Однією з найбільш важливих і характерних рис людини як частини живого світу є її здатність до осмисленої (цілеспрямованої) творчості.
Творчість визначається як цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.
Країни з ринковою економікою давно усвідомили значення використання і належної охорони результатів творчої діяльності, об'єднуваних у понятті "інтелектуальна власність", для темпів соціального та промислового розвитку. В Україні цей інститут фактично переживає період становлення, оскільки радянська доктрина цивільного права грунтувалася на визнанні та регулюванні авторських прав авторів творів літератури і мистецтва, відкриттів, винаходів та раціоналізаторських пропозицій як таких, що мають головним чином відносний {зобов'язально-правовий), а не абсолютний характер. Відповідно, у радянському законодавстві не вживався термін "інтелектуальна власність". Вперше він був використаний у останні роки існування СРСР — у Законі СРСР від 6 березня 1990 р. "Про власність в СРСР".
Початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність є прийняття Закону "Про власність", який містить спеціальний розділ "Право Інтелектуальної власності". Першим спеціальним актом у цій галузі є Закон України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин". Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність. , Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність 'стяться у ст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен має пра-0 володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї ін-лектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує Р°мадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної т. °рчості. Отже, держава гарантує захист інтелектуальної власнос-
| сіп. |
авторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтере-виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.