Сутність юридичної особи
Тривалий час сутність юридичної особи у радянській цивілісти-ці з'ясовувалася лише стосовно державних юридичних осіб, насамперед підприємств.
Основу цього становили потреби повністю одержавленої, планово-централізованої економіки, у якій панував єдиний власник — держава, що на свій розсуд створювала і припиняла діяльність переважної більшості підприємств.
В умовах ринку реально діють різноманітні і рівноправні власники. А тому виникає необхідність зміни підходів до трактування сутності юридичної особи.
Почати розгляд цього питання доцільно зі згадування про погляди на сутність юридичної особи у радянському цивільному праві, оскільки чинні акти цивільного законодавства І навіть новий ЦК саме їм завдячують низкою своїх положень.
Отже, у радянській цивілістиці щодо сутності юридичної особи найбільш популярними були такі теорії.
1) Теорія держави (теорія власника), автором якої був СІ. Аск-назій. Згідно з нею державна юридична особа — це сама держава,взята, однак, не в єдності усіх її функцій, а у діяльності лише напевній ділянці єдиної господарської системи, де вона використовуєпевне майно за допомогою певного колективу працівників.
2) Згідно з теорією колективу, яку запропонував А.В. Венедиктов, у економічних відносинах виступають радянська держава в цілому як власник всенародного надбання і організований державоюколектив робітників і службовців на чолі з його відповідальним керівником, на який держава поклала виконання певних завдань іякому для їх виконання надала відповідну частину єдиного фондудержавної власності. Цей колектив І визнається безпосереднімУчасником цивільного обігу, юридичною особою.
3) Теорія директора, запропонована Ю.К. Толстим, пояснюваласутність державної юридичної особи тим, що остання персоніфікується у його керівникові (директорові), оскільки він здійснює від'мені юридичної особи усі юридично значимі дії і уповноваженийДержавою на управління майном підприємства. Відповідальний керівник виступає як субстрат юридичної особи, він невіддільний відостанньої.
4) Теорія соціальної реальності сформульована в загальних ри-Сах Д.М. Генкіним. На його думку, необхідність існування державних юридичних осіб зумовлена економічним ладом соціалізму, деДаймові відносини мають товарно-грошову форму, а тому потребують, щоб державні організації діяли як самостійні, відокремленіУ майновому сенсі, утворення — суб'єкти цивільно-правових зв'яз-к'в. Отже, державні юридичні особи є соціальною реальністю, іс-
нування якої зумовлене соціально-економічним ладом радянської держави.
У цих та інших теоріях державної юридичної особи, запропонованих у радянському цивільному праві, можна вказати на сильні та слабкі сторони1. Водночас майже всі вони так чи інакше вплинули на зміст норм цивільного законодавства, більшість з яких донині є чинними в Україні. Наприклад, "теорія держави" значною мірою була і є базисом господарського права, підґрунтям тези про необхідність господарювання на основі чіткого планування, "Теорія директора" вплинула на визначення статусу органів юридичної особи та їх значення для здійснення правосуб'єктності останньої. "Теорія колективу" помітна у нормах про відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.
Однак спільним (і головним) недоліком наведених теорій було те, що вони розроблялися в умовах одержавлення економіки, коли домінуюча роль у цивільних відносинах належала державним організаціям. Тож не дивно, що у своїй більшості ці теорії присвячені визначенню сутності лише державної юридичної особи та прояву в останньої цивільної правосуб'єктності держави.
Щоправда, на загальному тлі виділялася позиція О.А. Красавчи-кова, який використав більш універсальний підхід, що дозволяло вести мову не тільки про державні, а й про інші види юридичних осіб. На його думку, юридична особа є правовою формою вираження певних суспільних відносин людей, об'єднаних єдиною метою. Звідси випливав висновок, що юридичного особою є організація, причому така, яка виступає не як сума індивідів, що її складають, а як певне соціальне утворення — система істотних соціальних взаємозв'язків, об'єднаних для досягнення поставлених цілей у єдине структурно І функціонально диференційоване соціальне ціле, яке має ознаки юридичної особи2.
Втім наведена позиція не отримала широкої підтримки у радянській науці цивільного права.
У сучасних умовах зводити проблему з'ясування сутності юридичної особи лише до встановлення юридичної природи державних юридичних осіб було б помилкою, оскільки останні становлять лише незначну частину загальної сукупності соціальних утворень, шо визнаються законом юридичними особами.
У зв'язку з цим логічно звернутися до тлумачення сутності юридичної особи в інших правових системах.
Сучасне поняття юридичної особи у цивільному і торговому праві розвинених країн характеризується як одне з найменш розроблених. Цивільні кодекси або взагалі не дають визначення юридичної особи, або обмежуються найзагальнішими і дуже короткими формулюваннями. Тому у характеристиці поняття "юри-
1 Див., наприютад: Советское гражданское право: Суб-ьектн гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся. - М„ 1984. - С.57.
'Див.: Советское гражданское право: Учебн. В 2-х т. ~ Т.1 / Под рел, О.А. Краса» чикова, - М., 1985.-С. 128 - 130.
дична особа" важливе значення має саме з'ясування сутності останньої.
При обгрунтуванні правосуб'єктності соціальних утворень усі теорії виходять з того, що юридична особа — це відокремлене у організаційному і майновому сенсі утворення, що бере участь у цивільному обігу як самостійний носій прав і обов'язків. Проте методи обґрунтування наявності такої правосуб'єктності соціальних утворень у представників різних напрямів юридичної думки неоднакові.
Найчіткіше визначилися два концептуальних підходи: теорія фікції та теорія соціальної реальності.
Теорія фікції зародилася ще у добу середньовіччя. За вченням її прихильників, корпорація як така не має власної волі. Тому спочатку вважалося, що вона не здатна вчиняти злочини і завдавати шкоди. Корпорація лише виражає волю держави, втілену в законі й акті про її створення. Теорія фікції фактично обґрунтовувала дозвільний порядок утворення юридичних осіб.
У подальшому зазначена теорія була деталізована. Виникли різні її модифікації. Наприклад, з'явилися теорії цільового майна, Інтересу, посадового і товариського майна, колективної власності, позитивістські і нормативістські теорії юридичної особи. Вони, власне, є варіантами теорії фікції.
Згідно з теорією цільового майна права юридичної особи не належать нікому. Вони передбачені лише для досягнення мети, що визначається призначенням майна.
Теорія інтересу, навпаки, виходить із того, що майно юридичної особи насправді належить тим індивідам, які ним користуються. Майно юридичних осіб служить інтересам певних осіб. Право-суб'єктність юридичної особи при цьому є не більш ніж юридико-технічною вимогою.
Теорія посадового й товариського майна розглядала майно установи як посадове, таке, шо належить правлінню, а не його користувачам. Майно спілок, на думку прихильників цієї теорії, вважалося спільним товариським майном його членів, а не індивідуальним майном кожного з них. У результаті ця теорія трактувала юридичну особу як персоніфіковане правове відношення.
Згідно з теорією колективної власності юридична особа є не більш ніж засобом, призначеним для управління колективною власністю, саме поняття "юридична особа" ототожнюється з колективним майном, яким володіють численні об'єднання.
У XX ст, набули поширення позитивістські та нормативістські теорії юридичної особи. За вченням прихильників позитивістської Теоріі, юридична особа характеризувалася як створений об'єктивним правом центр застосування певного комплексу прав і обов'язки, а нормативістська теорія вважала юридичну особу лише персо-НФІкацією правових норм, предметом правосвідомості.
На відміну від теорії фікції та її модерних варіантів, реалістичні Теорії визнають юридичних осіб соціальною реальністю.
їх прихильники виходять з факту реального існування групових Інтересів окремих індивідуумів, які в сукупності становлять основу для створення різного роду юридичних осіб. Колективні інтереси мають первинний характер. Право ж виконує похідні функції, щ0 зводяться лише до оформлення цих інтересів. Наслідком реалістичних теорій, зокрема, стало положення про виникнення юридичних осіб у нормативно-явочному порядку.
Реалістичні теорії виникли на базі органічної теорії, яка зображала юридичну особу як особливий визнаний правопорядком тілесно-духовний організм, що має власну душу, волю І діє за допомогою своїх органів. Реалістичні теорії, відкинувши біологічні крайнощі органічної теорії, розглядають юридичну особу як колективне утворення, що має волю і діє з метою забезпечення спільних інтересів своїх членів.
Певний інтерес становить також теорія відокремлення власності від управління, хоча вона і мала обмежену мету — з'ясування сутності лише акціонерного товариства. Ця теорія набула поширення практично в усіх розвинених країнах.
На думку її авторів, сучасні великі корпорації перетворилися в установи, які виконують подвійні функції. Вони управляють власністю і одночасно є організаторами економічного життя країни. Завдяки наявності великої кількості розкиданих по всій країні держателів акцій, що втратили фактичний контроль над своїми капіталами, у рамках корпорацій сталося відокремлення власності від управління нею. Управління власністю зосередилося в руках керуючих корпораціями, які завдяки цьому набули самостійної економічної влади над власністю. Власність на засоби виробництва у її речовому вираженні, що використовується корпораціями, більше не знаходиться у приватній власності окремих осіб. Акціонери є лише власниками паперів — акцій. Корпорації стали кваз і публічними організаціями, що здійснюють народний розподіл виробленого ними продукту на підставі затраченої праці при збереженні інституту приватної власності.
Як висновок, можна зазначити, що найбільш придатною для пояснення сутності юридичної особи видається теорія соціальної реальності (якщо розглядати соціальну реальність як феномен, що виникає на підґрунті і для реалізації норм природного права). Такий підхід адекватно відображає сучасне розуміння природного права фізичних осіб об'єднуватися в організації і таким чином захищати та реалізовувати свої права у різних сферах діяльності, насамперед у цивільних відносинах. Держава може впливати на створення та діяльність таких об'єднань лише з урахуванням цих обставин і не може забороняти створення організацій, які не посягають на громадські інтереси, що трактуються як спільні інтереси індивідів.
§ 3. Цивільна правосуб'єктність юридичної особи
Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.
Цивільна правоздатність юридичної особи — це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дїія внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності.
Згідно зі ст.91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині.
Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, з'явився принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного.
Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилася не тільки за рахунок надання їй ознак універсальності, а й завдяки зміні підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені також її особисті немайнові права. Зокрема ст.94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до гл.З ЦК.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у постанові "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості (п.5).
Водночас обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо у їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою Діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності — вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.
Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.
Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч.З ст.91 ЦК, відповідно до якого здійснення нею
окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється як на підприємницькі, так і непідприємпицькі організації. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України від 22 квітня 1993 р. "Про аудиторську діяльність", Законом України від 16 вересня 1997 р. "Про благодійництво та благодійні організації".
Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення ліцензування передбачені законом. Відмова у наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.
Цивільна дієздатність юридичної особи — це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки.
Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.
Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.
Органи юридичної особи формують і виражають ЇЇ волю. Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа набуває цивільних прав і бере цивільні обов'язки. Водночас як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до ч.2 ст.92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки діям яких вона не тільки здійснює свої права І виконує обов'язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно із законом діями самої юридичної особи.
Відповідно до ч.З ст.92 ЦК той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або установчих документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи або інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі наданих ним повноважень.
Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи важливе значення має її місцезнаходження (зокрема при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням зобов'язань, у яких вона бере участь, визначенням підсудності спорів тощо).
У ЦК 1963 р. місцем знаходження юридичної особи визнавалось місцезнаходження її постійно діючого органу. А місцезнаходженням останнього визнавалось тс місце, де розташоване приміщення, в якому працює її виконавчий орган, — дирекція, правління на чолі з директором, начальником, головою тощо.
У ЦК 2003 р. зазначається, що місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не
«становлене законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в ЇЇ установчих документах (ст.93 ЦК).
Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) па день державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди чи іншим відповідним договором.
У випадку зміни місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний у семиденний термін з моменту настання таких змін сповістити про це органи державної реєстрації, подавши необхідні документи. Невиконання зазначеної вимоги у встановлений термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду (господарського суду) із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею можуть створюватися філії та представництва (ст.95 ЦК).
Філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій юридичної особи від її Імені. Філії створюються для здійснення діяльності юридичної особи поза її місцезнаходженням. Найчастіше вони створюються навчальними і науковими закладами, проте можуть створюватися і підприємствами з виробництва товарів, надання послуг, здійснення іншої підприємницької діяльності.
Представництва створюються для представництва і захисту інтересів юридичної особи поза місцем її знаходження. Найчастіше представництва створюються великими підприємствами у місцях знаходження постачальників, покупців, споживачів.
Філії і представництва не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. Посадовим особам на їх ім'я (а не на ім'я філії або представництва) видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв та їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці філії І представництва.
Таким чином, філії і представництва, хоча і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися її складовими. Власною юридичною правосуб'єктністю і правоздатністю вони не наділені.
Відомості про відкриття філій і представництв заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Обов'язкова реєстрація встановлена для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (ст.5 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність").
§ 4. Класифікація юридичних осіб
Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.
Зокрема, юридичні особи поділяються:
1) Залежно від виду права власності на:
а) державні І комунальні юридичні особи — ті, що грунтуютьсяна державній або комунальній формі власності.
До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст.324, 326 ЦК).
Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст.327 ЦК).
Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, яке є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;
б) приватні юридичні особи — ті, що грунтуються на приватнійвласності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-якемайно за винятками, встановленими законом { ст.325 ЦК);
в) юридичні особи, що ґрунтуються на спільній власності заучастю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст.355 ЦК).
2) Залежно від мети створення і діяльності на:
а) комерційні юридичні особи;
б) некомерцІйні юридичні особи.
В основі цього розмежування лежить ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною.
Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, добродійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.
Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань вказаних юридичних осіб.
3) Залежно від підстав фінансування на:
а) госпрозрахункові юридичні особи.
' Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, шо знаходяться на самоокупності. Вони один раз (при заснуванні) отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а відтак хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб;
б) бюджетні юридичні особи.
Бюджетні — отримують від держави кожного року кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитами. Майно належить таким юридичним
особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.
4) Залежно від функцій на:
а) юридичні особи, що господарюють — такі, шо ставлять передсобою завдання виробництва продукції, виконання робіт тощо;
б) юридичні особи, що не господарюють, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, щодеякі негосподарські організації та об'єднання можуть мати у своєму складі юридичних осіб, що господарюють (наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльностівказаних організацій).
5) Залежно від відношення засновників до майна на:
а) юридичні особи, засновники яких мають право власності намайно відповідної юридичної особи;
6) юридичні особи, засновники яких мають лише корпоративніправа (право вимоги) щодо майна створеної ними юридичної особи.
б) Залежно від кількості засновників на:
а) унітарні юридичні особи — такі, що виникають унаслідок волевиявлення одного власника;
б) юридичні особи, створені кількома засновниками, — господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.
7) За типом правосуб'єктності та функціями на:
а) юридичні особи публічного права. Створюються для виконання функцій публічної влади — управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;
б) юридичні особи приватного права. Створюються для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибуткутазадоволення інших потреб їх засновників.
8) Залежно від організаційно-правової форми на:
а) господарські товариства;
б) установи;
в) об'єднання громадян;
г) об'єднання юридичних осіб тощо.
Можливі також класифікації юридичних осіб за змішаними критеріями (суб'єкт, форма власності, мета створення тощо). Проте більшість з них уявляються надто узагальненими, внаслідок чого певною мірою втрачаються критерії розмежування між деякими видами юридичних осіб1.
Слід зазначити, що з усього розмаїття класифікацій юридичних осіб, що пропонувалися у вітчизняній цивілістиці, у ЦК використана лише одна — поділ юридичних осіб на особи приватного права та особи публічного права. При цьому критерієм поділу названо Порядок створення тих та інших юридичних осіб. Зокрема ч.2 ст.81 UK встановлює, що юридичні особи залежно від порядку їх ство-
"' Див., наприклад: Гражданское право Украйни: В 2-х ч. - / Под ред. А.А. Пушки-на- В.м. Самойленко. - 4.1 - Харьков, 1996. - С.120-138.
рення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст.87 ЦК.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
З приводу обрання у ЦК критерію для класифікації варто зробити таке зауваження. Очевидно, ним насамперед слід вважати усе ж таки не порядок, а цілі створення, а також галузь, у якій має діяти та чи інша особа. Якщо юридична особа має діяти у галузі публічного права і виконувати відповідні адміністративні, освітні, культурні тощо функції, то вона є суб'єктом публічного права і має створюватися у порядку, визначеному для таких осіб. Якщо ж юридична особа має функціонувати у галузі приватного права, як його суб'єкт, то вона має створюватися у порядку, встановленому для юридичних осіб приватного права.
Стосовно класифікації юридичних осіб, запропонованої у ЦК, слід також зауважити таке.
Оскільки ч.З ст.81 ЦК передбачає, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус лише юридичних осіб приватного права, можна припустити, що такий поділ обраний як первісна підстава для подальших класифікацій юридичних осіб саме приватного права.
Зокрема один з критеріїв поділу юридичних осіб приватного права міститься вже в ч.і ст.81 ЦК, де встановлено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Отже, звідси випливає, що згідно з ЦК юридичні особи приватного права можуть бути:
а) такими, що являють собою об'єднання осіб;
б) такими, що являють собою об'єднання майна;
в) такими, що являють собою об'єднання осіб та майна.Такий поділ становить не лише теоретичний, а й практичний
інтерес, оскільки від виду юридичної особи приватного права залежить визначення переліку установчих документів, обсяг право-суб'єктності такої юридичної особи, порядок придбання та реалізації прав І обов'язків тощо.
Відповідно до Закону "Про товарну біржу" специфічним видом юридичних осіб є біржа, яка є організаційно-правовою формою оптової торгівлі.
Товарна біржа — це організація, що об'єднує фізичних і юридичних осіб, які здійснюють виробничу та комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції на товари, вивчення, впорядкування І полегшення товарообігу та пов'язаних з ним операцій.
Фондова біржа займається виключно організацією укладення угод купівлі-продажу цінних паперів. Вона не може здійснювати
опр з цінними паперами від власного імені й за дорученнями
клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.
Слід підкреслити, що біржі незалежно від їх виду (товарна, фондова, універсальна тощо) не є комерційними організаціями і не можуть мати за мету отримання прибутку в результаті здійснення основної діяльності.
Банки — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів підприємств, установ, організацій, населення, інших кредитних ресурсів, а також касове і розрахункове обслуговування, здійснення валютних та інших банківських операцій.
§ 5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
Юридичні особи можуть створюватись у будь-якій формі, що передбачена або принаймні не заборонена законом.
Стаття 83 ЦК передбачає такі форми юридичних осіб: товариства; установи.
Крім того, у цій статті йдеться про допустимість створення юридичних осіб у інших формах, встановлених законом.
Враховуючи особливості методу цивільно-правового регулювання, про які йшлося у перших главах цієї книги, це положення ст.83 ЦК, очевидно, слід трактувати у тому сенсі, що йдеться не тільки про форми юридичних осіб, прямо передбачені законом, а й узагалі про будь-яку форму юридичної особи, що прямо не заборонена законом.
а) Товариство — це організація, створена шляхом об'єднанняосіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
За своєю сутністю товариства є корпоративними утвореннями. Корпоративний устрій полягає в обов'язковому об'єднанні майна і майнових прав учасників товариства й наявності його статутного фонду, поділеного на частки учасників пропорційно до їх внесків.
Водночас товариство може бути створене однією особою, якщо інше не встановлено законом. ЦК припускає можливість існування акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю як одноособових корпорацій, які мають одного засновника.
Корпоративна структура такого товариства буде визначатися не За тією ознакою, чи є воно об'єднанням осіб, а характером статутного фонду. Цей фонд формально може поділятися на частки, але Фактично усі частки належатимуть одній особі.
б) Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їх майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ встанов-Ліоються законом.
Найбільш поширеною формою товариств є господарські това-Риства.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Підприємницькі товариства — це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст.84 ЦК).
Визначальною ознакою підприємницького товариства є мета отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (коли учасників більше одного) або привласнення учасником (коли він один).
ЦК передбачені такі види підприємницьких товариств:
1) акціонерне товариство;
2) товариство з додатковою відповідальністю;
3) товариство з обмеженою відповідальністю;
4) повне товариство (товариство з повною відповідальністю);
5) командитне товариство.
Акціонерне товариство — це підприємницьке товариство, що має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. До акціонерних товариств належать відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розподілятися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне товариство — акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.
Товариство з обмеженою відповідальністю — цс товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства у межах їх внесків.
Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, статутний фонд якого поділено на частки, що визначаються установчими документами. Його учасники відповідають за боргами товариства своїми внесками у статутний фонд, а якщо цих сум недостатньо — також своїм майном в однаковому для всіх розмірі, що є кратним внеску.
Повне товариство — такий вид господарського товариства, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Форма участі у справах товариства, розмір майнового внеску учасника визначаються установчим договором.
Командитне товариство — це товариство, у складі поряд з одним або кількома учасниками, які відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм майном (повновкладники), є також один а&о кілька учасників, відповідальність яких обмежується вкладом У майно товариства. Таким чином, у командитному товаристві ро різняють учасників з повною відповідальністю (вони мають прав управляти товариством) і дестинаторів (осіб, які не беруть участі
управлінні товариством і тому відповідають за результати його діяльності лише своїм вкладом).
Детально питання створення та діяльності зазначених товариств регулюються гл.8 ЦК (ст.ст. 113-162).
Крім господарських товариств, до підприємницьких товариств належать також виробничі кооперативи.
Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями кооперативу у розмірах та порядку, встановлених його статутом та законом. Види та правовий статус виробничих кооперативів визначаються нормами спеціального законодавства.
Непідприємницькі товариства — це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Некомерційні товариства можуть створюватися в організаційно-правових формах, передбачених ЦК або іншими законами.
Крім того, чинне законодавство передбачає створення некомер-ційних організацій у інших (крім товариств) формах.
Наприклад, непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви тощо), інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади). Створення І діяльність таких некомерційних юридичних осіб регулюються Законом України від 23 квітня 1991 р. "Про свободу совісті та релігійні організації".
Згідно зі ст.36 Конституції громадяни України мають право об'єднуватися у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав та свобод, задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Отже, такі об'єднання, партії та інші аналогічні утворення також набувають у відповідному порядку статусу непідприємницьких юридичних осіб. Основні засади створення та діяльності об'єднань громадян передбачені законами України від 16 червня 1992 р. "Про об'єднання громадян" та від 5 квітня 2001 р. "Про політичні партії в Україні".
Діяльність недержавних організацій, головною метою яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб передбачена Законом від "Про благодійництво та благодійні організації". Діяльність таких організацій є безкорисливою, такою, що не передбачає одержання прибутків від неї. Благодійними, за змістом зазначеного Закону, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
У їх власності згідно з ст.18 цього ж Закону можуть перебувати РУхоме і нерухоме майно, матеріальні й нематеріальні активи, кошти, інше майно. Благодійна організація має право здійснювати що-Д° майна та коштів, які є у її власності, будь-які угоди, що не суперечать її статутним цілям та законодавству України.
Джерелом формування майна і коштів благодійної організації не можуть бути кошти, одержані від здійснення діяльності, що передбачає одержання прибутків. Відповідно до Закону "Про благодійництво та благодійні організації" (ст.19) джерелом формування майна та коштів благодійної організації не можуть бути кредити. Майно І кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.
Різновидом непідприємницьких організацій є торгово-промислові палати. Вони створюються на підставі Закону України від 2 грудня 1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні". Відповідно до цього Закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, шо об'єднує юридичних осіб, які створені й діють відповідно ло законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання. Законом передбачено, що торгово-промислові палати мають право створювати за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фа-хівців-консультантів, виконувати інші повноваження.
Некомерційною, непідприємницькою організацією є також профспілки. Закон України від 15 вересня 1999 р. "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначає основні принципи, статус і завдання профспілок.
Оскільки це розмаїття некомерційних організацій поки шо неповною мірою узгоджене з положеннями ЦК щодо юридичних осіб, це питання має бути вирішене у процесі подальшого вдосконалення цивільного законодавства.
Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю займатися підприємництвом, тобто здійснювати діяльність, спрямовану на систематичне отримання прибутку.
Але така діяльність допускається за двох умов: І) якщо вона не заборонена законом для даної юридичної особи або для даного виду юридичних осіб; 2) якщо ця діяльність відповідає меті, для якої була створена юридична особа, та сприяє її досягненню (ст.86 UK).
Наприклад, об'єднання громадян вправі здійснювати господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій, які мають статус юридичних осіб і здійснюють свою діяльність відповідно до цілей і завдань, передбачених їх статутами (ст.24 Закону "Про об'єднання громадян"). Відповідно до ст.13 Закону "Про благодійництво та благодійні організації" благодійні організації мають право утворювати на добровільній основі спілки, асоціації та Інші об'єднання, що сприяють виконанню статутних завдань, а також бути засновниками засобів масової інформації, підприємств і організацій.
Водночас політичні партії та створювані ними установи І організації не можуть бути засновниками підприємств, крім засобів масової інформації, а також займатись господарською та іншою ко-130
мершйною діяльністю за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистських і агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою та проведення суспільно-політичних заходів (фестивалів, свят тощо).