Понятійно-системне мислення

/. Програма понятійної юриспруденції

Довіра до демократично прийнятих законів [§ 11, II, 4] та принцип поділу пади [§ 31, II] привели до висновку: бажано підпорядкувати суддю строгій

в'язаності до закону, аби сам закон вирішував питання щодо справедли­вості. Так бачив цю справу Монтеск'є [Монтеск'є, EL, XI, 6], який ставив пе­ред суддями завдання бути тільки вустами, які говорять словами закону; без­вільними істотами, які не можуть пом'якшувати суворість та строгість законів. Так вважав і молодий Савіньї: вирішує «вже не свавілля судді, а сам закон, суддя тільки знає закони й застосовує їх до конкретних випадків... Оскільки закон дано для виключення будь-якого свавілля, то єдиним тлумаченням та єдиним заняттям судді є логічна інтерпретація» [Савіньї, 1951, 14 f].

Відповідно до принципів правової державності суддя повинен мати лише суто догматичне завдання: бути прив'язаним до авторитарно зада­ного правового положення, сенс якого треба черпати з нього ж самого. Це позбавляло б його власної турботи про справедливість, виключало б ри­зик та необхідність особливих власних рішень. Але його посаду позбав­ляли також чину ars boni et aequi (з лат. — мистецтво доброго та справед­ливості) [Dig., 1, 1, 1, рг.], divinarum atque humanarum rerum notitia, iusti atque iniusti scientia (з лат. — уявлення про речі божественні та людські,

249

знання про справедливе, а також про несправедливе) [Dig., І, 1, 10, 21 Суддя перетворюється, таким чином, на слухняного артиста, який знає та вміє застосовувати найвитонченіші нюанси законів [Вюрзель, 1904, 33]

Якщо суддя повинен приймати предметне рішення щодо кожної у прий­нятний спосіб порушеної ним справи, то програма цього рішення полягає лише у здійсненні правового пошуку за допомоги суто поняттєво-логічних засобів за припущення, що правовий порядок є замкнутою, без прогалин системою норм або ж у всякому разі вона у суто логічний спосіб може бути доповнена до такого вигляду.

Думка про те, що із загальних положень, нехай то будуть антропологічні або нормативні засновки, можна вивести розв'язання конкретних правових питань, була закладена вже в теорії природного права. Зокрема, Христіан Вольф мав намір вивести в своїх інституціях природного та міжнародного права всі права та обов'язки стосовно природи людини — Institutiones juris naturae et gentium, in quibus ex ipsa hominis natura continuo nexo omnes oligationes et jura omnia deducuntur (з лат. — настанови права природного та міжнародного, в яких із самої природи людини виводяться у безперервній послідовності всі обов'язки та всі права) [Вольф, 1752]. Згідно з Вольфом, природне прагнен­ня людини вдосконалити саму себе та свої життєві обставини повинне ви­водитися з усіх правових положень — ratiocinationes filo deducuntur omnia (з лат. —все виводиться шляхом міркування) [Вольф, 1752, § 43].

Після цього системні підходи набули впливу на правову науку перш за все в історичній школі права. Вже Савіньї підійшов до ідеї, згідно з якою право існує в справедливо організованих конкретних життєвих відносинах [§ 4, II], і поділяв водночас уявлення про правовий порядок як поняттєво-логічну систему, не привівши обидва погляди до переконливого узгодження. Савіньї піддався спокусі великої наукової та філософської програми свого часу: звести в систему окремі знання та поняття певної галузі знання або навіть людського пізнання взагалі, — програми, за яку бралися фіхтеанське науковчення, гегелівська наука логіки, шеллінгівська філософія тотожності. У такий спосіб Савіньї хотів привести окремі правові положення не лише в історичний, але й у систематичний взаємозв'язок. Завданням у такому разі було «пізнання та виклад внутрішнього взаємозв'язку або спорідненості, зав­дяки яким окремі правові поняття та правила зводилися до великої єдності» [Савіньї, 1840, S.XXXVI, 10, 214]. Сукупність правових джерел «утворює ціле, яке призначене для вирішення кожного завдання, що постає в сфері права. Для того, щоб воно було придатне для цієї мети, ми повинні задоволь­нити дві вимоги: єдність і повнота... Закономірним є утворення правовоїсис-

250

теми з сукупності джерел». «Якщо єдність відсутня, то ми повинні усувати суперечність, якщо ж відсутня повнота, то маємо заповнити прогалини [Савіньї 1840,262 f].

Пухта також шукав взаємозв'язок правових положень певного народу. «Органічний взаємозв'язок» права поставав перш за все з того, що його пра­вові положення виводилися з духу народу. Але він прийняв без достатнього обгрунтування, що цьому опертому на певний дух народу взаємозв'язкові відповідає логічно-систематичний взаємозв'язок правових положень. Звід­си він зробив далекосяжний висновок: «Завданням науки є пізнання право­вих положень як таких, що зумовлені одне одним і постають одне з одного, щоб можна було простежити генеалогію окремого положення аж до його принципу й у такий самий спосіб від принципів дійти до найвіддаленіших їхніх відгалужень. При цьому занятті усвідомлюються й розкриваються пра­вові положення, які приховані в дусі національного права. Вони не виявля­ються безпосередньо ні в переконаннях народних лідерів та їхніх діях, ні в судженнях законодавців, а постають зрозумілими лише як продукт наукової дедукції» [Пухта, 1893, § 15]. Тут окреслений образ піраміди понять, за до­помоги якої логічним шляхом повинні виводитися правові положення.

Ця погано обгрунтована система думок Пухти започаткувала поняттєву юриспруденцію, яка вірила в можливість виведення всіх юридичних рішень з правових положень за допомоги логічних засобів та без допомоги власних оцінок.