Пасажирів та морського буксирування
Ці договори мають значну специфіку. Згідно зі ст.133 КТМ договір морського перевезення вантажу— це договір, за яким перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержува-
чу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).
Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, які уклали між собою договір щодо фрахтування судна (чартер). Договір морського перевезення має бути укладений у письмовій формі.
Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:
1) рейсовий чартер — якщо договір передбачає умову наданнядля перевезення всього судна, його частини або окремих судновихприміщень;
2) коносамент — якщо договір не передбачає зазначеної умови;
3) інші письмові докази.
Правовідносини між перевізником І одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Умови договору морського перевезення, не викладені в коносаменті, обов'язкові для одержувача, якщо у коносаменті зроблено посилання на документ, в якому вони викладені.
Після приймання вантажу до перевезення його перевізник, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправнику коносамент, який є доказом приймання перевізником вантажу, зазначеного у коносаменті.
Відповідно до ст.176 КТМ перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, зокрема внаслідок:
1) дії непереборної сили;
2) виникнення небезпеки і випадковостей на морі та інших судноплавних водах;
3) пожежі, що виникла не з вини перевізника;'* 4) рятування людей, суден, вантажів;
; 5) дій або розпоряджень влади (затримка, арешт, карантин тощо); :* 6) воєнних дій, терористичних актів, народних заворушень;
7) страйків або інших обставин, що спричинили зупинку чи обмеження роботи повністю або частково;
8) дій щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища тощо.
Це специфічні обставини, що діють при морському перевезенні. Відповідальність перевізника виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення і закінчується у момент його видачі.
У морському перевезенні вживається поняття "навігаційна помилка"(ст.177 КТМ): перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана в судноводінні або управлінні судном.
Що ж стосується "комерційної помилки",то за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, викликані діями або упущеннями зазначених осіб під час навантаження, розміщення, вивантаження або здавання вантажу, перевізник несе відповідальність згідно з правилами ст.176 КТМ.
У морському законодавстві також вживаються специфічні поняття "загальна аварія" та "окрема аварія".
Загальною аварієювизнаються збитки, яких зазнано внаслідок зроблених умисно і розумно надзвичайних витрат або пожертвувань з метою врятування судна, фрахту і вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки.
Ознаки загальної аварії:
1) наявність загальної небезпеки для судна, вантажу і фрахту;
2) умисність дій, що вчиняються для рятування судна, вантажуі фрахту;
3) надзвичайність витрат і пожертвувань (вони не повинні бутипов'язані зі звичайними небезпеками на морі);
4) розумність витрат і пожертвувань.
Законодавство не встановлює вичерпного переліку випадків, що підпадають під ознаки загальної аварії, тому не можна передбачити всі можливі випадки. Стаття 279 КТМ називає найтиповіші обставини, за яких збитки підпадають під ознаки загальної аварії, зокрема:
1) збитки, спричинені викиданням за борт вантажу або приналежностей судна, а також збитки від пошкодження судна чи вантажу під час вжиття заходів щодо загального рятування, зокремавнаслідок проникнення води в трюми;
2) збитки, заподіяні судну або вантажу під час гасіння пожежіна судні, включаючи збитки від здійсненого з цією метою затоплення судна, що загорілося;
3) збитки, заподіяні умисною посадкою судна на мілину і зняттям останнього з мілини;
4) витрати, зроблені з метою отримання допомоги як за договором про рятування, так і без нього, у тій мірі, в якій рятувальніоперації здійснювалися з метою запобігання небезпеці для судна,фрахту і вантажу;
5) збитки від забруднення навколишнього природного середовища, яке виникло внаслідок загальної аварії.
До загальної аварії також належать або прирівнюються:
1) витрати, спричинені вимушеним заходом судна в місце сховища чи поверненням у порт відправлення внаслідок нещасноговипадку або будь-якої іншої надзвичайної обставини, що викликала необхідність такого заходу чи повернення заради загальної безпеки;
2) витрати, пов'язані з виходом судна з початковим вантажемабо його частиною з місця сховища чи з порту відправлення, кудивоно було змушене повернутися;
3) витрати на заробітну плату та утримання суднового екіпажу,на паливо і предмети постачання, зроблені у зв'язку з подовженнямцього рейсу в результаті заходу судна в місце сховища або повернення його в порт відправлення за вказаних обставин.
Загальна аварія розподіляється між судном, фрахтом і вантажем пропорційно їх вартості. Загальна аварія розподіляється в зазначеному порядку і у тому разі, коли небезпека, що спричинила над-
звичайні витрати або пожертвування, виникла з вини особи, яка має майновий інтерес щодо судна, фрахту або вантажу. Однак такий розподіл не позбавляє інших учасників загальної аварії права на стягнення з відповідальної особи понесених збитків, так само як і не позбавляє цю особу можливих засобів захисту.
Збитки, що не підпадають під дію ст.ст.277, 279, 280 КТМ, визнаються окремою (незагальною) аварією.
Не визнаються загальною аварією навіть у разі наявності ознак, зазначених у ст.277 КТМ:
1) вартість викинутого за борт вантажу, що самозайнявся, і того, який перевозився на судні не у відповідності з правилами і звичаями торговельного мореплавства;
2) збитки, заподіяні (будь-яким чином) під час гасіння пожежіна борту судна, внаслідок дії диму або нагрівання;
3) збитки, заподіяні обрубуваньїям уламків або частин судна,знесених чи загублених у результаті нещасного випадку до проведення пожертвувань з метою врятування від загальної небезпеки;
4) будь-які збитки або втрати, зазнані судном або вантажемвнаслідок збільшення тривалості рейсу (збитки від простою, зміницін тощо).
Відповідно до ст.388 КТМ до вимог, шо випливають з договору морського перевезення вантажу, застосовується річний строк позовної давності незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученнях.
За договором морського перевезення пасажираперевізник зобов'язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а у разі здавання пасажиром багажу — також доставити останній у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здаванні багажу — і плату за його провезен-ня (ст.184 КТМ).
Права пасажира:
1) перевозити із собою дітей безоплатно або на пільгових умовах;
2) перевозити із собою каютний багаж безоплатно в межах встановлених норм;
3) здавати для перевезення багаж за плату за тарифом.
Згідно зі ст.193 КТМ перевізник відповідає за шкоду, заподіяну внаслідок смерті пасажира або ушкодження його здоров'я, а також у результаті втрати чи ушкодження багажу, якщо подія, внаслідок якої заподіяно шкоду, сталася під час перевезення І була наслідком вини або недбалості перевізника, його працівників, агентів, які діють у межах своїх службових обов'язків.
Перевізник відповідає за нестачу або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, а також за прострочення у його доставці, якщо не доведе, що нестача, пошкодження чи прострочення у доставці сталися не з його вини.
За втрату або пошкодження каютного багажу перевізник відповідає лише у випадку, якщо пасажир доведе, що втрата або
пошкодження сталися внаслідок наміру або необережності перевізника.
Перевізник не відповідає за втрату чи пошкодження грошей. цінних паперів, дорогоцінних металів і виробів з них, коштовностей, прикрас, творів мистецтва або інших цінностей, за винятком випадків, коли такі цінності були здані на збереження перевізнику, який погодився зберігати їх у безпеці.
За договором морського буксируваннявласник одного судна зобов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об'єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу чи для виконання маневру (ст.222 КТМ).
Кожна із сторін договору морського буксирування зобов'язана завчасно привести своє судно або інший плавучий об'єкт у стан, придатний для виконання передбачених договором морського буксирування робіт.
КТМ визначає особу, відповідальну за шкоду, заподіяну під час буксирування, залежно від того, хто управляв буксирувальною операцією — капітан буксируючого судна або судна, шо буксирується. Відповідальність за шкоду, заподіяну при буксируванні судну, що буксирується, або Іншому плавучому об'єкту чи майну і вантажу, які знаходяться на ньому, у випадку коли капітан буксируючого судна управляє буксирувальною операцією, у разі відсутності іншої угоди сторін, несе власник буксируючого судна, якщо останнім не буде доведено відсутність його вини.
У випадку коли капітан судна, що буксирується, або іншого плавучого об'єкта управляє буксирувальною операцією, відповідальність за шкоду, завдану при буксируванні буксируючому судну чи майну і вантажу, що знаходяться на ньому, у разі відсутності Іншої угоди сторін, несе власник судна, що буксирується, або іншого плавучого об'єкта, якщо останнім не буде доведено відсутність його вини.
КТМ розрізняє два види договору морського буксирування:договір портового буксирування (судновласник за винагороду здійснює введення у порт або виведення з нього суден та інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, шо буксирується, швартовних та інших операцій у портових водах) та договір міжпортового буксирування (власник одного судна (буксира) зобов'язується за винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об'єкт з одного порту до іншого).
Кожен з цих договорів має певні особливості. Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі; управління портовим буксируванням здійснює капітан судна (об'єкта), що буксирується, якщо договором не встановлено інше; угода про покладення обов'язків управління буксируванням на капітана судна, що буксирує, може доводитися лише письмовими доказами. Договір міжлор-тового буксирування укладається у письмовій формі та має містити умови про порти (пункти) відправлення і призначення, про час буксирування, про права і обов'язки сторін, про відповідальність за по-
рушення договору, про ті особливості об'єктів, що буксируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити окремо. Управління міжпор-товим буксируванням здійснюється капітаном судна, що буксирує.