Критерії класифікації приватного (цивільного) права

У процесі формування й розвитку права склалися певні правові системи, які відрізняються підходом до розв'язання принципових питань правового становища особи, відносин її з державою, методами правового регулювання тощо.

Враховуючи різні точки зору, висловлені компаративістами (фахівцями з порівняльного правознавства), можна виділити такі правові системи:

— романо-німецьку;

— англо-американську;~ східноєвропейську;

— мусульманську;

— далекосхідну.

Поділ приватного права на типи близький до класифікації права взагалі, але абсолютної тотожності між ними немає. Насамперед має бути врахована традиція права, характерна для певної країни або цивілізації. Потім у рамках традиції права можуть бути виділені певні системи приватного (цивільного) права.

Чинниками, що впливають на характер приватно-правової системи, є:

1) характер джерел права;

2) структура цивільного права, перелік і зміст основних Інститутів;

3) концепція регулювання приватно-правових відносин, характер відносин держави й особи;

4) міра впливу римського приватного права (або його відсутність).З урахуванням зазначених чинників можуть бути виділені такі

цивільно-правові системи: романська, англосаксонська, центральноєвропейська, східноєвропейська, мусульманська, далекосхідна, африканська.

Стосовно Європи становить інтерес виклад характерних рис перших чотирьох із зазначених вище систем, котрі можуть бути по-іменовані "родини приватного права".

§ 3. Європейські традиції приватного (цивільного) права

Оскільки європейські правові системи зазвичай пов'язують з належністю до східної або західної традиції права, попереднього роз'яснення потребують два ключових поняття: 1) система "Схід— Захід"; 2) традиція права.

Суть конструкції "Схід—Захід" полягає у виокремленні двох магістральних шляхів соціоісторичного розвитку.

При цьому Схід (Оріент)характеризується такими рисами:

• перевага колективних, громадських, державних Інтересів надіндивідуальними;

• значне одержавлення економічного життя, що спричиняє відсутність або недорозвиненість інституту приватної власності;

• соціально-політичний монізм, що нерідко зумовлює авторитарний, іноді деспотичний, а в деяких випадках теократичний тип влади;

• егалітарна І регламентаційна соціальна етика;

• етико-нормативи а і суспільно-легіслативна функція релігії (властива усім східним конфесіям — іудаїзму, ісламу, конфуціанству, російському православ'ю тощо). Ця функція може також виконуватися державною ідеологією або вченням, що заміняє релігію.

Для Заходу (Окциденту)характерні:

• визнання інтересів приватної особи однією з найважливішихцінностей цивілізації;

потужний інститут приватної власності, що відіграє вирішальну роль в економічному житті, яке грунтується на ринкових засадах;

 

• соціально-політичний плюралізм, поділ влади, самоврядування, світський характер влади;

• конкурентна і персоналістична соціальна етика;

• відокремленість релігії від державних інституцій, відносна самостійність церкви тощо.

Таким чином, згадані вище поняття мають низку відмінностей, що підтверджує життєздатність трюїзму: "Захід є Захід, а Схід є Схід", причому не тільки у значенні співставлення частин світу, а Й у визнанні наявності різниці між Західною і Східною Європою. При цьому, звичайно, мається на увазі не механічний, формальний поділ Європи за географічними координатами, відповідно до якого Польщу, наприклад, можна віднести до Сходу, а розподіл за світоглядом, культурою, організацією суспільства тощо — усе те, що становить у сукупності цивілізацію.

Що стосується поняття "традиція права", то воно тлумачиться як правові цінності, категорії, Інститути, норми, які протягом століть свідомо передаються від покоління до покоління.

Західноєвропейська традиція права— це ті правові ідеї, поняття, категорії й інститути, які грунтуються на світогляді, культурі і ментальності західноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються як її правові цінності від покоління до покоління.

Для західноєвропейської традиції права властивим є те, шо:

1) Існує відносно чітка межа між правовими та іншими інституціями. Це, зокрема, означає, шо хоча політика й мораль можутьвизначати закон, але вони не тлумачаться як сам закон, як це маємісце в деяких інших культурах;

2) управління правовими Інституціями доручається спеціальному корпусу людей, які займаються правовою діяльністю на професійній основі і для цього спеціально здобувають юридичну освіту;

3) сума юридичних знань, отримана фахівцями, перебуває в діалектичній єдності з правовими інституціями;

4) закон сприймається як цілісна система, "організм", шо розвивається в часі, через століття і покоління;

5) життєздатність системи права грунтується на впевненості суспільства у довговічному характері права;

6) розвиток права є не лише пристосуванням старого до нового. Право не просто продовжується, а має історію;

7) історичність права пов'язана з усвідомленням його перевагинад політичною владою;

8) всередині одного суспільства співіснують і змагаються різніюрисдикції. Саме цей плюралізм робить переваги закону необхідними і можливими (Г. Дж. Берман).

Східноєвропейська традиція права— це закономірний процес Формування і розвитку правових цінностей, що грунтуються на світогляді і ментальності східноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються в ній від покоління до покоління.

Головні риси східноєвропейської традиції права:

1) обмеженість світоглядного підґрунтя права, як правило, християнським вченням у його православній або аналогічній інтерпретації;

2) схильність до тлумачення права як позитивного закону, змістякого зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами суспільства, які, врешті-решт, краще за всіх знає держава(монарх, диктатор, одноосібний лідер), що втілює їх у законодавчих постановах;

3) організація і проведення законотворчих, систематизаційних,дослідницьких та інших робіт у галузі права "за ініціативою зверху";

4) обмеженість творчого пошуку правознавців, і як результат —втрата авторитету і значення юриспруденції;

 

5) тенденція до обмеження "надмірного" розширення сфериприватно-правового регулювання, прагнення забезпечити максимально можливі контроль і втручання держави у стосунки приватних осіб. У результаті приватне право виявляється "розбавленим"публічно-правовими нормами і нерідко тлумачиться як "господарське" або інше подібного роду;

6) недостатньо чітке розмежування між правовими інститутамий інституціями, з одного боку, і державними інституціями іншоготипу (наприклад адміністративними, управлінськими установами), —з другого;

7) відсутність теоретично обгрунтованої і офіційно визнаноїконцепції наступництва права взагалі і приватного права зокрема вмежах однієї держави або цивілізації. Внаслідок цього таке явище,як рецепція права, відбувається в латентних формах, має обмежений і непослідовний характер;

8) акцентування уваги головним чином не на правах, а наобов'язках учасників цивільних відносин (Є.О. Харитонов).