§ 5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони складу злочину
До факультативних ознак об'єктивної сторони належать: спосіб, місце, час, знаряддя, засоби й обстановка вчинення злочину. Факультативні ознаки складають умови скоєння злочину.
Названі ознаки називаються факультативними, тому що вони законом можуть передбачатися як ознака об'єктивної сторони складу злочину (зазначатися в диспозиціях статей Особливої частини КК), а можуть і не передбачатися в кримінально-правових нормах. Якщо такі ознаки передбачені в законі, вони є для цих злочинів обов'язковими.
Спосіб вчинення злочину — це форма прояву суспільно небезпечного діяння. Наприклад, крадіжка вчинюється шляхом таємного викрадення чужого майна (ст. 185 КК); грабіж - шляхом відкритого заволодіння чужим майном (ст. 186 КК); катування - шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій (ст. 127 КК); насильницьке донорство - насильницьке або шляхом обману вилучення крові у людини (ст. 144 КК).
Місце вчинення злочину - певна територія, на якій вчинюється злочин. Так, місцем вчинення контрабанди є митний кордон України (ст. 201 КК); незаконної порубки лісу - ліси, захисні та інші лісові насадження, заповідники, території та об'єкти природно-заповідного фонду, інші особливо охоронювані ліси (ст. 246 КК); мародерства - поле бою (ст. 432 КК); незаконного носіння символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця - район воєнних дій (ст. 435 КК) тощо.
Місце є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони також злочинів, передбачених статтями 273, 305, 331, 391, 392, 428, 433 та іншими статтями КК.
Час вчинення злочину - певний часовий період, протягом якого скоюється злочин. Кримінально-правове значення він має лише у випадках, коли передбачений у диспозиції відповідної статті Особливої частини КК. Так, часом вчинення злочину, передбаченого ст. 272 КК, є час виконання робіт із підвищеною небезпекою; самовільного залишення поля бою або відмова діяти зброєю - час бою (ст. 429 КК); часом вчинення опору представникові влади -час виконання ним службових обов'язків (ч. 1 ст. 342 КК).
Знаряддя і засоби вчинення злочину - це речі матеріального світу, за допомогою яких у той чи інший спосіб (фізичний вплив на потерпілого, обман тощо) полегшується вчинення злочину (виконання його об'єктивної сторони). До них можна віднести зброю,
Глава VIII. Об'єктивна сторона складу злочину
інструменти, транспортні засоби, підроблені документи тощо. Знаряддя і засоби є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, коли вони вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з неї. Наприклад, зброя є обов'язковою ознакою складу бандитизму (ст. 257 КК), транспортні засоби - кваліфікованого складу незаконного полювання (ст. 248 КК), чужий товарний знак - складу незаконного його використання (ст. 229 КК).
Обстановка вчинення злочину - це об'єктивні умови, в яких скоюється злочин. У ряді статей Особливої частини КК вказується на умови, в яких відбувається діяння. Наприклад, опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків, вчинені в бойовій обстановці (ч. З ст. 404 КК), бездіяльність військової влади в бойовій обстановці (ч. З ст. 426 КК), неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК), зловживання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Червоного Хреста і Червоного Півмісяця або пофарбуванням, присвоєним санітарно-транспортним засобам (ст. 435 КК). У деяких статтях вказується на умови, в яких перебуває потерпілий. Наприклад, залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК).
Обстановка, за якої вчинюється злочин, є обов'язковою ознакою злочинного діяння лише у випадках, коли вона вказана у диспозиції статті Особливої частини КК.
З'ясування вказаних ознак об'єктивної сторони при розслідуванні кримінальних справ є важливим не тільки тоді, коли вони є обов'язковими ознаками і впливають на кваліфікацію вчиненого, а й тоді, коли вони не передбачені в законі, оскільки вони можуть мати й інше кримінально-правове значення, скажімо, впливати на міру покарання (див., наприклад, пункти 11, 12 ч. 1 ст. 67 КК).
Глава IX
ОСОБА, ЯКА ПІДЛЯГАЄ КРИМІНАЛЬНІЙ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)
§ 1. Поняття суб'єкта злочину
Суб'єкт злочину в кримінальному законодавстві - це один з обов'язкових елементів складу злочину. У кримінально-правовій теорії суб'єктом злочину визнається особа, яка володіє сукупністю ознак, що дають підстави для її притягнення до кримінальної відповідальності. КК 1960 р. не передбачав законодавчого визначення цього елемента складу злочину. КК 2001 р. не лише визначив поняття суб'єкта злочину, але й передбачив у Загальній частині окремий розділ IV, в якому врегульовані всі основні питання щодо цього поняття, а саме питання: розуміння сутності суб'єкта злочину (ст. 18 КК); осудності (ст. 19 КК); обмеженої осудності (ст. 20 КК); особливості кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в стані сп'яніння (ст. 21 КК); віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК, суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Це законодавче визначення дає можливість виділити три обов'язкові групи ознак, що характеризують суб'єкт злочину. Він (суб'єкт) повинен бути: 1) фізичною особою; 2) осудним; в) досягти віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Що стосується такої ознаки суб'єкта злочину, як фізична особа (інші ознаки будуть розглянуті нижче), то слід зазначити, що під час обговорення проекту нового КК висловлювалися пропозиції передбачити в кримінальному законі відповідальність не тільки фізичних, а й юридичних осіб. Однак закріплення в законі положення про кримінальну відповідальність тільки фізичної особи як
Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
ознаки суб'єкта свідчить про збереження в КК 2001 р. принципу особистої, персональної відповідальності за вчинений злочин.1 З огляду на це, у разі вчинення окремими представниками юридичних осіб злочину, відповідальність несуть не юридичні особи, а певні фізичні особи, навіть якщо під час вчинення злочину вони діяли від імені юридичної особи чи в її інтересах.
Фізична особа у кримінально-правовому значенні - це людина.
Відповідно до чинного КК суб'єктами злочину можуть бути: а) громадяни України; б) особи без громадянства; в) іноземці, що не володіють дипломатичним імунітетом. Питання про кримінальну відповідальність дипломатів та деяких інших категорій осіб, які не підлягають юрисдикції українського суду, вирішується дипломатичним шляхом.
Фізична особа в кримінально-правових відносинах виявляє себе не тільки як суб'єкт злочину, тобто особа, якій притаманні ознаки, зазначені у ст. 18 КК, але й більш широко - як особа, що поєднує сукупність ознак соціального індивіда і біологічної істоти. Тобто, йдеться про особистість злочинця як поняття, яке охоплює багато інших ознак, що не вказані в ч. 1 ст. 18 КК.
Слід зазначити, що у кримінально-правовому аспекті поняття «суб'єкт злочину» і «особистість злочинця» — не тотожні. Обидва вони резюмують ознаки фізичної особи, яка вчинила злочин, однак їхнє кримінально-правове значення є різним. Якщо поняття суб'єкта злочину важливо для рішення питання про кримінальну відповідальність особи, то поняття особистість злочинця має кримінологічне значення. До кримінологічних ознак, які характеризують особу, що вчинила злочин, віднесено: її соціальний статус; соціальні функції (ролі), які вона виконує в суспільстві; її морально-психологічна характеристика, що відображає її ставлення до соціальних цінностей, тощо.
Відокремлення понять «суб'єкт злочину» і «особистість злочинця» необхідно для того, щоб чіткіше розуміти можливості й завдання кримінального законодавства. Ознаки суб'єкта злочину необхідні Для вирішення питань кримінальної відповідальності, зокрема кваліфікації злочинів. З'ясування ознак особистості злочинця може слугувати, наприклад, більш повному встановленню обставин вчиненого злочину, причин та умов, які йому сприяли, з метою призначення необхідного для виправлення винного покарання та запобігання вчиненню злочинів як засудженим, так й іншими особами.
1 Див.: Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М. І. Бажа-нова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація.- 2-ге вид., перероб. і доп.- X., 1999- С. 114.
Кримінальне право. Загальна частина
§ 2. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність
Досягнення встановленого законом віку є однією з обов'язкових умов притягнення особи до кримінальної відповідальності. Вік людини - це певний етап її розвитку, який характеризує ступінь формування її особистості. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК).
Водночас закон (ч. 2 ст. 22 КК) передбачає так званий знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 22 КК особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності за ряд перелічених у ній злочинів. Серед них, зокрема: умисне убивство (статті 115-117), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, ч. З статей 345, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. З статей 262, 308), вимагання (статті 189, 262, 308). Слід зазначити, що кримінальна відповідальність може настати з 14 років лише за злочини, перелічені у ч. 2 ст. 22 КК. Цей перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. Злочини, що входять до нього, є умисними і, в основному,- насильницькі та майнові.
В основу встановлення можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності з 14-річного віку покладені такі обставини: а) рівень розумового розвитку особи, який дає підставу вважати, що особа в 14-річному віці вже розуміє (усвідомлює) суспільну небезпеку й протиправність діянь, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК; б) значна поширеність цих злочинів серед підлітків; в) висока суспільна небезпека таких злочинів.
Особа у віці від 14 до 16 років не несе відповідальності за злочини, які не передбачені у ч. 2 ст. 22 КК, навіть за умови, якщо вона брала участь у їх вчиненні як співучасник.
Суб'єктами окремих злочинів можуть бути особи, яким виповнилося більше шістнадцяти років. Так, відповідальність за втяг-нення неповнолітнього у злочинну діяльність можуть нести тільки особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 18 років. Це стосується і таких злочинів, як спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323 КК), схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів (ст. 324 КК). Суб'єктами злочинів проти правосуддя, які вчиняються суддями, можуть бути особи, які досягли 25-річного віку.
З точки зору права, вік - це встановлений документально період
Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
життя людини. За відсутністю необхідних документів вік фізичної особи визначається судово-медичною експертизою. У разі, коли встановити точний вік особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, документально неможливо, це робиться шляхом проведення судово-медичної експертизи. При цьому слід мати на увазі, що особа вважається такою, що досягла певного віку не в день народження, а починаючи з нуля годин наступної доби. При встановленні експертизою не дня народження, а року народження, днем народження вважається останній день цього року. Якщо судово-медична експертиза визначила вік у рамках певного періоду років, наприклад, приблизно 15-16 років, то вважається, що особа досягла мінімального із вказаного експертом віку (у наведеному прикладі - 15 років).
§ 3. Осудність
Аксіоматичним положенням кримінального права є те, що правильно оцінювати фактичні ознаки вчинюваного діяння й усвідомлювати його суспільно небезпечний характер, а також керувати своїми діями (бездіяльністю), що є необхідною умовою вини, може тільки осудна особа. Осудність є передумовою кримінальної відповідальності й покарання. Як кримінально-правове поняття осудність не визначалась КК 1960 р. Новий КК законодавчо закріпив це поняття і дав його визначення. У ст. 19 сказано, що осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Таким чином, осудна особа - це фізична особа, яка за віком і станом психічного здоров 'я може усвідомлювати свої діяння (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час вчинення злочину.
Із викладеного випливає, що питання про осудність особи виникає лише при вчиненні нею злочину та визначенні інтелектуального й вольового моментів її вини.
Осудність - це нормальний психічний стан особи (людини). Осудність характеризується двома критеріями: юридичним і психологічним.
Юридичним критерієм осудності є факт вчинення злочину психічно здоровою особою, яка здатна повною мірою усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку свого діяння та керувати своїми діями під час вчинення злочину.
Психологічний критерій характеризує стан психіки особи під