час вчинення нею злочину. У свою чергу, він характеризується двома ознаками: 1) можливістю повною мірою усвідомлювати характер своїх дій (бездіяльності), тобто усвідомлювати як фактичну сторону, так і суспільну небезпеку свого діяння; і 2) керувати своїми діями.
З визнанням особи осудною пов'язана і реалізація мети кримінального покарання. Тільки осудні особи здатні правильно усвідомлювати не тільки сутність вчиненого злочину, але й характер покарання, його вид, соціальне призначення. За таких умов покарання, що призначене винній особі, багато в чому визначає подальшу її поведінку, пов'язану з невчиненням нових злочинів.
У цілому, осудність - це не тільки фактична передумова, але й юридична підстава вини і відповідальності. Сукупність таких ознак, як вік кримінальної відповідальності й осудність, є підставою для визнання особи суб'єктом злочину.
§ 4. Обмежена осудність
Обмежена осудність як кримінально-правова категорія є різновидом осудності. КК 2001 р. уперше законодавчо закріпив поняття обмеженої осудності. До цього часу проблема обмеженої осудності мала переважно теоретичний характер. Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують обмежену осудність, можна називати формулою обмеженої осудності. Закріплені в законі ознаки є однаково обов'язковими як для експертів, так і для юристів при вирішенні питання про обмежену осудність. Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення злочину і тільки у зв'язку з ним. Отже, недопустимо за межами такого діяння ставити питання про обмежену осудність. Поняття обмеженої осудності визначається за допомогою трьох критеріїв: медичного, психологічного та юридичного.
Медичним критерієм є психічний розлад. На жаль, у законі не конкретизовані хоча б загальні ознаки медичного критерію. Тому розкривати зміст цього критерію можна по-різному. До медичного критерію треба відносити хронічні або тимчасові хворобливі розлади психічної діяльності непсихотичного рівня (так звані межові психічні розлади або психічні аномалії), суттєвою ознакою яких
Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
є кількісне обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними при якісному збереженні критичної функції свідомості (наприклад, епілепсія, олігофренія, психопатія, неврози).
Психологічний критерій виражається в нездатності особи повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. У законі не передбачено ступінь обмеження здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Цим, по-перше, ігнорується факт існування розбіжностей за тяжкістю проявів психічних розладів, які передбачають обмеження здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними; по-друге, унеможливлюється визнання обмежено осудною будь-яку особу, яка має хоча б незначні розлади психіки. Тому психологічний критерій потребує певного уточнення. Він повинен передбачати суттєве обмеження (кількісне) у суб'єкта протиправного діяння здатності усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.
За обмеженої осудності відбувається кількісна зміна свідомості, при збереженні її якості. Усвідомлення фактичних обставин вчиненого обмежено осудною особою суттєво знижується, стає неповним внаслідок значних кількісних змін свідомості, які викликані хворобливими розладами психічної діяльності. Це суттєве обмеження свідомості вказує на глибину психічного розладу і виражається у формулі обмеженої осудності через психологічний критерій. Психологічний критерій може виражатися двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа нездатна повною мірою усвідомлювати свої дії (нездатна у повному обсязі розуміти фактичну сторону та суспільну небезпечність своєї поведінки); 2) вольовою -особа нездатна повною мірою керувати своїми діями.
При цьому в особи може бути суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії та просто обмежена або збережена здатність керувати ними, і навпаки. А також може бути суттєво обмежена і здатність усвідомлювати свої дії, і здатність керувати ними.
Зазначені особливості інтелектуальної та вольової ознак й обумовили те, що у кримінальному законі між ними стоїть і єднальний («та»), і розділовий («або») сполучники.
Юридичним критерієм обмеженої осудності є факт вчинення особою передбаченого КК суспільно небезпечного діяння (злочину), ознаки якого відбивають психічний розлад суб'єкта злочину і значне обмеження здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, за наявності доказів вчинення його особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність.
Це означає, що питання про обмежену осудність виникає тоді, коли: а) є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину),
Кримінальне право. Загальна частина
б) вказане діяння передбачене законом про кримінальну відповідальність як злочин, в) діяння вчинене особою, в якої суттєво обмежена здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності (непсихотичного рівня); г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується питання про обмежену осудність; г) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними (думка про психічне відхилення від норми).
Лише за наявності усіх трьох критеріїв особа може бути визнана обмежено осудною.
Важливе значення має те, що будь-який психічний розлад межового характеру, який не позбавляє особу здатності усвідомлювати та керувати своїми діями, певною мірою обмежує цю здатність, але не будь-який психічний розлад свідчить про обмежену осудність. Тобто, обмежена здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними при певних хворобливих розладах психіки (непсихотичного рівня), як правило, не повинна ідентифікуватися з обмеженою осудністю. Для визнання особи обмежено осудною недостатньо встановити в неї хворобливий розлад психічної діяльності непсихотичного рівня, необхідно, щоб хворобливі вияви істотно вплинули на поведінку особи й зумовили злочинний характер діяння.
Визнання особи обмежено осудною є прерогативою суду, однак із змісту ч. 2 ст. 20 КК це чітко не випливає, оскільки в ній йдеться про те, що визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання.
Вчинення злочину обмежено осудною особою треба визнавати скоєним при пом'якшуючих покарання обставинах, хоча з тексту закону це також не випливає. Правова природа обмеженої осудності полягає у тому, що вона є пом'якшуючою покарання обставиною, яка передбачена самостійною нормою Загальної частини КК України.
До обмежено осудної особи за необхідності суд може застосувати примусові заходи медичного характеру.
§ 5. Неосудність
Поняття неосудності є протилежним поняттю осудності. Кримінально-правове поняття «неосудність» вказує на неможливість покладання на неосудного вини і, отже, притягнення його до кримінальної відповідальності.
Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)
Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Із законодавчого визначення неосудності випливає, що питання про неосудність особи виникає лише у зв'язку із вчиненням нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК.
Законодавча формула неосудності складається з трьох критеріїв: юридичного, психологічного і медичного.
Юридичним критерієм неосудності є факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, за наявності доказів скоєння його особою, стосовно якої вирішується питання про неосудність.
Психологічний критерій неосудності, на відміну від такого ж критерію осудності та обмеженої осудності, полягає у негативному змісті його інтелектуальної і вольової ознак.
Інтелектуальна ознака психологічного критерію неосудності означає, що особа не могла (нездатна була) усвідомлювати свої дії (бездіяльність), тобто усвідомлювати фактичний характер своїх діянь та їх суспільну небезпеку.
Вольова ознака неосудності полягає у неможливості (нездатності) особи керувати своїми діями (бездіяльністю). Для наявності психологічного критерію неосудності достатньо однієї із зазначених ознак. Підставою для такого твердження є сполучник «або», який стоїть між інтелектуальною і вольовою ознаками розглядуваного критерію неосудності у ст. 19 КК.
Причиною нездатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними є наявність хоча б однієї з ознак медичного критерію неосудності.
Медичний критерій неосудності характеризується наявністю в особи, що вчинила передбачене КК суспільно небезпечне діяння, одного з різновидів розладу психічної діяльності. Роль медичного критерію неосудності - передбачити всі можливі клінічні форми хворобливих розладів психічної діяльності (психотичного рівня), Що виключають можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Такими розладами (ознаками) закон (ч. 2 ст. 19 КК) називає: