забезпечувати своє існування і надалі не вчиняти нових злочинів.

Виправний процес необхідно будувати з урахуванням особли­востей засуджених, а саме ступеня и педагогічної занедбаності, глибини проникнення традицій злочинного середовища, вчи­неного злочину та визначеного терміну покарання, готовності сприймати виправні програми тощо, ^а стимулювання засуджених до правомірної поведінки і некримінального життя в суспільстві після звільнення від кримінального покарання має бути основою в реформуванні процесу виправного впливу на засуджених.

12.2. Організація соціально-виховної роботи із засудженими до пок£Р^ання у виді позбавлення вол'

Незважаючи на те, що режиМ відбування покарання та суспільно корисна праця виконують виховну функцію, зако­нодавець для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених в установах виконане покарань як самостійний основний засіб впливу визначив соціально-виховну роботу.

Соціально-виховнаробота — це комплексна діяльність персо­налу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій, спрямована на формування та закріплення в засуд­жених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Оскільки виховна робота в установах виконання покарань здійснюється у специфічних умовах шодо осіб, які вчинили зло-чин, то найбільш важливі питання" організації та проведення врегульовані кримінально-виконавчим законодавством (глава 19 КВК «Виховний вплив на засуджених до позбавлення волі») і прийнятими на його основі нормативними актами. Зокрема, в них встановлюється порядок проведення клубної, бібліотечної та фізкультурно-спортивної роботи, визначаються норми ма­теріально-технічного забезпечення такої роботи тощо.

Проте завдяки тому, що виховна робота із засудженими має перш за все психолого-педагогічний характер, законодавець жорстко не регламентує питання її організації, шо дає адмініст­раціям виправних колоній можливість творчого застосування найбільш ефективних засобів та методів педагогічного і ви­ховного впливу, якщо вони не суперечать законам та вимогам Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Але розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обов'язковою.

Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі пси-холого-педагогічних принципів і методів.

Кримінально-виконавче право та законодавство визначають такі основні напрями, форми і методи соціально-виховної ро­боти із засудженими до позбавлення волі: моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становлен­ню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

Програми диференційованого виховного впливу на засудже­них повинні враховувати можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно-тех­нічного навчання, заходів заохочення і стягнення, які засто­совуються до осіб, позбавлених волі, самодіяльних організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організацій, а також залучення засуджених до самовиховання.

Необхідно зазначити, шо закон встановлює спеціальну нор­му (ч. 2 ст. 123 КВК): участь засуджених у виховних заходах, які проводяться в колоніях, враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення, а також при застосуванні заходів заохо­чення і стягнення. Це цілком виправдано практикою, оскільки активна участь засуджених у виховній роботі є одним з кри­теріїв їх виправлення. До того ж позитивна активність засуд­женого враховується при вирішенні інших важливих питань, зокрема представлення засудженого до умовно-дострокового звільнення, при застосуванні амністії, помилування тощо.

Донедавна виховна робота із засудженими значною мірою організовувалась на основі марксистсько-ленінського вчення. Зараз соціально-виховна робота деідеологізована і деполіти­зована, що дає змогу центральними зробити не політичні, а моральні аспекти формування особистості засудженого. На­самперед мова йде про формування поваги до особистості, сус­пільства, держави, адекватного ставлення до відповідальності, доброти, дотримання законів співмешканця тощо.

Дедалі більшого значення набуває психолого-педагогічн забезпечення соціально-виховної роботи. Психологи розроб ляють спеціальні методики вивчення особистості засуджено­го та груп засуджених, методи диференціювання впливу на індивідуальну та групову поведінку, прогнозують негативні явища в місцях позбавлення волі і дають рекомендації щодо запобігання їм. Вони також надають психологічну допомогу засудженим у знятті психологічної напруги, стресового стану в організації самовиховання та підготовки до життя на волі Крім того, психологи повинні проводити психопрофілактичну роботу зі співробітниками виправних установ.

Багатовікова практика свідчить, що виховний процес в місцях позбавлення волі не може бути ефективним, якщо сам засуджений не виявляє ініціативи і не бажає свого виправ­лення. З метою підтримки і розвитку позитивної ініціативи у засуджених, використання елементів самоорганізації та само­управління у виправних установах створюються самодіяльні організації із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно.

Як зазначено у ст. 127 КВК, самодіяльні організації засудже­них до позбавлення волі створюються в колоніях з метою роз­витку в засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових міжособових взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на вип­равлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків. Прикладом самодіяльних організацій засуджених можуть бути ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби, а також інші самодіяльні організації, якщо їхня діяль­ність не суперечить порядку і умовам відбування покарання. Участь у самодіяльних організаціях є добровільною справою кожного засудженого, його соціально корисна активність заохо­чується адміністрацією колонії і враховується при визначенні ступеня його виправлення, проте вони не користуються додат­ковими пільгами і не звільняються від основної роботи.

Незважаючи на відносну самостійність у своїй діяльності, самодіяльні організації засуджених знаходяться під постійним контролем адміністрації і всі їх рішення набувають сили лише після того, як вони затверджуються представниками адмініст­рації виправної установи.

В останні роки набуває значущості система громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час відбування ними кримінального покарання. Представники громадськості та релігійних установ дедалі частіше беруть участь у виховному процесі. Так, богослужіння і релігійні обряди в колоніях прово-

я _?а проханням засуджених або за зверненням реліг

^Дпганізаиії в неробочий час. Адміністрація колонії спрі

апрошенні священнослужителів, бере участь у визна'

_місия. часу та інших умов проведення богослужіння, оі

або церемонії.

Загальновідомо, що засобом виправлення є і загальнос нє навчання засуджених. Відповідно до законів «Про осе «Про загальну середню освіту» для засуджених забезпечу доступність і безоплатність здобуття повної загальної сере освіти. Засудженим, які бажають підвищувати свій зага. освітній рівень, незалежно від віку створюються умові самоосвіти, надається можливість навчання взагальноос навчальних закладах колоній, які створюються місцевими нами виконавчої влади та органами місцевого самоврядуі відповідно до потреб у них і за наявності необхідної мате] но-технічної та науково-методичної бази, педагогічних і у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Україну

У виховних колоніях утворюються середні загальноо школи 3 ступенів. Засуджені, які навчаються в них, пі никами, зошитами та письмовим приладдям забезпечу безоплатно.