Поняття є комбінацією ознак, спільних для багатьох предметів. Проте які з наявних спільностей ми виокремлюємо і схоплюємо в нашому понятті, — це залежить від того, що саме нас у певний момент цікавить. Утворення понять визначається пізнавальним інтересом. Саме цей інтерес визначає, в якому обмеженні поняття найкраще служить пізнавальним цілям,
що викликали необхідність утворення самого поняття. Коротше кажучи, вибір наявних комбінацій ознак, які схоплюються в нашому понятті, є питанням доцільності.
Наприклад, як «гарантоване право» можна позначити всі норми поведінки, які можуть бути впроваджені в життя через організовані примусові дії держави. Водночас за бажання ми маємо можливість позначити терміном «право» також якусь окрему частину цих обов'язкових норм — наприклад, ті норми, які задовольняють вимогу справедливості. Таким чином, виникає поняття «свобода дефініції». Обидва поняття позначають різні сукупності норм. Перше поняття — всі норми (справедливі і несправедливі), які впроваджуються державно організованим примусом, друге поняття — лише такі примусові норми, які не є однозначно несправедливими. Якщо ми спинимося на другому визначенні, яке для «правових норм» передбачає певний критерій справедливості, то стосовно норм, які гарантовані державою, але які не відповідають зазначеним критеріям, необхідно висунути інше позначення й називати їх, наприклад, просто «примусовими правилами». Вибір чи то першого, чи то другого визначення поняття «право», а саме — право як усі гарантовані державою норми або право як справедливі норми питання доцільності. Якщо ми обираємо перше визначення, то виникає понятійна можливість розмежування між справедливим та несправедливим правом; вибір же другого визначення передбачає відмінність між «справжнім правом» і просто «примусовими правилами» поведінки.
Через чітке закріплення узагальнень самі собою розв'язуються позірні проблеми правознавства. Якщо хто-небудь позначає як «право» лише справедливі норми, то цим самим він відокремлює інший склад норм, ніж той, хто — це логічно також можна припустити — позначає як «право» всі норми поведінки, які мають можливість бути втіленими державою. Зрозуміло, що не можна твердження, що закон є несправедливим і тому не є «правом» у першому названому значенні, нашвидкуруч переінтерпретовувати, що цей закон також не є «правом» у сенсі другої дефініції. Через те, що цій проблемі не приділяється достатньої уваги, виникає багато безплідних дискусій про те, чи можна вважати несправедливі закони недійсними [§ 6, V].
Тривають суперечки стосовно того, яке з понять права є найбільш доцільним. Різні правові теорії по-різному визначають це поняття, а разом з цим і предмет дослідження правознавства. Дискусія, яка триває між цими правовими теоріями, може розглядатися як процес тривалого та стомливого пошуку такого поняття права, яке б найбільш слугувало пізнавальним інтересам правознавства [§§ 2 ff].
10
У зв'язку з цим цілком ймовірно, що для різних дослідницьких цілей утворюються різні поняття і самого «права». Необхідно лише постійно пам'ятати про те, що цими різними поняттями охоплюються різні сукупності норм.Наприклад, якщо під «правом» мається на увазі міжнародне право, то цим самим визначаються норми, які відрізняються від права, гарантованого державою, — передусім способом втілення в життя, але також і в інших відношеннях.
§ 2. Право як структура фактичної впорядкованості
/. Поняття права у філософському позитивізмі