Структура цивільного права
У літературі з цивільного права при характеристиці внутрішньої побудови (розміщення норм) цієї галузі найчастіше йдеться про систему або структуру цивільного права.
Відомо, що може бути використаний як той, так і інший термін. Однак при цьому необхідно мати на увазі, що "система" тлумачиться також як цілісна сукупність норм, що має характерні властивос-Ті (наприклад, "система приватного права", "правові системи сучас-
ності" тощо). З цих міркувань для характеристики взаемоузгодже-ного розташування цивільно-правових норм точнішим видається вживати термін "структура цивільного права".
У найпростішому вигляді структуру (систему) цивільного права можна визначити як сукупність норм, що об'єднані у правові інститути або існують самостійно і знаходяться у певному ієрархічному взаємозв'язку.
Однак на сучасному етапі розвитку цивільного права його структура ускладнюється. У зв'язку з цим деякі вчені, наприклад, О.А. Пушкін, звертали увагу на необхідність враховувати існування не тільки інститутів, а й підгалузей цивільного права.
Такий підхід вважається виправданим. При цьому, однак, слід враховувати, що замість терміна "підгалузь" можна використовувати таке поняття, як "розділ цивільного права" тощо.
З урахуванням зазначеного структура цивільного права — це систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.
Норма цивільного права — це правило поведінки приватних осіб у сфері цивільного обігу, встановлене їх угодою, корпоративним рішенням, актом законодавства або таке, що випливає з приписів природного права.
Інститут цивільного права може бути визначений як сукупність норм, що регулюють певні групи суспільних відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, інститут купівлі-продажу, інститут опіки та піклування тощо).
Підгалузь (розділ) цивільного права — це сукупність інститутів і окремих норм, що охоплюють своїм регулюванням цілісну групу відносин у сфері цивільного обігу (наприклад, право власності, зобов'язальне право, спадкове право тощо).
Перевага цієї позиції полягає в тому, що вона дозволяє уникнути непорозумінь, які можуть виникнути внаслідок вживання однакових термінів (наприклад, "інститут зобов'язань" та "інститут договору", "інститут спадкування" та "інститут заповідального відказу" тощо).
Відповідно, це впливає на визначення структури цивільного права.
Традиційним для приватного (цивільного) права Європи було існування двох основних систем його побудови (структури) — інс-титуційної та пандектної.
Інституційна система побудови (структура цивільного права) ( включає такі інститути: особи, речі, способи придбання речей.
її перевагами є простота й логічність. Але, з іншого боку, надмірна спрощеність структури не дає можливості точно встанови взаємозв'язок і взаємодію норм, у неї не вписуються багато нора*] та Інститутів сучасного цивільного права.
Пандектна система складається з таких частин: загальні поле ження, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадке ве право.
її перевагами є виокремлення загальної частини, що дозволяє уникнути повторювань при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на розділи (підгалузі) тощо. Водночас, на відміну від інс-титуційної системи, цивільно-правове становище особи тут ніби відступає на другий план, що не відповідає сучасним тенденціям розвитку цивільного права.
Однак слід мати на увазі, що тепер ні тієї, ні іншої системи в чистому вигляді не існує.
Хоч деякі цивільні кодекси й побудовані за інституційною (Цивільний кодекс Франції) або пандектною (Німецький цивільний кодекс) системами, але структура цивільного права як галузі нині складніша.
Зокрема вона охоплює:
1. Загальні положення.
2. Правове становище особи.
3. Речові права (права на речі).
4. Права інтелектуальної власності.
5. Договори (договірні зобов'язання).
6. Недоговірні зобов'язання.
7. Спадкове право.
8. Сімейне право. В Україні останнє поки що традиційно тлумачиться багатьма юристами як самостійна галузь, але по суті належить до предмета і сфери дії цивільного права.
Щодо структури цивільного права слід зазначити, що викликає заперечення поділ цієї галузі на загальну і спеціальну частини1.
Такий поділ недоцільний, оскільки у цивільному праві універсальної "загальної частини" не існує. Натомість "загальна частина" складається начебто з двох рівнів: є положення, загальні для всього цивільного права, і є загальна частина зобов'язального права. Понад те, можливий і третій рівень — загальна частина договірного права, загальна частина недоговірних зобов'язань, загальні питання спадкового права тощо. Тому виокремити "загальну частину" як таку практично неможливо.
У зв'язку з цим виправданим видається вести мову не про загальну і спеціальну частини, а про окремі розділи цивільного права. При цьому перший розділ цивільного права охоплює його загальні положення. Наступні розділи, як правило, адекватні відповідним підгалузям цивільного права І до того ж у кожному з них є своя загальна і спеціальна частини.
Додаткова література:
І. Азімов Ч. Про предмет і метод цивільного права // Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1 (16). — С. 143-151.
1 Див.: Цивільне право. - 4.1. - К., 1997. - С.14-15; Гражяанское право. - 4.1 / Под РеД- Ю.К. Толстого, А.П. Сергеева. - СПб., 1995.
2. 
Алексеев С.С. Предмет советского гражданского права. —Свердловск, 1959.
3. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданскогоправа. — М., 1963.
4. Егоров Н.Д. Гражданско-правовое регулирование зкономи-ческих отношений. — Л., 1986.
5. Калмьжов Ю.Х. Структура советского гражданского права иперспективи ее развития / Калмьгков Ю.Х. Избранное: Трудн.Статьи. Вьіступления. — М., 1998. — С.84-93.
6. Красавчиков О.А. Диспозитивность в гражданско-правовомрегулировании // Советскос государство и право. — 1970. — №1. —С.40-46.
7. Червоний Ю.С. Предмет гражданского права Украиньї //Юридична освіта і правова держава (до 150-річчя Юридичного інституту ОДУ): 36. наук, праць. — Одеса, 1997. — С. 144-150.
8. Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования об-щественньїх отношений. — Свердловск, 1972.
Глава 4
Цивільне право як система законодавства
1. Поняття цивільного законодавства.
2. Форми цивільного законодавства України.
3. Акти цивільного законодавства України.
4. Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавстваУкраїни.
5. Дія актів цивільного законодавства.
6. Договори як форма цивільного законодавства.
7. Звичаї.
8. Міжнародні договори.
9. Аналогія.
10. Значення судової практики.
§ 1. Поняття цивільного законодавства
Термін "цивільне право" вживається не тільки стосовно галузі права, а й також для позначення сукупності законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини, які належать до предмета цивільно-правового регулювання. У цьому значенні "цивільне право" (тут точніше вести мову про "цивільне законодавство") є системою нормативних актів, що містять цивільно-правові норми.
Співвідношення між цивільним правом і цивільним законодавством виглядає таким чином: цивільне право — це сукупність концепцій, правових ідей, юридичних норм; цивільне законодавство — це система нормативних актів, що регулюють цивільні відносини.
Таким чином, цивільне право може бути охарактеризоване як внутрішня форма права, зміст якого визначається соціальними та економічними особливостями регульованих ним суспільних відносин, а цивільне законодавство — як зовнішня форма права, зумовлена його змістом. Звідси випливає, що цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження Цивільного права1.
При визначенні поняття "цивільне законодавство" постає практично важливе питання: що слід розуміти під терміном "законодавство"?
Відповідь на це питання слід шукати насамперед у площині співвідношення категорій "закон" і "законодавство", з'ясовуючи, стосується поняття "законодавство" лише законів чи ним охоплюються також і підзаконні акти загальнонормативного характеру.
Визначення поняття "законодавство" (хоча й стосовно трудово-го права) дав Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р. №12-рп/98 у справі за конституційним зверненням
' Див.: Цивільне право України: Підручн.: У 2-х кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Куз-«є-иової. - К, 2000. - С.31.
Київської міської ради профспілок щодо офіційного тлумачення ч.З ст.21 Кодексу законів про працю (КЗпП) України. Конституційний Суд встановив, що в цьому випадку цей термін слід розуміти в широкому значенні, включаючи до нього не лише закони, а й інші відомі нині нормативні акти.
При цьому Суд зазначив, що це визначення стосується саме ч.З ст.21 КЗпП України і не є єдино правильним в інших випадках використання цього терміна. Так, у деяких нормативних документах законодавством слід вважати лише закони, а в інших, як і у випадку з ч.З ст.21 КЗпП — увесь спектр нормативних документів. Щоправда, Конституційний Суд не пояснив, за якими ознаками має визначатися, шо мав на увазі законодавець, використовуючи цей термін у тому або іншому випадку.
Слід також зазначити, що, застосувавши до терміна "законодавство", що розглядається у ч.З ст.21 КЗпП, розширене тлумачення, Конституційний Суд зазначив, що не вважає такий стан справ правильним1.
Розширене тлумачення поняття "законодавство" характерне І для концепції цивільного права України, де цією категорією охоплюються не тільки закони і підзаконні акти, а й договори та звичаї. Зокрема, як випливає з гл.1 ЦК "Цивільне законодавство України", у ЦК України термін "цивільне законодавство" слугує для позначення всієї сукупності норм і правил, що регулюють цивільні ВІДНОСИНИ.
§ 2. Форми цивільного законодавства України
Цивільне законодавство включає різні нормативні акти, які за своєю суттю є формою виявлення волі осіб, що можуть створювати норми права і встановлювати правила поведінки в цій сфері.
Основу всього цивільного законодавства України (як і інших галузей національного права) становить Конституція України. На основі її норм, які стосовно цивільного права є закріпленням на конституційному рівні положень природного права, формуються і застосовуються (а щодо звичаїв — лише застосовуються, бо вони сформувалися раніше за прийняття Конституції) різні форми цивільного законодавства.
Як випливає зі змісту гл. І ЦК, цивільне законодавство може існувати в таких формах:
1. Акти цивільного законодавства України.
2. Договори суб'єктів цивільного права.
3. Звичаї.
4. Міжнародні договори.
5. Інші акти цивільного законодавства (правова доктрина, прецеденти, корпоративні норми тощо).
Див.: Юридическая практика. - 1999. - №1(83), 1-15 янв. - С.11.
Слід зазначити, що наведений перелік форм цивільного законодавства, який ґрунтується на тлумаченні положень ЦК, не дає чіткого критерію для класифікації за певними ознаками. Але, враховуючи ті чи інші специфічні властивості вказаних форм цивільного законодавства, такі класифікації можливі за різними підставами.
Наприклад, залежно від суб'єкта, який створив норму цивільного законодавства, можна розрізняти: І) акти суб'єктів публічного права (акти цивільного законодавства); 2) акти суб'єктів приватного права (договори, корпоративні норми); 3) змішані акти (міжнародні договори, звичаї).
З урахуванням юридичної сили форми законодавства можлива вибудова такої ієрархії: 1) Конституція України; 2) договори суб'єктів цивільного права, укладені на підставі і на розвиток положень Конституції; 3) закони України та ратифіковані міжнародні договори в галузі цивільного права; 4) підзаконні нормативні акти; 5) звичаї; 6) усталена судова практика.
Наведені класифікації форм цивільного законодавства становлять певний інтерес, оскільки дають можливість краще зрозуміти І сутність, і характерні властивості цієї категорії. Водночас методологічні засади аналізу поняття і форм цивільного законодавства ще потребують спеціального дослідження, оскільки велика кількість форм цивільного законодавства вперше отримала законодавче закріплення в Україні лише в ЦК. До його прийняття і доктрина радянського цивільного права, і практика нормотворчості в УРСР виходили з того, що єдиною формою цивільного законодавства є закони І підзаконні акти.
§ 3. Акти цивільного законодавства України
Характеризуючи акти цивільного законодавства України, слід звернути увагу на те, що ЦК розрізняє основу цивільного законодавства України (Конституція) і акти цивільного законодавства як такого.
Конституція України не є актом цивільного законодавства у прямому значенні, оскільки є основою усього законодавства України і містить норми різного характеру, визначаючи основи не тільки цивільного, а й адміністративного, кримінального, процесуального законодавства тощо.
Водночас окремі її положення є нормами цивільного права, які прямо регулюють цивільні відносини і можуть безпосередньо застосовуватися судами для захисту цивільних прав та інтересів як передбачених, так і не передбачених у ЦК (див. постанову Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України пРи здійсненні правосуддя"). Зокрема Конституція містить серед Шших низку норм цивільно-правового характеру, які визначають Принципові положення регулювання відносин власності {ст.ст.13, 14, 41), регулювання особистих немайнових відносин (ст.ст.21, 23, 24 27, 28) та інші.
Відповідно до ст.8 Конституції всі Інші закони України, акти "резидента України, Кабінету Міністрів та інших органів виконав-
чої влади мають прийматися на основі Конституції і відповідати її положенням.
Акти цивільного законодавства як такого в свою чергу поділяються па головний акт — ЦК та інші закони України, які видаються відповідно до Конституції та ЦК.
Значення такого поділу відображається в тому, що інші акти законодавства не можуть суперечити Кодексу, а при змінах і доповненнях повинні з ним узгоджуватися.
Цивільні відносини можуть також регулюватися актами Президента України. Стаття 106 Конституції України передбачає, що Президент України на основі та на виконання Конституції І законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів, шо мають загальнонормативний характер і регулюють цивільні відносини.
Якщо акти Президента, видані у випадках, встановлених Конституцією України, та постанови Кабінету Міністрів у галузі цивільного права в кожному випадку є актами цивільного законодавства, то інші органи державної влади можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених законом. Тобто вимогою до актів Президента та Кабінету Міністрів у галузі цивільного права є відповідність останніх Конституції, ЦК або іншому закону; водночас вимогами до актів інших органів влади України є, по-перше, наявність у законі вказівки про те, що вони можуть видавати нормативно-правові акти, які регулюють цивільні відносини, а, по-друге, відповідність цих актів положенням ЦК та інших законів.
§ 4. Цивільний кодекс та інші акти цивільного законодавства