Щоб забезпечити правову надійність та правову злагоду [§ 23, II], право повинне гарантувати несуперечливо [II, 2] й надійно [III] впорядковане сум-
195
Розділ 7. Суспільство___________________________________________
існе життя. Це завдання державного правового порядку в його істотних рисах осягнув уже Томас Гоббс, вважаючи за необхідне піддавати одиниці насильству, що конституює єдність; влада, на його думку, повинна бути достатньою, щоб спонукати людей до єдності.
Спільноту, яка узаконено регулює своє сумісне життя вищою__
«souveraner» (з фр. — «вищою») — регулюючою й виконавчою владою, ми називаємо державою. Суверенною правляча влада є тоді, коли вона не виводиться від іншої влади. У точному розумінні «суверенною» є тільки та влада, яка надана конституцією, «pouvoir constituant» (з фр. — «конституююча влада»). Згідно з демократичними уявленнями джерелом конституційної влади має бути народ, що, проте, означає тільки те, що він є єдино легітимним конституцієдавцем. Про те, що він не є єдино можливим конституцієдавцем, свідчить історичний досвід.
Усі інші влади в державі виводять свої компетенції безпосередньо або опосередковано з конституції і es отже, «pouvoirs constitues» (з фр. — «конституйована влада»). Влада, яка має своїм підґрунтям конституцію і яка розпоряджається нормами та компетенціями, не обов'язково повинна належати одній окремій людині; вона може з таким самим успіхом здійснюватися колегіальним органом на базі правовим чином скоординованих взаємодій або також багатьма органами; у федеративній державі вона також може бути поділена правовим порядком між центральними органами федерації та земельними органами.
Жити з іншими в одній «державі» означає знаходитися з ними у специфічному стані («status») правово регульованого суспільного життя. Утворення організованої «державної» єдності влади та єдності дії, з одного боку, та гарантоване право — з іншого, є тільки двома боками одного й того самого історичного розвитку [§ 5, IV, 2].
Анархізм заперечує необхідність державної влади найчастіше через нереалістичний оптимізм: самі дух солідарності, розумність та природна миролюбність людей повинні немовби достатньою мірою забезпечувати функціонування справедливого порядку, що гарантує злагоду; принаймні, вважає анархізм, можна змінити соціальні структури або людські переконання, або ж і те і те разом, у такому напрямку, щоб люди жили у мирі та злагоді, не потребуючи держави. Справді, були й є на ранніх щаблях людського розвитку спільноти без державної організації [§ 5, IV, 2]. Йдеться про малі групові спільноти, в яких переважна частина життєвої енергії вимушено витрачалася на підтримування існування, в яких, далі, одиниця була тісно вплетена в свою групу і з життєвою необхідністю залежала від того, щоб бути прийня-196
Щб28. Державна спільнота
тоюсвоєю групою, спільноти, в яких достатньо було виштовхнути з групи асоціального члена, щоб позбавити його підґрунтя для існування. У такому світінедержавні зразки соціального контролю можуть певною мірою забезпечувати умиротворене взаємне життя всередині групи. Так само й у відносинах між групами всеохопний державний порядок був зайвим, оскільки конфлікти між ними обмежувалися «можливістю уникнення» за умови певного рівня толерантності.
За зовсім інших обставин у пізніших суспільствах такого контролю вже не вистачає. Це показує весь історичний досвід з часів обмеження державної влади — наприклад, доба середньовічної міжусобиці після занепаду німецької королівської влади, або доба французької гугенотської війни, або доба німецької та англійської громадянських війн сімнадцятого сторіччя. Якраз з досвіду таких часів виросла вимога консолідуючої сильної державної влади, здатної забезпечити порядок та мир. У вченні про суверенітет Бодена та в теорії держави Гоббса ці вимоги стали ключовими поняттями розуміння держави.