Застава з передачею заставленого майна заставодержателю.
Заклад — це застава з передачею заставленого майна заставодержателю або за його наказом — третій особі (ч.2 ст.575 ЦК, ст.44 Закону "Про заставу"). За домовленістю заставодержателя із заставодавцем предмет застави і у цьому випадку може бути залишений у заставодавця під замком та печаткою заставодержателя (тверда застава). У цьому разі фізичне передання речі не відбувається. Якшо предметом застави є індивідуально-визначена річ, застава може проводитися шляхом накладення знаків, що свідчать про заставу. У цьому випадку річ фактично залишається у заставодавця , але при цьому він не має права користуватися нею, хоч і зберігає над нею
контроль.
Після виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель зобов'язаний негайно повернути предмет застави заставодавцю (якщо інше не передбачено договором).
Права користування закладеним майном у заставодержателя зазвичай не виникає, воно можливе лише у випадку, коли це спеціально передбачено у договорі. При цьому користування предметом застави не може мати комерційного характеру; прибутки, отримані зас-таводержателем від використання предмета застави, мають бути спрямовані на покриття витрат на притримання предмета застави, а також зараховуватися в рахунок погашення процентів за боргом або самого боргу за забезпеченим заставою зобов'язанням.
Застава рухомого майна може бути зареєстрована за заявою заставодержателя або заставодавця у Державному реєстрі застав рухомого майна, ведення якого покладене на держателя Державного реєстру застав рухомого майна. У випадках коли предметом застави є
рухоме майно, реєстрація застави не пов'язується з моментом виникнення права застави.
Застава цінних паперів.Цінні папери характеризуються як один з оптимальних предметів застави. Вони досить ліквідні, не вимагають багато місця для зберігання.
Застава векселя або інших цінних паперів, які можуть бути передані шляхом здійснення передавального напису, здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу (ст.53 Закону "Про заставу"),
Порядок звернення стягнення на цінний папір залежить від того, чи передав заставодавець заставодержателю право на папір або право з паперу. Якщо передано право на папір, заставодержатель має представити його для продажу з публічних торгів. На торгах він реалізується не за номінальною, а за фактичною вартістю.
Нарівні з правом на папір до заставодержателя може перейти і право з паперу, таким чином, заставодержатель може задовольнити свої вимоги за рахунок предмета застави, не вдаючись до його продажу з публічних торгів.
Застава майнових прав.Заставодавець може укласти договір на право вимоги як за вже існуючими зобов'язаннями, в яких він є кредитором, так і за тими, які можуть виникнути в майбутньому. У договорі має бути вказана особа, що є боржником шодо заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити своєму боржнику про заставу прав, що відбулася.
Майнові права, що мають строковий характер, можуть бути предметом застави лише до закінчення строку їх дії. У договорі застави прав, що не мають грошової оцінки (наприклад, ноу-хау), вартість застави визначається угодою сторін.
Наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. При цьому наступна застава майна не припиняє права застави попереднього заставодержателя.
При наступній заставі перший заставодержатель має переважне право перед наступними на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. Вимоги наступних заставодержателів задовольняються в порядку черговості виникнення права застави, крім випадку коли предметом застави є рухоме майно, зареєстроване заставодержателем. У цьому разі володілець зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателя ми незареєстрованих застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі, які зареєстрували заставу одного і того ж майна в один день, мають рівні права на задоволення вимог із заставленого майна.
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави і на задоволення за рахунок предмета застави своєї вимоги, шо визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих по-
енням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставле-ого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підставою звернення стягнення на предмет застави за загальним правилом є невиконання зобов'язання у встановлений строк (термін). Якщо ж має місце ліквідація юридичної особи-заставо-давця, заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.
Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо публічні торги не відбулися (не з'явилися покупці, з'явився лише один покупець, переможець аукціону не сплатив вартості речі в призначений строк тощо), предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо Інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності такої згоди призначається повторний аукціон, але не раніше ніж через місяць після першого аукціону. На повторному аукціоні початкова вартість заставленого майна може бути знижена у разі згоди заставодавця, але не більше, ніж на ЗО відсотків. Якщо повторний аукціон не відбувся, виконавчі документи повертаються заставодержателю.
Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимог заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.591 ЦК).
Заставодержатель має право достроково:
1) вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, уразі: а) передання заставодавцем предмета застави іншій особі беззгоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним; б) порушення заставодавцем правил про заміну предмета застави; в) втрати предмета застави за обставин, за які заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або не відновивпредмет застави;
2) вимагати виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, аякщо його вимога не буде задоволена, — звернути стягнення напредмет застави: а) у разі порушення заставодавцем правил пронаступну заставу; б) у разі порушення заставодавцем правил проРозпоряджання предметом застави; в) в інших випадках, встановлених договором.
Право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою (у цьому Разі заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене Майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві);
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінивпредмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави;
5) в інших випадках, встановлених законом.
3.2. Завдаток
Завдаток був досить поширений у дореволюційному російському праві, забезпечуючи більшість угод, в яких виконання було відірване від моменту укладення договору. Його роль знизилася в зв'язку з поширенням безготівкових розрахунків і нині застосування завдатку залишилося на рівні побутових відносин.
Відповідно до ст.570 ЦК завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Договір про завдаток має оформлятися письмово. Недодержання письмової форми має наслідком визнання договору нікчемним (ст.547 ЦК).
Призначення завдатку полягає насамперед у тому, що він має запобігти невиконанню .зобов'язання, яке ним забезпечене, особливо коли має місце вина сторін зобов'язання.
Тому ст.571 ЦК встановлює, що коли порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а коли це сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку' або його вартості. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Водночас у випадку невиконання зобов'язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих цим збитків. Тому ч.2 ст.571 ЦК встановлює, що сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, па яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. Отже, якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого як завдаток, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та, крім того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.
Таким чином, завдаток виконує такі функції: авансування, доказування, забезпечення виконання зобов'язання, компенсації Інтересів сумлінної сторони зобов'язання.
За своїми функціями завдаток відрізняється від авансу, який виконує лише платіжну функцію та функцію доказування, і незалежно від причини невиконання підлягає поверненню. Завдаток, крім
396 :
функцій, як зазначалося, виконує ще й функнію забезпечення —
ма передана як завдаток, зараховується в рахунок виконання основного зобов'язання і в цій частині гарантує його виконання. У пазі невиконання зобов'язання завдаток також виконує забезпечувальну функцію, оскільки невинна сторона отримує як мінімум суму, шо дорівнює розміру завдатку.
'крім того, завдаток може виконувати компенсаційну функцію, бо сторона, яка відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання зобов'язана відшкодувати іншій стороні збитки із зарахуванням суми завдатку.
Таким чином, завдаток за своєю сутністю наближується до санкцій, встановлених за винне невиконання або неналежне виконання зобов'язання (заходів відповідальності).
Саме за допомогою покладання негативних майнових наслідків правопорушення на порушника, тобто фактично застосування заходів майнової відповідальності, і виконується функція забезпечення виконання зобов'язань.
Основні особливості завдатку, як засобу забезпечення зобов'язань і як форми цивільно-правової відповідальності, полягають у такому. По-перше, для покладання відповідальності у цьому випадку достатньо усіченого складу правопорушення: протиправної бездіяльності і вини правопорушника. По-друге, ця санкція застосовується не у всіх випадках порушення договору, а лише при невиконанні договірного зобов'язання.
По-третє, ця міра відповідальності може застосовуватися лише у двосторонніх зобов'язаннях (договорах) — таких, де кожна із сторін є і боржником, і кредитором. Таким чином, сфера її застосування — лише консенсуальні договори: купівлі-продажу, підряду, найму, оплатного зберігання тощо.
Оскільки закон передбачає можливість стягнення не тільки завдатку, а й заподіяних збитків, можлива відповідальність і в формі відшкодування збитків. При цьому завдаток фактично поглинається ними. Однак у зв'язку зі складністю доведення збитків сторони найчастіше відмовляються від таких вимог, обмежуючись стягненням суми завдатку, особливо якщо вона досить значна. У зв'язку з цим сума завдатку іноді становить 40, 50 і навіть більше відсотків вартості предмета договору.
Слід звернути увагу на диспозитивний характер ч.2 ст.571 ЦК. Збитки відшкодовуються із зарахуванням розміру завдатку, якщо інше не передбачене договором. Це означає, що сторони своєю Угодою можуть як пом'якшити відповідальність (наприклад, передбачити, що навіть за наявності збитків стягується лише сума завдатку), так і посилити її (передбачити стягнення в повному обсязі збитків і суми завдатку).
Завдаток може бути використаним як відступне. Але для цього Необхідна відповідна домовленість сторін (ст.600 ЦК). У цьому випадку контрагент сторони, яка використала право відступитися від Договору, також буде не вправі вимагати відшкодування збитків.
3.3. Притримання
Новим видом забезпечення виконання зобов'язань є притримання, передбачене ст.ст. 594-597 ЦК. Сутність права притримання полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником в термін зобов'язання щодо оплати цієї речі або компенсації кредитору пов'язаних з нею витрат й інших збитків, має право утримувати ЇЇ у себе доти, доки відповідне зобов'язання не буде викопане.
Слід звернути увагу на те, що право притримання виникає на підставі прямої вказівки закону (ст.594 ЦК) і не потребує, щоб воно було передбачене договором між кредитором та боржником.
Оскільки, ч.і ст.594 ЦК не має диспозитивного характеру, акцесорне (забезпечувальне) зобов'язання, яке тут виникає, не залежить від волі боржника та кредитора. Відмовитись від права на притримання не можна, бо така відмова буде вважатися нікчемною. Водночас притримання — це право, а не обов'язок кредитора. Тому скористатися ним він може саме за своїм бажанням.
Право притримання виникає з моменту настання строку (терміну) виконання зобов'язання боржником. До цього моменту кредитор не має права залишати в себе річ, яку має передати за договором боржнику. Наприклад, продавець зобов'язаний передати річ покупцеві незалежно від сплати її вартості, якщо інше не передбачено договором між ними. Отже, право притримання виникає лише у разі прострочки платежу. Після передачі речі боржнику в межах виконання основного зобов'язання кредитор не має права вимагати ЇЇ повернення для здійснення притримання або забирати її назад у боржника, навіть якщо у нього існує така можливість.
Право на притримання припиняється:
1) у разі припинення основного зобов'язання. Це випливає з ак-цесорності забезпечувального зобов'язання;
2) задоволенням вимог кредитора за рахунок речі, яку він притримує (ст.597 ЦК);
3) у разі припинення зобов'язань з підстав, передбачених угл.50 ЦК.
Отже, за загальним правилом, підставою для виникнення забезпечувального зобов'язання є закон. Проте це безумовно стосується лише випадків притримання майна, яке знаходиться у кредитора у зв'язку з існуванням певного зобов'язання, до виконання якого він і притримує майно.
Якщо ж майно знаходиться у кредитора у зв'язку з одним зобов'язанням, а під загрозою опиняється виконання обов'язків цим же боржником за іншими зобов'язаннями щодо цього ж кредитора, то притриманням речі вимоги кредитора можуть забезпечуватися лише за умови, що інше не встановлене договором сторін або законом.
Вимоги кредитора, що притримує річ, задовольняються з її вартості в обсязі і в порядку, передбачених для задоволення вимог, забезпечених заставою {ст.ст.591, 597 ЦК).
398 -
Кредитор має право притримання речі, що знаходиться у ньо-незалежно від набуття прав на неї третіми особами, якщо ці права виникли після того, як річ потрапила в притримання кредитора (ст.594 ЦК). Проте оскільки до кредитора, що притримує річ, внаслідок притримання право власності не переходить, він не має права користуватися майном, що притримується.
Кредитор зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Він відповідає за втрату, пошкодження або псування майна, що притримується, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Крім того, на ньому лежить ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження речі, якщо інше не передбачено законом. Отже, кредитор від відповідальності за втрату, пошкодження або псування майна фактично звільняється лише у випадку, коли це сталося внаслідок дії непереборної сили.
Боржник, який є власником речі, що притримується, зберігає право розпорядження нею. Проте, реалізуючи майно, він зобов'язаний повідомити набувача речі про факт її притримання і права кредитора. Невиконання цієї вимоги може мати для нього істотні негативні наслідки. Наприклад, за договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлї-продажу, якщо він не був попереджений (не знав і не міг знати) про права третіх осіб на товар (ст.659 ЦК).