Ціннісний досвід «існує окремо» від чуттєвого досвіду й має свою царину. Очевидно, що це пов'язано з тим, що цей досвід не залежить від «фактичної реалізації цінностей».
Ці особливі властивості ціннісного досвіду стають зрозумілими тоді, коли ми протиставляємо його чуттєвому досвідові: що це за предмет, ми дізнаємося лише тоді, коли відчуваємо його. Цього досвіду не можна набути лише
задопомоги уявлень, він досягається за допомоги чуттєвих вражень і є правильним не лише тому, що ми маємо справу з байдужими речами. У випадку з ціннісним досвідом усе відбувається інакше: цінність свободи думок або відданості можна просто уявити, вигадати їх навіть у тих ситуаціях, коли свобода думки не лише не здійснюється, а й навіть пригнічується, а відданість не лише не зберігають, але й нехтують нею. Що таке справедливість, людина особливо гостро відчуває у тих ситуаціях, коли вона, ця справедливість, відсутня: там, де людина стає жертвою або свідком несправедливості. Так, Різлер [Різлер, 50] мав повне право стверджувати, що «несправедливість є одним із найсильніших стимулів правового почуття».
Виходячи з такої точки зору, дехто може зробити занадто поспішний висновок про те, що «апріорне знання цінностей» та ціннісний досвід створюються стійким і незалежним від них «царством цінностей». Разом з тим така думка викликає істотні заперечення [IV, 3]: адже про апріорність ми можемо говорити також і в іншому, більш вузькому розумінні — у цьому випадку вонаозначатиме не незалежність від кожного окремого ціннісного досвіду, а лише незалежність цього досвіду від «утілення цінності в життя»; те, що певна дія оцінюється позитивно, відбувається незалежно від того, чи буде вона здійснена насправді. Якщо саме це явище назвати за допомоги поняття апріорності, то таким чином ми висловлюємо точку зору, схожу на ту, яка міститься в дуалізмі Канта [§ 15,1, 1]: критерій істинності існує незалежно від того, чи будуть насправді його дотримуватися.