Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною

За наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування згідно з ч.5 ст.32 ЦК суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права, тобто застосувати обмеження дієздатності фізичної особи.

Підставою такого обмеження зазвичай є явно нерозважливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, на спиртні напої, азартні ігри тощо. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти правочини за згодою законних представників, а при позбавленні її права самостійного розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за нього вчиняють законні представники. Суд скасовує рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

Неповнолітня особа самостійно несе відповідальність як за порушення укладеного нею договору, так і за заподіяння шкоди при відсутності договору (ст.ст.ЗЗ, 1179 ЦК).

Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, то додаткову (субсидіарну) відповідальність несуть батьки (усиновлювачі) або піклувальник такої фізичної особи. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи Функції піклувальника, додатково брати участь у відшкодуванні Шкоди, що виникла внаслідок невиконання договору або завдання щкоди неповнолітнім, припиняється після досягнення фізичною особою повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане Г

і майна, достатнього для відшкодування шкоди. Обмежену цивільну дієздатність має також фізична особа, яку УД обмежив у дієздатності через те, що вона страждає на психіч-ч Розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати знання своїх дій та (або) керувати ними, а також фізична особа, яку УД обмежив у дієздатності через те, шо вона зловживає спиртни-Напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами то-1 тим ставить себе чи свою сім'ю, а також Інших осіб, яких за

законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становите (ст.36 ЦК).

Без згоди піклувальника фізична особа, обмежена у дієздатності, не може:

а) продавати, дарувати, заповідати, обмінювати, купувати майно, а також вчиняти інші правочини щодо розпорядження майномза винятком дрібних побутових (ст.37 ЦК);

б) самостійно одержувати заробітну плату, пенсію та інші видидоходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходитощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження нимиздійснюються піклувальником.

Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

Піклувальники не можуть брати участь у правовідносинах, що пов'язані з особою підопічного. Вони контролюють лише правочини, які мають майновий характер. При цьому закон забороняє піклувальнику давати згоду на здійснення підопічним дій, пов'язаних з безоплатним відчужуванням майна. Піклувальник також не має права укладати з підопічним правочини щодо себе або стосовно членів своєї сім'ї.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

У разі відпадання обставин, що послужили підставою обмеження дієздатності фізичної особи (видужання, поліпшення психічного стану, припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо), суд поновлює й цивільну дієздатність. Рішення суду про поновлення цивільної дієздатності є підставою припинення піклування, встановленого над фізичною особою (ст.38 ЦК).

Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним фаховим медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якшо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Справа може бути почата за заявою членів сім'ї громадянина, громадських організацій, прокурора, органу опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу в суді за місцем проживанн громадянина чи за місцем знаходження лікувального закладу, він перебуває. Суддя в порядку підготовки справи до судового з сідання призначає судово-психіатричну експертизу. В судовому 3 сіданні беруть участь: сам громадянин, якщо це можливо за сі

його здоров'я, члени його родини, прокурор, представник органу

опіки і піклування.

Законом передбачені певні гарантії від необгрунтованого звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною. Зокрема якшо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що ця вимога заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування (ст.39 ЦК).

фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (ст.40 ЦК).

Рішення суду про недієздатність громадянина є підставою для призначення йому опікуна, який є законним представником останнього (ст.41 ЦК).

Опікун захищає права фізичної особи, визнаної недієздатною, вчиняє у її інтересах та від її імені правочини, несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

Оскільки визнання фізичної особи недієздатною трактується як тимчасовий захід, який може застосовуватися лише на період існування психічного захворювання, ст.42 ЦК передбачає можливість поновлення дієздатності фізичної особи. Таке поновлення проводиться судом за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення психічного стану фізичної особи у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним медичним висновком, якщо особа перебувала у спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Цим же рішенням суду припиняється опіка, оскільки необхідність у ній відпадає. Надалі фізична особа, цивільну дієздатність якої поновлено, є повноправним учасником цивільного обігу.

§ 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує насампе-РеД захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з я*ими вона перебуває у цивільних відносинах.

Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно вІд-УТньою є те, що рішення про визнання особи безвісно відсутню приймає лише суд. До того ж, ст.43 максимально точно ановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана без-відсутньою, передбачаючи, шо для цього необхідно, аби

протягом одного року в місці ЇЇ постійного проживання (ст.29 Ца немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається лерще число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦГТК Заява подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд) Суд розглядає справу в порядку особливого провадження з обов'язковою участю прокурора.

Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, визнана безвісно відсутньою" (ст.44 ІДК).

Відмінність полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме.

На перший погляд, може видатися, що фізична особа повинна вважатися такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отримання останніх відомостей від(про) неї. Проте такий висновок суперечить ч.2 ст.44 ЦК, яка пов"язує правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування до нотаріуса. Над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання яких настав, тошо.

За необхідності постійного управління майном воно передається за рішенням суду в довірче управління (ст.І032 ЦК). Управитель вправі, відповідно до цього договору, вчиняти будь-які дн в інтересах відсутнього власника. При цьому правочини управитель укладає від свого імені, вказуючи, що діє як управитель майном. Управитель має право на винагороду, передбачену договором, і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок ДО" ходів від використання майна, але, у свою чергу, несе відповідальність за неналежну дбайливість у ставленні до майна (ct.ct.104A 1043 UK).

Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина а звісно відсутнім: припиняється дія виданої ним довіреності (ст. .о ЦК); шлюб з особою, визнаною безвісно відсутньою, розриваться в органах РАЦС (ст.107 СК) та інші.

Є Опіка над майном припиняється уразі скасування рішення су- про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Для цього необхідним є дотримання таких умов: І) фізична особа визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце ЇЇ перебування; 2) є заява цієї особи або Іншої заінтересованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44, 45 ЦК). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було).

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, шо жоден з них не уклав новий шлюб (ст. 118 СК).

Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним кроком є оголошення фізичної особи такою, що померла. Згідно зі ст-46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, шо загрожували їй смертю або Дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значеная Для визнання особи такою, що померла:

три роки — загальний строк;

Два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пРоггала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що згрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель Щ певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху

строк, визначений судом, але не менший шести місяців — за-'кно від конкретних обставин.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання закон ної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвіс ти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дНд її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати, шо підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час і за певних обставин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих псмаинових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, грунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається спадщина (ст.ШО ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст.104 СК).

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, оголошена померлою, з'явилася або якшо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення сулу про оголошення фізичної особи померлою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна або відшкодування його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якШ° майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголо-шення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за

 

шятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також 0ій та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно пе- б' й

та цінних апрі рд ,

іішло за від платним договором, зобов'язана повернути його, як-Р буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона зна-а що фізична особа, оголошена померлою, жива. У разі немож-л ' ості повернути майно в натурі особі, оголошеній померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначеній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

В інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягають.

При поверненні майна фізичній особі, оголошеній померлою, вона має право вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зроблених необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень майна, зроблених тим, хто ним володів, вирішується залежно від того, чи можна відділити ЦІ поліпшення без пошкодження майна. Якщо поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, вправі залишити їх за собою. Якщо відділення їх неможливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, шо не перевищують розміру збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути поновлений органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст. 118 СК).

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум час появи фізичної особи, оголошеної померлою, значення не має.

§ 10. Акти цивільного стану

Акти цивільного стану за своєю сутністю є юридичною сукупністю (комплексом обставин), що спричиняє виникнення, припинення, зміну тощо цивільних прав і обов'язків.

У ст.49 ЦК акти цивільного стану визначаються як події та дії, Що нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом Цивільних прав та обов'язків.

До них, зокрема, належать: народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.

Перелік актів цивільного стану, встановлений у ст.49 UK, є пРимірним І може бути розширений у процесі тлумачення норм

ЦК. Наприклад, актами цивільного стану за своєю сутністю є визнання особи безвісно відсутньою, оголошення її померлою тощо

Деякі з актів цивільного стану підлягають державній реєстрації. Це стосується народження фізичної особи та її походження громадянства, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. }\1 відміну від загального переліку актів цивільного стану, перелік тих актів, що підлягають державній реєстрації, є вичерпним (чз ст.49 ЦК).

Державна реєстрація актів цивільного стану провадиться територіальними органами РАЦС, утвореними органами виконавчої влади. Акти цивільного стану стосовно громадян України, що проживають за кордоном, реєструються консульськими установами України.

Визнаються дійсними акти цивільного стану, вчинені за релігійними обрядами до утворення чи поновлення органів РАЦС (наприклад, під час Великої Вітчизняної війни на окупованих територіях). Вони прирівнюються до актів цивільного стану, вчинених у органах РАЦС, і не вимагають наступної державної реєстрації.

Для вчинення запису акту цивільного стану громадянами мають бути надані документи, що є підставою для державної реєстрації цього акту (наприклад, довідка встановленої форми про народження чи смерть; спільна заява батька і матері дитини, які не перебувають у шлюбі одне з одним, про встановлення батьківства; рішення суду про встановлення батьківства тощо), а також документ, що посвідчує особу заявника.

Зміни чи виправлення у записи акту цивільного стану вносяться органом РАЦС за заявою заінтересованих осіб (наприклад, у разі помилки при запису), на підставі рішення суду чи на підставі рішень адміністративних органів, на підставі інших вчинених записів актів цивільного стану (наприклад, у запис акту про народження вносяться зміни на підставі запису про встановлення батьківства або про усиновлення).

Відмова органу РАЦС внести у запис актів цивільного стану зміни чи виправлення може бути оскаржена до суду. На підставі судового рішення вносяться також виправлення або зміни у запис акту цивільного стану за наявності спору між заінтересованими сторонами.

У разі втрати свідоцтва про державну реєстрацію акту цивільного стану громадянину на його прохання може бути видане органом РАЦС повторне свідоцтво на підставі запису актів цивільного стану, що зберігається в органах РАЦС. Втрачений запис акту ии-вільного стану може поновлюватись лише на підставі рішення суду про установлення факту реєстрації відповідного акту цивільного стану.

Анулювання записів актів цивільного стану провадиться оргз~ ном РАЦС за місцем зберігання цих записів на підставі рішення суду. З моменту анулювання запис акту цивільного стану втрата правове значення.