Задані чинники

Монтеск'є (1689—1755) у своїй праці «Про дух законів» створює вираз­ну картину різнобічної зумовленості законів природними, господарськими

49

та культурними даностями, «природою речей» — це головна думка для його праці [Монтеск'є, EL, І, 1, 3]. Закони повинні точно відповідати народові, для якого вони створені, вони повинні відповідати природі країни, її клімату, особливостям грунту, розташуванню та розмірам держави. У долинах Нілу, Євфрату, Тигру та Інду у зв'язку з особливостями земель — а саме через необхідність культивувати затоплювані землі, організовано регулювати ви­користання води й діяти на випадок повені — склалося інше право, ніж, на­приклад, у степових народів. Монтеск'є говорив, що право повинне відпо­відати способу життя народу. Це цілком очевидно: народ пастухів-кочовиків, безперечно, потребує іншого права, ніж народ землеробів. Для землеробів, скажімо, вирішальну роль відігравав спосіб розподілу земельної власності, особливо різниця в розподілі землі, що перебувала у суспільному та приват­ному використанні. Не меншу роль також відігравав порядок успадкування земель, що перебувала у приватному володінні. Напрошується думка, що і правові відносини залежності утворилися у зв'язку з приватною власністю на землю. У праві кочовиків усі ці питання навряд чи відігравали помітну роль і, у будь-якому випадку, не були головними. Водночас зовсім інші пи­тання висувалися на передній край у праві народів-мореплавців, які займа­лися торгівлею. Монтеск'є встановлював зв'язок права і з іншими соціаль­ними чинниками: воно повинно пристосуватись до релігії мешканців, їхніх звичаїв та традицій, їхніх схильностей та добробуту, їхньої кількості, а та­кож повинні були відповідати природі та принципові існуючого правління або правління, яке слід сформувати [Циппеліус, RS, § 121].

Таким чином, зміст права визначається різними викликами, які пов'язані з природою країни, із формами господарювання та відповідними способами життя народів і зумовлених цим потребами. Проте насамперед сама природа людини створює джерело потреб і схильності поведінки, які впливають на зміст права [§§ 8,9].

На деякі інші взаємовідносини права та дійсності вказав також Густав Радбрух [1960,10 ft]. Він рекомендував розмежовувати даності на три складо­вих частини — на природні факти, доправові форми правових відносин і правові відносини, вже врегульовані завдяки праву. Основними є «природні факти — від падіння яблука по той бік паркану, що може мати значення для права, яке регулює сусідські відносини, і до обертання Землі, відповідно до якого зрештою встановлюються юридичні строки та відстрочки». Передусім «природні форми людського життя», «народження та смерть, дитинство, юність та старість, статеві зв'язки та зачаття, батьківство та обов'язки дітей» є провідними засадами загального права, особливо сімейного права та права

успадкування. Звичайно, ці природні явища переходять у другу категорію — у соціальні формування, для яких вони утворюють природну основу, моно­гамія чи полігамія, материнське або батьківське право, а для правового виміру часу обертання Землі не є безпосереднім мірилом, але стає таким, опосе­редковуючись договірними правилами календаря». В якості доправових форм правових відносин ми знаходимо «життєві відносини, які регулюються звича­ями, традиціями, звичками, мораллю (Sitte)... наприклад, типи ділових від­носин, які стають підґрунтям правових зобов'язань, колективні утворення, як, наприклад, церква або громада, які претендують на права юридичних осіб; антисоціальні дії, які відкидаються совістю народу і на які накладаються заборона та кара... Такі доправові форми правового регулювання без різких змін переходять до звичаєвого права й, таким чином, можуть стати право­вим матеріалом для третьої форми «фактів» — життєвих відносин, урегуль­ованих правом... Навіть коли говорять про економічні факти та їхній вплив на право, мають на увазі... обов'язково їх неодмінне правове регулювання». ГТаким чином, на зміст права безперечно впливає реальна дійсність: уко­рінені в людській природі потреби та схильності, «природні форми люд­ського життя» та різні вимоги природного та соціального середовища. Ці даності визначають, які проблеми регулювання взагалі підпадають під пра­во. Для розв'язання цих регулятивних проблем право всебічно використо­вує соціальні форми життя, які сформувались у доправових сферах. При­кладом може бути сімейне регулювання, яке сформувалось ще до появи права. Реалії впливають на зміст права й тим, що пропонують певні зразки поведінки. Це стосується третьої форми взаємовідносин: реалії установлю­ють регулятивним можливостям права нездоланні межі. Вони визначають сферу дії правових регулятивних можливостей, встановлюють можливий вибір засобів та шляхів, які забезпечують відповідну дію правових норм у реальному світі, й з них випливає, до яких наслідків «з природною необхід­ністю» приходять, виходячи з певних правових передумов [II—IV].

Незважаючи на існування цих різноманітних зв'язків права з реальною дійсністю, право є не просто «дериватом», а порядком таких відносин. І, зви­чайно, передчасним був висновок Монтеск'є [EL, 1,1 ] (зроблений, щоправда, на підставі правильного засновку щодо зв'язку права з дійсністю) про те, що закони є «необхідними відносинами, які виводяться з природи речей». Сам він потім не дотримувався строго цього формулювання [напр., EL, XIV, 5]. Реальна дійсність надає правовим регулятивам певний простір у прийнятті рішень і, отже, простір для формування соціальних відносин їх упорядку­вання згідно з відповідними уявленнями про справедливість.

//. Принциповий зв 'язок права з реаліями

Право не може не брати до уваги реальний стан речей і повинне сприй­мати його таким, яким він є. Хоча право має свободу визнавати чи не ви­знавати цей стан речей як значущий у правовому відношенні, воно не має свободи безпосередньо творити його. Так, наприклад, право, що регулює виробництво і розподіл життєвих засобів, повинне звертатися до тих пред­метів, які у фізіологічному розумінні є для людини такими засобами. Сімейне право повинне виходити у своєму змісті з біологічних обставин; виглядало б зовсім інакше, якби існувала істотна різниця між кількістю чоловіків та жінок. Таким чином, правові зобов'язання повинні відповідати реальним обставинам. Використовуючи ці обставини, право, проте, не може не брати їх до уваги.

Микола Гартман (1882—1950) показав цей взаємозв'язок у своїй велич­ній концепції/Згідно з нею, існують різні «шари» буття: неорганічний, органічний, псїшчне і духовне, які перебувають один щодо одного у певній залежності та взаємопідпорядкованості.

Органічне життя постає з неорганічних матеріалів. Дерево, яке виростає із землі, структурує матеріал, з якого воно створене. Воно репродукує само себе й виявляє здатність до саморегуляції своїх життєвих функцій. Завдяки цим процесам живий організм відрізняється від неорганічної матерії. Проте ці життєві процеси не відміняють природні закони, вони лише ставлять їх на службу органічному.

Наступний шар, психічне, також зберігає свій зв'язок з нижчим шаром: свідомі процеси відбуваються лише в живому організмі й залежно від нього. Свідомість має й своєрідність: наші уявлення про предмети є «з іншої речо­вини», ніж самі предмети. Любов та ненависть, бажання та надії не можна зрозуміти, «переводячи» їх у фізичні, хімічні або біологічні поняття або зво­дячи їх, наприклад, до фізіологічних процесів: думки ніколи не є дериватом головного мозку в тому розумінні, в якому жовч є дериватом печінки.

Наступний шар, духовний, відрізняється, у свою чергу, від психічних актів завдяки своїй транссуб'єктивності, а саме — в тому, що його можна переда­вати іншому і він може поставати як ідентичний зміст у свідомості різних людей, тимчасом як самі акти свідомості залишаються суто персональними [§ 4, III]. Водночас, духовне продовжує співвідноситися з психічним. «Традиційні» ідеї колись виникають в індивідуальній свідомості. Вони діють лише тоді й настільки, коли й наскільки стають «актуальними» саме для якоїсь конкретної свідомості. Ідеї, отже, в своїй актуалізації і можливості дії зале­жать від нижчих шарів буття.

Отже: «Нижчі категорії є передумовами вищих. Останні можуть надбудо­вуватися лише на перших. Категорії нижчих шарів — більш сильні, вони не можуть бути знищені ніякою силою вищих шарів. Духовна істота, проте, здат­на вміло обходитись із природними процесами й використовувати їх як засіб для власної мети — проте лише за умови, що вона усвідомлює закономірності природи. Вона не може перетворювати закони» [Гартман, 1968,131].

Якщо резюмувати все викладене вище й застосовувати щодо права, мож­на твердити: правові норми також не можуть не брати до уваги природні факти й повинні пристосовуватись до них. Якщо з'ясовується, наприклад, що певні схеми поведінки обов'язково закладені у «біологічній програмі» людей і встановлюють жорсткі межі «пластичності» людської поведінки, то тим самим вони обмежують і регулятивні можливості права [§ 8,1]._;