Водночас питання детермінізму можна розглядати і у зв'язку із змістом свідомості, залишаючи при цьому відкритим питання про ті фундаментальні фізико-хімічні процеси, які відбуваються в мозку: для того, щоб виключити свободу прийняття рішень, достатньо сказати, що людські дії зумовлені наперед неминучими закономірностями суб'єктивно пережитих мотивацій. Так, можна припустити, що вольові рішення, якщо вони й не зумовлені законами природи, все ж таки постійно детерміновані почуттями та уявленнями; це дуже схоже на рівнодіючу силового паралелограма — під впливом аналогічних мотивів та за однакових обставин завжди виникають однакові рішення. Зазначена гіпотеза переводить неминучість детермінації — яка існує у зовнішньому світі між спостережуваними фізичними та хімічними причинами та їхніми наслідками — у царину процесів мотивації дій, що відбувається вже у самій свідомості. Проте результати спостережень за певними природними процесами не доводять того, що суб'єктивно пережиті мотивації та рішення можуть виникати за каузальними моделями. Відношення між уявленням (наприклад, про обов'язок) та вмотивованими ним діями не можна прирівнювати до відносин між природними силами. Зокрема, не існує ніякого вичерпного доведення того, що такі мотивації відбуваються з такою самою неминучістю, як і причини спостережуваних процесів. Загальновизнаній точці зору не суперечить і той факт, що людина має здатність «вільно поводитися з дум-
181
Розділ 6. Свобода
ками, на відстані тлумачити їх та перевіряти, перш ніж зробити їх своїми, або відкинути, або ж відкласти своє рішення на деякий час» [Форшнер, 1988, S.133].
Таким чином, якщо до сьогодні не доведена строга детермінованість дій «природними» причинами, то тоді є правильною точка зору про нестрогу та несуцільну детермінованість цих дій потребами та іншими уявленнями, які супроводжують ці дії. У зв'язку з цим видається можливим принаймні те, що людина, наприклад, може вільно вирішувати, чи виконувати їй свій обов'язок, чи ні. Тобто можна припустити, що за такого рішення до існуючих причинових залежностей та мотивуючих норм приєднується якась «третя детермінанта», тобто такий визначальний чинник, який відрізняється від природних причин та мотивуючих смислів, протиставляючи їм «kategoriales Novum» (з лат. — «категорійно новий факт») [Гартман, 1925, Кар.80 f, 82b, 83 f].