Спільна діяльність

Глава 77 ЦК регулює спільну діяльність. Договір про спільну діяльність— це договір, за яким сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (ч.і ст. П ЗО ЦК).

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без такого об'єднання.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Одним з різновидів договору про спільну діяльність є договір простого товариства.

Договір простого товариства— це договір, за яким сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення Іншої мети (ст.1132 ЦК).

Вказаний договір використовується для забезпечення особистих потреб його учасників, а також для спільного вирішення суб'єктами підприємницької діяльності окремих завдань при її здійсненні.

Економічні інтереси учасників договору простого товариства (юридичних і фізичних осіб) полягають не в одержанні зустрічного задоволення, а саме в поєднанні їх майна і трудових зусиль для вирішення певного завдання. Мета, на досягнення якої спрямований договір, є спільною, єдиною для сторін.

Такою загальною метою може бути будування водогосподарських споруд і пристроїв, будування доріг, зведення спортивних споруд, шкіл, жилих будинків тощо. При вирішенні питання щодо предмета спільної діяльності слід виходити з того, що у СТ.П32 ЦК конкретні цілі такої діяльності не вказані. Таким чином, сторони (учасники) не позбавлені права укладати договір для досягнення будь-якої спільної мети шляхом їх спільної діяльності, що не забороняється чинним законодавством.

Однак слід мати на увазі, що договором про спільну діяльність (у тому числі договором простого товариства) передбачаються права та обов'язки сторін щодо досягнення певної мети без створення суб'єкта права — окремої юридичної особи. Отже, створення суб'єкта господарської діяльності — спільного підприємства, господарського товариства, тобто окремої юридичної особи, регулюється не договором про спільну діяльність, а іншими нормами чинного законодавства.

Характеристики договору— консенсуальний, оллатний і взаємний. Він може бути двостороннім або багатостороннім право-чином.

Учасниками договору простого товариства можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Ними, зокрема, можуть бути іноземні інвестори відповідно до ст.23 Закону України від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування", що передбачає право іноземних інвесторів укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничої кооперації, спільного виробництва тощо), не пов'язану зі створенням юридичної особи.

Оскільки гл.77 ЦК не передбачає істотних умов договору простого товариства, то, вирішуючи питання про наявність договірних взаємовідносин, слід виходити з того, що такий договір вважається укладеним, якщо між сторонами у письмовій формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами, передбаченими у ч.2 ст.1131 ЦК для договору про спільну діяльність.

До змісту договору,зокрема, включаються:

— умови про розміри, порядок І строки внесення учасникамивкладів у зв'язку із спільною діяльністю;

— порядок ведення спільних справ учасників;

— порядок спільного використання майна і покриття витрат найого утримання.

Вкладом учасникавважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), у тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними

-к

;.*.

за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між ними.

Спільне майно учасників.Згідно зі ст. 1134 ЦК внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на інших підставах, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників І є їх спільним майном.

Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а у разі нсдосягнення згоди — у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.

На відміну від інших учасників спільної власності, сторони у договорі про спільну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у майні без згоди інших учасників.

До арбітражного суду області звернулося управління дорожнього будівництва (далі — Позивач) із заявою про розірвання договору, укладеного ним з кооперативом (далі — Відповідач). Другий відповідач — виробничий вузол зв'язку (далі — Вузол зв'язку).

Згідно з рішенням арбітражного суду області Відповідач зобов'язався повернути позивачеві приміщення майстерні, гаражу і навіс для зберігання техніки, оскільки Відповідач експлуатував зазначені приміщення, не будучи їх власником. Позивач, керуючись ст.260 ЦК 1963 p., вправі в будь-який час відмовитися від договору. Підставою для його відмови послужив акт обстеження переданих Відповідачу приміщень, який засвідчив їх незадовільний стан. У частині розірвання договору в позові відмовлено, оскільки з моменту відмови власника майна від укладеного на невизначений строк договору останній втратив силу.

Голова арбітражного суду області, перевіривши в порядку нагляду законність і обгрунтованість рішення, залишив його в силі. Відповідач, не погодившись з рішеннями, що мали місце у справі, звернувся до судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою, у якій просив скасувати рішення і постанову арбітражного суду області та у позові відмовити, посилаючись при цьому на таке.

Факт безоплатної передачі Позивачем Відповідачу в 1990 р. майна не підтверджений матеріалами справи, як не підтверджено документами і твердження Позивача про те, що спірні споруди перебували на балансі Позивача до моменту їх передачі Відповідачу. На думку Відповідача, посилання Позивача на ст.145 ЦК 1963 р. для обгрунтування його права на повернення спірних споруд неправомірне. Перевіривши матеріали справи, судова колегія установила таке.

За умовами договору про виробничі взаємовідносини, укладеного сторонами у 1990 p., причому кооператив (Відповідач) був створений при Управлінні облавтодора (Позивач), останній зобов'язався

передати Відповідачу невикористовувані будівлі та устаткування, у тому числі асфальтобетономішалку.

Зі свого боку Відповідач після одержання зазначеного майна зобов'язався організувати випуск дорожньо-будівельних матеріалів на асфальтобстономішалці, розширити видобуток піску для дорожнього господарства, організувати обмінний пункт і майстерню з ремонту машин та агрегатів дорожніх машин. На підставі акта від 3 листопада 1989 р. Позивач безоплатно передав на баланс Вузла зв'язку всі будівлі, про що свідчать наявні у справі документи.

Зазначена передача не суперечила постановам, шо діяли на той час, Ради Міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 р. №940 "Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд", Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1980 р. №285 з тісю ж назвою, відповідно до яких підприємства, об'єднання й організації, переведені на повний господарський розрахунок і самофінансування, мали право передавати (продавати) будинки і споруди самостійно. З прийняттям Закону СРСР від 30 червня 1987 р. "Про державне підприємство (об'єднання)" повний госпрозрахунок І самофінансування стали одним із принципів діяльності підприємства (п.2 ст.2 зазначеного Закону), в тому числі у п.4 ст.4 цього ж Закону було передбачене право підприємства передавати іншим підприємствам морально застарілі та зношені будинки та споруди.

Доказом того, що передані Вузлу зв'язку об'єкти були зношені, є те. що вони були побудовані у 1953 р. і на момент передачі підлягали капітальному ремонту.

Твердження Вузла зв'язку про те, що спірні будівлі не були прийняті ним на баланс, а їх передачу Відповідачу він зробив за дорученням Позивача, від імені останнього та на виконання укладеного між Позивачем і Відповідачем договору, відповідають обставинам і матеріалам справи, шо, зокрема, підтверджується листом Позивача про передачу Відповідачу приміщення майстерні, гаража і навісу та актом приймання-передачі (лютий 1990 p.). Ці будівлі були передані у стані, що вимагає капітального ремонту.

Договір про виробничі взаємовідносини сторін є доказом того, що необхідність передачі Відповідачу спірних будівель, які перед цим передавалися Вузлу зв'язку, пов'язана саме з виконанням цього договору. За своєю правовою природою цей договір є договором про спільну діяльність (ст.430 ЦК 1963 p.), метою якої сторони визначили розширення виробництва дорожньо-будівельних матеріалів. Приймаючи рішення у справі, арбітражний суд області не застосував норм права, шо регулюють саме вказані цивільні правовідносини.

Відповідно до ст.432 ЦК 1963 р. грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті спільної діяльності, є їх спільною власністю (ст.112 ЦК 1963 p.). Виділення конкретної частки у спільній власності можливо лише за взаємною згодою сторін за договором, а у разі відсутності такої — у претензійному-позовному порядку.

З урахуванням викладеного судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов визнала задоволення вимог Позивача помилковим, скасувала рішення арбітражного суду області, що мали місце у справі, та у позові відмовила¹.

Ведення спільних справ учасників.Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо до-

Бізнес. - 1999. -№31. - C.87-S

говором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.

У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочи-ну потрібна згода всіх учасників. У відносинах з третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від Імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

У відносинах з третіми особами учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.

Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ було обмежене, або вчинив у інтересах усіх учасників правочин від свого Імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в Інтересах усіх учасників. Учасники, яким внаслідок таких правочинів завдано збитків, мають право вимагати їх відшкодування.

Рішення щодо спільних справ учасників приймаються ними за спільною згодою, якщо інше не встановлено договором простого товариства (ст.1135 ЦК).

Порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.

Відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями та розподіл прибутку.Якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно.

Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, останні відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості їх вкладів у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною.

Припинення договору простого товариства.Договір простого товариства припиняється у разі:

 

1) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

2) оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю міжучасниками не встановлено збереження договору щодо Інших учасників;

3) смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юридичноїособи — учасника договору простого товариства, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованоїюридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками);

4) відмови учасника від подальшої участі у договорі простоготовариства або розірвання договору па вимогу одного з учасників,якщо домовленістю між учасниками не встановлено збереженнядоговору щодо інших учасників;

5) спливу строку договору простого товариства;

6) виділення частки учасника на вимогу його кредитора, якщодомовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли досягнення її стало неможливим.

У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін. Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється у порядку, встановленому ЦК.

Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому останньої за умови додержання інтересів Інших учасників і кредиторів. З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб (ст. 1141 ЦК).

Учасник може зробити заяву про відмову від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства не пізніш як за три місяці до виходу з договору. Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною. Учасник договору простого товариства, укладеного на визначений строк, або договору, в якому досягнення мети визначено як скасу-вальна умова, має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими учасниками через поважну причину з відшкодуванням Іншим учасникам реальних збитків, завданих розірванням договору.

Якщо договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, учасник, участь якого у договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за

спільними зобов'язаннями, що виникли в період Його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

Договір про спільну інвестиційну діяльність.Договори про спільну інвестиційну діяльність, пов'язані із залученням іноземних Інвестицій, регулюються Законом "Про режим іноземного Інвестування" та іншими спеціальними законами, зокрема законами від 16 липня 1999 р. "Про концесії" та від 14 вересня 1999 р. "Про угоди про розподіл продукції" тощо.

Одним з видів договорів про спільну діяльність є договір про спільну інвестиційну діяльність. Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України. Господарська діяльність на підставі договорів (контрактів) регулюється законодавством України. Сторони за договорами повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за ними. Майно, що ввозиться в Україну Іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування па підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом.

ЦІ договори підлягають державній реєстрації відповідно до Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від ЗО січня 1997 р. №112. Детально процедуру здійснення такої реєстрації регулює Інструкція про порядок здійснення державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора, затверджена наказом МЗЕЗторгу України від 20 лютого 1997 р. №125.

Державній реєстрації підлягають вказані вище договори, не пов'язані зі створенням юридичної особи, укладені відповідно до CT.cT.23,24 Закону "Про режим іноземного інвестування". Такі договори (контракти) повинні передбачати здійснення іноземної інвестиції і спільної діяльності, що базується на співробітництві двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, серед яких хоча б один є іноземним Інвестором, спільний розподіл результатів і ризиків від такої діяльності.

Державна реєстрація таких договорів (контрактів) є підставою для здійснення іноземної інвестиції за ними відповідно до СТХТ.23, 24 Закону "Про режим іноземного інвестування". Підтвердженням державної реєстрації договору (контракту) є картка державної реєстрації, складена за формою і заповнена відповідно до порядку, установленого МЗЕЗторгом, і спеціальна відмітка про вказану реєстрацію на договорі (контракті).

Порядок відкриття рахунків для здійснення операцій за договором про спільну діяльність за участю іноземних інвесторів визна-706

чений Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті.

Відмінність договору про спільну діяльність від установчого договору.Договір про спільну діяльність слід відрізняти від установчого договору. Установчий договір — це договір, що опосередковує діяльність двох і більше фізичних та (або) юридичних осіб, спрямовану на спеціальну мету — створення нової юридичної особи. Він є одним з установчих документів, необхідних для створення юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності.

Основна відмінність установчого договору від договору про спільну діяльність полягає у тому, що спільні дії засновників здійснюються саме з метою створення нової юридичної особи, у діяльності якої вони потім і беруть участь. Установчий договір визначає не тільки спільні дії засновників, а й правове становище створеного засновниками суб'єкта підприємницької діяльності, якщо він є єдиним установчим документом. Внаслідок укладення договору про спільну діяльність його учасники утворюють об'єднання осіб, що не набуває статусу юридичної особи як новий, самостійний суб'єкт права, тобто спільна діяльність здійснюється без створення для цієї мети юридичної особи.

На відміну від договору про спільну діяльність, де виникають відносини спільної часткової власності учасників на створене або придбане ними майно (в тому числі отримані прибутки), внаслідок укладення установчого договору таких відносин не виникає, тому що власником майна стає створена засновниками юридична особа.

Додаткова література:

1. Зобов'язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. —

К., 1998.

2. Интеллектуальная собственность. Основньїе материальї: В2 ч. — 4.2. — Новосибирск, 1993. — 157с.

3. Лінет Оуен. Купівля і продаж авторських прав на літературнітвори. - К., 1996. - 128с.

4. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності. — К.,

1999.

5. Масляев А.И., Масляев И.А. Договор о совместной деятель-ности в советском гражданском праве. — М., 1988.

6. ПІдопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальноївласності в Україні. - К., 1998. - С.334.

7. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринима-теля: 5-е изд. — Харьков, 2003.

8. Цивільний кодекс України: Коментар. — Харків, 2003.

9. Цират А. Фрапчайзинг и франчайзинговьій договор: Учебно-практ. пособ. — К, 2002. — 240с.

Розділ I ** НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Глава 35 Види недоговірних зобов'язань

1. Публічна обіцянка винагороди.

2. Інші види недоговірних зобов'язань.

Недоговірні зобов'язання регулює пІдрозд.2 розд.Ш книги п'ятої ЦК, що містить шість глав, присвячених регламентації шести видів недоговірних зобов'язань:

1) зобов'язання у зв'язку із публічною обіцянкою винагороди;

2) зобов'язання у зв'язку Із вчиненням дій у майнових інтересахіншої особи без її доручення;

3) зобов'язання, шо виникають внаслідок рятування здоров'я тажиття фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

4) зобов'язання у зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю,майну фізичної особи або майну юридичної особи;

5) зобов'язання з відшкодування шкоди;

6) зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна бездостатньої правової підстави.

Два види недоговірних зобов'язань (зобов'язання у зв'язку Із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та зобов'язання у зв'язку зі створенням загрози здоров'ю, життю, майну фізичної особи або майну юридичної особи) є новими, вони не були урегульовані ЦК 1963 р. Ці види недоговірних зобов'язань значно розширені та правила щодо них деталізовані і конкретизовані.