Загальні положення про відшкодування шкоди
Відшкодування шкоди регулює гл.82 ЦК. Стаття 1166 ЦК визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, передбачених ЦК та іншим законом.
Зобов'язання щодо відшкодування шкоди (деліктне зобов'язання)— це таке цивільно-правове зобов'язання, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача шкоди (боржника) відшкодування у повному обсязі протиправно завданої шкоди шляхом відшкодування її у натурі або відшкодування завданих збитків.
При застосуванні на практиці норм, шо регулюють зобов'язання щодо відшкодування шкоди, важливе значення мають:
— постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня1992 р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди";
— постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 р. №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди";
— роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від1 квітня 1994 р. №02-5/215 "Про деякі питання практики застосування спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди.
Відмінність від договірних зобов'язань.Слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням або нена-
лежним виконанням зобов'язання, що виникає з договору (гл.51 ЦК), від недоговірноі шкоди, тобто зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (гл.82 ЦК).
Можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що виникає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися гл.82 ЦК.
Розмежовувати підстави відповідальності необхідно і тому, що розмір відшкодування збитків, заподіяних кредитору невиконанням зобов'язання за договором, може бути обмеженим, а при відшкодуванні недоговірної школи остання підлягає відшкодуванню у повному обсязі (ст. 1166 ЦК).
Збитки, завдані невиконанням договірних зобов"язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а недоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її заподіяла (або інша особа, відповідальна за завдання шкоди).
Як у договірних, так І у деліктних зобов'язаннях законодавство виходить із принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду. Однак у деліктних зобов'язаннях є виняток із загального правила, коли допускається покладання обов'язку на особу без її вини (ст. 1187 ЦК).
Розмежування договірної і деліктної відповідальності спрямоване на виключення конкуренції позовів, що з них випливають. Однак в окремих випадках законодавство допускає пред'явлення позову з делікту за наявності договору між сторонами. Так, при заподіянні шкоди життю або здоров'ю громадянина при виконанні договірних зобов'язань (перевезення пасажирів) та у разі заподіяння шкоди громадянину-споживачу внаслідок недоліків товару (роботи, послуги) потерпілий одержує право вибору позову.
Ознаки зобов'язання щодо відшкодування шкоди:
1) правова форма реалізації цивільно-правової відповідальностізаподіювача шкоди або засіб захисту потерпілого;
2) основні функції — поновлення майнового становища потерпілого, що було до завдання шкоди, а також виховно-запобіжнийвплив;
3) засоби відповідальності, реалізовані через це зобов'язання, невпливають безпосередньо на правопорушника, а діють через обмеження його майнових інтересів;
4) зобов'язання виникає за наявності передбачених закономумов і, як правило, лише за наявності протиправної поведінки.
Підстава виникнення зобов'язань— це правопорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди.
Склад правопорушення містить чотири елементи — умови відповідальності:
1) наявність шкоди у потерпілого; №
2) протиправність поведінки заподіювача шкоди; гщо
3) причинний зв'язок між поведінкою заподіювана шкоди і завданою шкодою;
4) вина заподіювача.
1. Наявність шкодиу потерпілого— вона може бути майновою та
(або) моральною.
Майнова шкода може бути у вигляді позитивних збитків та упущеної вигоди.
Особиста немайнова (моральна) шкода раніше не відшкодовувалася. Проти позитивного вирішення питання висувалися два основних заперечення: а) відшкодування моральної шкоди не притаманне соціалістичній свідомості і праву; б) моральну шкоду не можна ні оцінити, ні відшкодувати у грошовій формі. Що стосується моральної шкоди, то тут найбільш важливий аспект запобігання порушенням. Тому в цьому разі має йтися не про відшкодування, а про цивільно-правову відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеноїнебезпеки;
2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконногозасудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення увигляді арешту або виправних робіт;
3) у інших випадках, встановлених законом.
Окремо у ст.1168 ЦК урегульоване відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи. Вона може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів, а якщо завдана смертю фізичної особи, то відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
2. Протиправність поведінки заподіювача шкоди— порушеннянорм права і суб'єктивного права потерпілого.
Закон передбачає низку обставин, наявність яких виключає протиправність поведінки заподіювача шкоди:
а) дії щодо здійснення права і виконання обов'язку — наприклад, дії організацій епідеміологічної служби щодо знищення тварин, які створюють небезпеку зараження і поширення інфекційних захворювань; діяльність пожежників з гасіння пожежі;
б) згода потерпілого на заподіяння шкоди. Вона виключає про-типравність поведінки заподіювача шкоди за наявності трьох умов:згода добровільна, стосується тих благ, якими потерпілий можеповністю розпоряджатися самостійно, відповідає вимогам законупро порядок здійснення цивільного права;
в) протиправність поведінки самого потерпілого (у деяких випадках). Це — заподіяння шкоди у разі здійснення особою права насамозахист. Шкода, завдана особою при здійсненні нею права насамозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, невідшкодовується. Якщо у випадку здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечатьморальним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, якавчинила протиправну дію (ст. 1169 ЦК).
Від необхідної оборони слід відрізняти крайню необхідність. Lie стан, коли особа, заподіюючи більшу шкоду, що загрожує інтересам держави або суспільства, особистості чи правам діючої або іншої особи, завдає шкоду значно меншу, якщо небезпека зазначеним інтересам і правам не може бути усунута іншими шляхами І засобами (наприклад, водій, намагаючись уникнути наїзду на пішохода, заподіює шкоду іншому автомобілю).
У разі необхідної оборони виключаються і цивільно-правова, і кримінальна відповідальність. У разі крайньої необхідності кримінальна відповідальність виключається. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти вирішення питання про відшкодування шкоди у цьому випадку:
а) загальне правило — шкода, завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам Іншої фізичної або юридичноїособи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунутиіншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою,яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має правопред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла(ч.і ст.1171 ЦК);
б) 4.2 ст.1171 ЦК надає суду право, враховуючи обставини, заяких завдано шкоди у стані крайньої необхідності, покластиобов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа,яка завдала шкоду;
в) суд вправі зобов'язати особу, що завдала шкоду, а також особу, в інтересах якої діяла вказана особа, відшкодувати шкоду в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково абоу повному обсязі (ч.2 ст.1171 ЦК).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і завданою шкодою.Вирішення питання про встановлення причинного зв'язку ускладнюється тим, що закон передбачає у ряді ви-
падків відповідальність одних осіб за дії інших — відповідальність юридичної особи за дії її працівників, відповідальність батьків за дії малолітніх дітей тощо. Тоді причинний зв'язок складається з двох або більше ланок: перша виражає зв'язок поведінки безпосереднього заподіювача із завданого шкодою; друга — зв'язок між поведінкою безпосереднього заподіювача і діями відповідальної
особи.
4. Вина заподіювача шкоди.Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу відшкодування залежно від того: заподіяна шкода умисно чи з необережності (на відміну від кримінального права) — в обох випадках шкода відшкодовується у повному обсязі. Форма вини потерпшого може мати значення лише у тому випадку, якшо йдеться про змішану відповідальність.
На відміну від кримінального права, діє презумпція винності — заподіювач шкоди вважається винним, поки не доведе, що діяв невинно. Оскільки встановлена презумпція винності правопорушника, то позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. І, навпаки, на відповідача покладений тягар доказування того, що його вина у завданні шкоди
відсутня.
У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов'язок відшкодування як виняток Із загального правила може бути покладений на заподіювача шкоди незалежно від наявності його вини, тобто І за випадкове заподіяння (відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки).
Підстави звільнення від обов'язку відшкодування шкоди:
1) непереборна сила. Для того, щоб вона могла служити підставою звільнення від відшкодування шкоди, необхідна наявність двохланок причинного зв'язку: перша ланка пов'язує непереборну силуі поведінку заподіювача; друга — цю поведінку і завдану шкоду;
2) протиправні дії третіх осіб — для звільнення від обов'язку відшкодування шкоди необхідно, щоб така поведінка містила всі елементи складу правопорушення;
3) обставини, що характеризують стан заподіювача шкоди. Згідно Із ст. 1186 ЦК шкода, завдана фізичною особою, яка в момент їїзаподіяння не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не моглакерувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріальногостановища потерпілого та особи, яка завдала шкоду, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково абоу повному обсязі.
Якщо фізична особа, яка завдала шкоду, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.
Якщо шкоду було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення
 | |||||
 | |||||
 | |||||
| 24" |
про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді;
4) обставини, що характеризують поведінку потерпілого (змішана відповідальність). Згідно зі стЛ193 ЦК шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоду, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.І ст.1195 ЦК, у випадку відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Таким чином, закон надає юридичне значення протиправній поведінці потерпілого, якщо вина потерпілого полягає в умислі або грубій необережності. Проста необережність потерпілого законом не розглядається як підстава звільнення заподіювана від відшкодування шкоди. Умисел потерпілого є абсолютною підставою для повного звільнення заподіювана від відшкодування шкоди. На відміну від умислу, груба необережність є підставою для повного або часткового звільнення заподіювача шкоди від її відшкодування. Питання про те, чи є необережність потерпілого грубою або простою, що впливає чи не впливає на розмір відшкодування шкоди, має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин. Зокрема грубою необережністю може бути визнано нетверезий стан потерпілого, що сприяв виникненню або збільшенню шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил безпеки руху.
Наприклад, А. звернулася до суду з позовом до В. про стягнення за заподіяння каліцтва, посилаючись на те, що при переході шосе була збита автомашиною "Москвич", що належить відповідачеві. У результаті цього нещасного випадку вона протягом місяця знаходилась у лікарні, а пізніше у неї встановлено втрату професійної працездатності на ЗО відсотків.
Під час розгляду справи в суді з'ясувалося, що дорожня подія відбулася в результаті необачності і необережності самої А., недотримання нею правил дорожнього руху. Переходячи вулицю, вона не переконалася у безпеці, йшла далеко від пішохідної доріжки і раптово опинилися перед транспортом, що рухався. Своїми необачними діями А. створила аварійну обстановку, за якої водій В. не мав можливості запобігти наїзду, хоча і вжив заходів щоб зупинити машину.
Суд визнав грубу необережність потерпілої А. і відмовив у відшкодуванні заподіяної їй шкоди;
5) майнове становище заподіювача шкоди. За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності пе-
ред потерпілим. Однак ч.4 стЛ 193ЦК передбачає, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину. Це положення застосовується у виключних випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у скрутне становище.
Окремо ЦК регламентує відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами.Особи, спільними діями або бездіяльністю яких завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду, у частці відповідно до ступеня їх вини.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо Інший розмір не встановлений законом.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, в розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою (службовою) особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення у діях останньої складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад чи особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою чи неповнолітньою особою або фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.
Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її у натурі (передати річ того ж роду І такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для поновлення пошкодженої речі.
Відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність.Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
* 723
§ 2. Спеціальні випадки відшкодування завданої шкоди
Поряд із загальними нормами кодифікованого цивільного законодавства про відшкодування шкоди є норми, що регулюють спеціальні випадки відшкодування шкоди:
1) відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно;
2) відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди,завданої їх працівником чи іншою особою;
3) відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевогоса мо вряду ва ння;
4) відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовоюособою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування;
5) відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевогосамоврядування у сфері нормотворчої діяльності;
6) відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду;
7) відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину;
8) відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів,робіт (послуг).
1. Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно.У разі прийняття закону,що припиняє право власності на певне майно, шкода, завданавласникові такого майна, відшкодовується державою у повномуобсязі.
2. Відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їх працівником чи іншою особою.Юридична або фізична особавідшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання нимсвоїх трудових (службових) обов'язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану Іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданнямзамовника.
Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують шкоду, завдану їх учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.
ЦК 2003 р. ширше визначає відшкодування шкоди, заподіяної працівником, визначаючи відповідальною за завдання шкоди не тільки організацію (як було передбачено раніше чинним законодавством), а і будь-яку юридичну та фізичну особу. Працівниками визнаються фізичні особи, які виконують роботу на підставі трудового договору (контракту), а також цивільно-правового договору, якщо при цьому вони діяли або повинні були діяти за завданням юридичної чи фізичної особи іпід її контролюванням безпечного
проведення робіт. Спеціальне правило передбачене щодо підприємницьких товариств та кооперативів.
Суб'єкт, який має відшкодувати шкоду, — фізична або юридична особа, винними діями працівника якої завдано шкоду. Безпосередній заподіювач шкоди — працівник, неправомірними винними діями якого при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків завдано шкоду.
Істотним юридичним фактом є наявність трудових правовідносин між суб'єктом, зобов'язаним відшкодувати шкоду, та безпосереднім її заподіювачем. Не має значення, є працівник штатним чи позаштатним, постійним або тимчасовим тощо.
Поряд із загальними підставами зобов'язань щодо відшкодування шкоди закон називає спеціальну підставу; шкоду завдано в результаті винних дій працівника при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного й Іншого характеру, вчинення яких належить до змісту службових обов'язків.
Юридична або фізична особа не відшкодовує шкоду, завдану з вини працівника не у зв'язку з виконанням ним своїх трудових обов'язків. Шкода, завдана з вини працівника при виконанні ним трудових (службових) обов'язків, має бути відшкодована незалежно від того, завдана вона працівнику цієї ж особи або іншим особам.
Позов про відшкодування шкоди подається потерпілим не до працівника, який при виконанні своїх трудових обов'язків завдав йому шкоди, а до тієї юридичної або фізичної особи, з якою заподіювач шкоди перебуває у трудових відносинах.
Юридична або фізична особа, яка відшкодувала шкоду потерпілому, набуває права зворотної вимоги (регресу) до працівника — безпосереднього заподіювача шкоди. Розмір цієї вимоги визначається розміром відшкодування шкоди за нормами трудового законодавства.
У ЦК розглянута в окремих статтях відповідальність за шкоду,
завдану державними органами і органами місцевого самоврядування, та їх посадовими і службовими особами.
3. Відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади,органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевогосамоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органоммісцевого самоврядування незалежно від їх вини.
4. Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної РеспублікиКрим або органу місцевого самоврядування.Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади,
24г,о'і . • . .. 725
органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи,
5. Окремо виділений спеціальний випадок відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нор-мотворчої діяльності.Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових І службових осіб цих органів.
Останні три вказані вище спеціальні випадки відшкодування шкоди мають певну специфіку. Суб'єкти, зобов'язані відшкодувати шкоду, — держава. Автономна Республіка Крим або орган місцевого самоврядування.
Безпосереднім заподіювачем шкоди можуть бути як органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і'їх посадові або службові особи, які вчиняють незаконні діяння при здійсненні своїх повноважень.
Спеціальна підстава — незаконне діяння заподіювача шкоди при здійсненні своїх повноважень у галузі адміністративного управління.
Особливості цього діяння:
1) таке діяння заподіювача шкоди повинно мати ознаки генерального делікту — бути протиправним, причинно пов'язаним іззавданою шкодою, однак за винятком вини заподіювача — шкодамає відшкодовуватись незалежно від його вини;
2) повинно бути вчинене виключно у сфері адміністративногоуправління;
3) за своїм змістом ці діяння можуть бути різними (незаконневиключення із списку, незаконна затримка видачі трудової книжки при звільненні тощо);
4) форма діяння (акту) може бути як усна, так і письмова;
5) діяння може бути як у вигляді дії (наприклад, прийняття незаконного акта відповідного органу), так і бездіяльності (відмова увчиненні необхідної дії).
На відміну від відшкодування шкоди згідно з раніше чинним законодавством, коли воно було можливе лише у випадках, передбачених окремими законами, таке відшкодування нині передбачене як загальне правило у єдиному кодифікованому законі.
6. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури абосуду. Згідно зі ст.1176 UK шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіж-
ного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або
суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у разі постановлений судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом досудового слідства, а також у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не
виникає.
Фізична особа, яка у процесі дізнання, досудового слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок поста-новлення судом незаконного рішення у цивільній справі, відшкодовується державою у повному обсязі у разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відшкодування шкоди в цьому випадку передбачене спеціальними нормативно-правовими актами: Законом України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"; Положенням про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України і Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. №6/5/3/41.
Згідно із Законом "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудово-
24- 727
го слідства, прокуратури і суду" громадянину відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідокнезаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них,цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, що він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності),конфісковане або звернене у дохід держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюютьоперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витратита Інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної шкоди громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи у межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування такої шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
7. Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпілавід злочину.Майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом(ст.1177 ЦК).
8. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг),регулює §3 гл.82 ЦК. Згідно зі ст. 1209 ЦК продавець,виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідокконструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліківтоварів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їх вини,а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.
Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування чи зберігання товару (результатів робіт,
ПОСЛуг). .-.- , ,. .j-. . ...... •/. i.-.W.Wii4.-™i»'..j.4.* і-
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкодуванню за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару. Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем. Шкода, завдана внаслідок ненадан-ня повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром, підлягає відшкодуванню відповідно до ч.і цієї статті.
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, — протягом 10 років від дня виготовлення товару, виконання роботи {надання послуги).
Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також, якщо;
1) на порушення вимог закону не встановлено строку придатності товару, роботи (послуги);
2) особу не було попереджено про необхідні дії після спливустроку придатності І про можливі наслідки у разі невиконанняцих дій.