Доручення
Договір доручення— це договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним,
створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст.іОООЦК).
У гл.68 ЦК, що регулює доручення, однією з істотних новел є те, що договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя усіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Договір доручення спрямований на здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміну та припинення для нього суб'єктивних прав і обов'язків шляхом вчинення юридичних дій. Фізичні І юридичні особи, які є учасниками цивільного обігу, нерідко з тих або інших причин не мають можливості самостійно здійснювати юридичні дії (укладати угоди, виконувати інші правові дії), тому доручають їх вчинення іншим особам, укладаючи з ними договір доручення. За останнім юридичні дії повіреного породжують правові наслідки для довірителя.
Останнім часом сфера застосування договору доручення розширюється, тому що це зручна форма надання посередницьких послуг за участю комерційних організацій — брокерських контор, торгових домів, агентів щодо збуту продукції.
Договір доручення є однією з підстав представництва, а на регульовані ним відносини поширюються загальні норми про представництво. Цей договір регулює лише взаємовідносини довірителя та повіреного, але не їх взаємозв'язки з іншими особами. Для інших осіб, з якими повірений вступає у відносини за дорученням довірителя, має значення лише належне оформлення прав повіреного, що надає можливість установити обсяг наданих йому довірителем повноважень.
Дії повіреного стосовно третіх осіб, здійснені у межах його повноважень, створюють, змінюють і припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя (особи, яку представляють). Повірений як представник не набуває прав та обов'язків з угод та інших юридичних дій, вчинених з іншими особами. Таким чином, повірений не є стороною правочину, укладеного ним з іншою особою від імені та в інтересах довірителя.
Для виконання договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність, яка виражає повноваження повіреного, визначені умовами цього договору. Довіреність може охоплювати як усі юридичні дії, зазначені у договорі доручення, так і їх частину. При виникненні спору між довірителем і повіреним слід керуватися договором доручення.
Хоча договір доручення має цивільно-правовий характер, однак за допомогою його на повіреного можуть бути покладені обов'язки у сфері не тільки цивільних, а й інших правовідносин (процесуальних, трудових тощо). Так, на підставі договору доручення здійснюється цивільне процесуальне представництво на ведення справи у суді, доручення на одержання заробітної плати довірителя тощо.
Характеристики договору— це договір консенсуальний та двосторонній. Як правило, він оплатний, якщо інше не встановлено договором або законом.
Представництво від імені другої сторони — основна ознака, що дозволяє відрізняти договір доручення від подібних до нього договорів (договору комісії і договору підряду, у яких сторона, що надає послугу або виконує роботу, завжди виступає від свого імені). За предметом (юридичні дії) він відрізняється від договорів підряду та експедиції, предмет яких становлять здебільшого фактичні дії (або сукупність юридичних І фактичних дій).
Сторонамидоговору можугь бути як фізичні, так і юридичні особи.
Предметдоговору — вчинення юридичних дій, шо спричиняють правові наслідки. До них належать не тільки правочини, а й інші юридичні дії (підписання документів, приймання товарів І робіт, організація і ведення претензійної роботи, представництво у суді). Ці дії можуть мати одноразовий (одержання грошового переказу довірителя) або багаторазовий характер (управління майном довірителя). Однак не будь-які юридичні дії можуть бути предметом договору доручення. Предметом договору не можуть бути неправомірні юридичні дії, а також юридичні дії. за якими представництво не допускається внаслідок їх суто особистого характеру або прямої законодавчої заборони. Такі дії особливо поширені у сфері особистих немайнових прав (укладення І розірвання шлюбу, укладення і розірвання трудового договору, визнання батьківства, складання заповіту тощо).
Виконання договору доручення у ряді випадків супроводжується вчиненням окремих фактичних дій, тобто оглядом речі, що купується, її упакуванням, перевезенням тощо. Фактичні дії мають допоміжне значення для договору доручення і не становлять його предмета. Вони не змінюють сутності договору доручення і підпорядковані його основній меті — вчиненню юридичних дій. Фактичні дії, підпорядковані меті виконання юридичних дій, слід розглядати не як самостійний предмет договору доручення, а як умови його належного виконання.
Конкретизація предмета договору залежить від домовленості сторін і може стосуватися, наприклад, способів або порядку вчинення відповідних юридичних дій, визначення можливих контрагентів за правочинами тощо.
Строк договору доручення.Згідно зі ст.1001 ЦК договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від Імені довірителя. Строк визначається характером доручення і може встановлюватися точною календарною датою або проміжком часу, протягом якого воно має бути виконане. Як правило, тривалість договору доручення визначається строками дії довіреності або Іншого документа, що підтверджує правомочності повіреного.
Форма договору доручення підпадає під загальні правила проформу правочинів. . -
Обов'язки повіреного:
1) особисто виконати дане йому доручення. Внаслідок особисто-довірчого характеру договору доручення за*
кон вимагає, щоб зазначені у договорі дії вчинялися самим повіреним. Коли як повірений виступає юридична особа, під особистим виконанням розуміється вчинення відповідних дій його органом або компетентним працівником. Тому довіритель вправі не приймати виконання від третіх осіб. Однак це правило не стосується передоручення стосовно вчинення фактичних (технічних) дій за договором доручення. Без згоди довірителя повірений вправі звернутися до послуг третіх осіб для виконання фактичних дій з упакування, завантаження, перевезення тощо. Однак відповідальність перед довірителем за дії залучених осіб у цих випадках несе повірений, відповідаючи за їх дії як за свої.
Стаття 1005 ЦК встановлює два винятки із загального правила про особисте виконання повіреним доручення, тобто випадки, коли повіреному дозволяється передати виконання доручення (повністю або у частині) іншій особі (замісникові). По-перше, передоручення можливе, якщо це передбачено договором доручення (довіреністю). По-друге, коли повірений вимушений до цього обставинами. По-третє — з метою охорони інтересів довірителя.
Якщо інтереси довірителя вимагають невідкладного вчинення відповідних юридичних дій, повірений (як виняток) вправі передати виконання доручення іншій особі (замісникові). Але оскільки останній виступатиме безпосередньо від імені довірителя, він (довіритель) повинен схвалити передоручення, що мало місце, причому вправі відвести замісника. Тому повірений у будь-якому випадку зобов'язаний негайно повідомити довірителя про передання виконання доручення Іншій особі, а також повідомити необхідні відомості про замісника. У цьому разі повірений надалі не відповідає за дії свого замісника, а відповідає лише за його вибір. Повірений, який не повідомив довірителя про передання виконання доручення, відповідає за дії замісника як за свої власні. Якщо замісник повіреного був указаний у договорі доручення, повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником повіреного або така можливість встановлена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає за вибір замісника;
2) вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Тобто при виконанні доручення повірений має керуватися вказівкамидовірителя. Вони можуть бути дані у письмовій або усній формі. Удоговорі сторони можуть визначити конкретну форму вказівок довірителя та умови, за яких вони є обов'язковими для повіреного.
Довіритель вправі в односторонньому порядку змінити або скасувати свої вказівки чи надати повіреному нові інструкції про порядок виконання доручення. Дії, виконані повіреним з порушенням вказівок довірителя, можуть спричинити стягнення з повіреного завданих контрагенту збитків.
Повірений вправі відступити від змісту доручення лише у випадках, якщо цього вимагають інтереси довірителя, за наявності однієї здвох умов: а) повірений не міг попередньо запитати довірителя; б) повірений не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки це стане можливим (ст.1004 ЦК). Невиконання обов'язку про своєчасне повідомлення довірителя спричиняє невигідні правові наслідки для повіреного. Якщо несвоєчасне повідомлення про відступи призвело до виникнення збитків у довірителя, повірений зобов'язаний їх відшкодувати.
Слід зазначити, що вказівки довірителя не повинні бути неправомірними, нездійсненними або неконкретними. Наприклад, повірений не може вважати обов'язковою вказівку довірителя про придбання майна у особи, яка неправомірно заволоділа ним та продає його за явно заниженою ціною.
ЦК передбачені деякі особливості стосовно права відступати від змісту доручення, якщо повірений є комерційним представником. Згідно з ч.2 ст.1004 ЦК повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен в розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором;
3) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хідвиконання його доручення (ст.1006 ЦК).
Цей обов'язок має значення, коли виконання доручення вимагає певного часу. Повідомлення повіреного має бути здійснене в строки, встановлені в договорі, а також на першу вимогу довірителя. Особливо необхідно вчасно інформувати останнього про хід виконання доручення при відступі від його змісту. Повідомлення про хід виконання доручення сприяє здійсненню контролю за діями повіреного, а також надає довірителю можливість відступати від своїх попередніх вказівок у разі виникнення нових обставин;
4) після виконання доручення або у разі припинення договорудоручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдувальні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення.
Цей звіт повинен бути поданий довірителеві незалежно від його вимоги. Перелік документів, які необхідно додати до звіту, визначається договором або характером доручення. Залежно від виду доручення звіт може бути поданий як в усній, так і у письмовій формі. Подання звіту необхідно, як правило, при виконанні великих і складних доручень, пов'язаних із значними витратами коштів довірителя;
5) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Уживаний у законі термін "все одержане" включає грошові суми, речі, документи тощо. При цьому переданню підлягають усі
цінності, отримані як від довірителя з метою забезпечення виконання доручення, так і від інших осіб у зв'язку з його виконанням. Обов'язки довірителя(ст.1007 ЦК);
1) видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій,передбачених договором доручення;
2) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, якщо Інше не встановлено договором. Необхіднимизасобами слід вважати все те, без чого неможливо виконати доручення відповідно до вказівок довірителя. Це може бути забезпечення його відповідною документацією, а також видача авансу дляпокриття необхідних витрат щодо виконання доручення. Сторонивправі визначити конкретний розмір наданих довірителем коштів іобов'язок повіреного діяти лише в їх межах;
3) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконаннямдоручення, якшо інше не встановлено договором. Повіреному відшкодовуються лише необхідні витрати, без яких доручення не могло б бути виконане відповідно до вказівок довірителя. Інші витрати (понад необхідні) відшкодовуються повіреному лише за умови,шо вони були зроблені з відома і згоди довірителя або були ним уподальшому схвалені;
4) негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язкуз виконанням доручення. За необгрунтоване відхилення від прийняття виконаного за договором доручення довіритель відповідає якза прострочення кредитора. При відступі повіреного від умов договору і вказівок довірителя при виконанні доручення останній вправі відмовитися від прийняття того, що було виконано повіреним невідповідно до договору або його вказівок, за винятком випадків,коли були дотримані вимоги закону;
5) виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить. Хоча, як правило, плата виплачується після виконання доручення, однак у ряді випадків повірений має право вимагати сплати винагороди відповідно до виконаної роботи і до того, як доручення виконане повністю (наприклад, коли частково виконаний договір доручення припиняє дію). Виплата плати може здійснюватися з моменту укладення договору доручення.
Припинення договору доручення.Згідно зі ст.1008 ЦК договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:
1) відмови довірителя або повіреного від договору;
2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім;
3) смерті довірителя або повіреного.
Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.
Таким чином, припинення договору доручення може бути викликано насамперед загальними підставами припинення зобов'язань. Через особистодовірчий хаоактер договору доручення, а
також специфіку його предмета закон містить ряд спеціальних підстав припинення договору доручення.
Це, по-перше, смерть довірителя або повіреного, визнання їх недієздатними, обмежено дієздатними або безвісно відсутніми. Ці підстави діють через особистий характер договору. По-друге, відмова довірителя або повіреного від договору доручення — у будь-який час і без повідомлення мотивів.
Особливість договору доручення у тому, що кожна із сторін вправі в односторонньому порядку (без зазначення мотивів) розірвати договір у будь-який час. Це правило є імперативним І сторони не вправі його скасувати або змінити своєю домовленістю.
Спеціальні права щодо відмови від договору передбачені для повірених — суб'єктів підприємницької діяльності. Якщо повірений діє як підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо більш тривалий строк не встановлений договором. У разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору доручення без попереднього повідомлення про це повіреному.
У ст.1009 ЦК передбачені наслідки припинення договору доручення.Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати останньому витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата — також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався або міг дізнатися про припинення договору доручення.
Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.
Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості Інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.
Якщо повірений діє без повноважень або з їх перевищенням, юридичні дії, вчинені ним, створюють права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення цих дій довірителем.
Наприклад, Позивач і Відповідач уклали договір доручення, відповідно до якого Відповідач зобов'язався від імені, за дорученням і за рахунок Позивача укласти контракт з фірмою "Ф."(Ліхтеиштейн) на постачання за кордон 100 тис. тонн мазуту. Також був укладений договір доручення на закупівлю в Росії автомобілів УАЗ за рахунок валютних коштів, отриманих після реалізації мазуту Відповідачем.
Перевищивши зазначені повноваження, порушивши вказівки довірителя, Відповідач від свого імені уклав договір постачання ма-
зуту з фірмою "Ф.", а також контракт купівлі-продажу автомобілів УАЗ у рахунок поставленого мазуту. Фірма "Ф." виконала зобов'язання лише частково, у зв'язку з чим виник спір.
Вищий арбітражний суд України встановив, що на порушення ст.ст.368, 387 ЦК 1963 р. Відповідач перевищив повноваження, надані йому договором доручення, від свого імені уклав контракт на постачання мазуту з інофірмою, чим позбавив Позивача можливості безпосередньо звернутися до арбітражного суду м. Стокгольм, визначеного сторонами для вирішення спорів, з позовом про стягнення з фірми "Ф." збитків за часткове невиконання договірних зобов'язань. Вищий арбітражний суд України стягнув з Відповідача на користь Позивача суму збитків1.