| Умисел | Інтелектуальні ознаки | Вольові ознаки | |
| Прямий умисел | Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) | Передбачає його суспільно небезпечні наслідки | Бажає їх настання |
| Непрямий умисел | Не бажає, але свідомо припускає їх настання | ||
| Необережність | Інтелектуальні ознаки | Вольові ознаки | |
| Злочинна самовпевненість | Особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) | Легковажно розраховує на їх відвернення | |
| Злочинна недбалість | Особа не передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності) | Повинна була і могла їх передбачити |
Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок («казус»), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.
Таким чином, на відміну від злочинної недбалості, при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).
§ 5. Складна (подвійна) форма вини
Відповідно до статей 23, 24, 25 КК кожний конкретний злочин може бути вчинений або умисно, або з необережності.
Проте, аналіз деяких статей Особливої частини КК вказує на те, Що є склади злочинів із складною об'єктивною стороною. Суб'єктивна сторона у них відповідно також ускладнена, в ній поєднуються різні форми вини.
) 121
Кримінальне право. Загальна частина
Трактування суб'єктивної сторони складу злочину в подібних випадках у науці кримінального права далеко не однозначне. Деякі вчені визнають існування складної (подвійної), змішаної форми вини,1 інші заперечують це.2
При вирішенні цього питання необхідно мати на увазі, що у чинному кримінальному законодавстві є такі склади, в яких об'єктивна сторона складу злочину поєднує декілька видів шкідливих наслідків. Відповідно суб'єктивна сторона цих злочинів є також складною. Нерідко характер і форми психічного ставлення особи до самого суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) не збігаються з формою й характером психічного ставлення особи до шкідливих наслідків її діяння.
У подібних випадках прийнято говорити про наявність складної (подвійної) або змішаної форми вини.
Видається цілком правомірним при аналізі злочинів із складною об'єктивною стороною встановлювати психічне ставлення особи як до суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), так і до шкідливих наслідків.
Таким чином, складна (подвійна) форма вини передбачає різне психічне ставлення особи у формі умислу та необережності до різних об'єктивних ознак одного й того ж злочину.3
Тому злочин, склад якого передбачає наявність двох різних форм вини щодо діяння й наслідків, прийнято називати злочином із складною (подвійною) формою вини.
Аналіз вітчизняного кримінального законодавства дозволяє виділити дві групи злочинів із складною (подвійною) формою вини. Першу складають злочини, які пов'язані з порушенням спеціальних правил і настанням від цього шкідливих наслідків (наприклад, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами -ст. 286 КК). У цих злочинах складна (подвійна) форма вини може виявитися в умислі щодо самого факту порушення таких правил і в необережності щодо шкідливих наслідків.
Пионтковский А. А, Курс советского уголовного права. Т. 2.- М, 1970.- С. 333; Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления.- М., 1957.-С. 112-113.
Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность.- Казань, 1965.- С. 48; Кригер Г. Еще раз о смешанной форме вины // Советская юстиция.-1967.-№ 3.-С. 5, 6.
3 Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація-X., 1997.-С 144.
Глава X. Суб'єктивна сторона складу злочину
Другу групу утворюють умисні злочини, об'єктивна сторона яких характеризується двома різними наслідками, один з яких є конструктивною ознакою основного складу злочину, інший - кваліфікуючою ознакою. При цьому психічне ставлення особи до першого наслідку характеризується умислом, а до другого - необережністю (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна -ст. 194 КК: до заподіяння матеріальної шкоди психічне ставлення характеризується умислом, а, скажімо, до загибелі людей - необережною формою вини). До другої групи належать також злочини, передбачені статтями, в яких основний склад є умисним злочином із формальним складом, а кваліфікований - із матеріальним складом. При цьому ознакою, що обтяжує відповідальність, є суспільно небезпечні наслідки, до яких винна особа ставиться з необережністю (наприклад, збут незаконно виготовлених алкогольних напоїв, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків,- ч. З ст. 204 КК).
§ 6. Мотив і мета злочину. Емоційний стан
Як уже зазначалося, мотив і мета - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочину. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, а й точно визначити форму вини і ступінь суспільної небезпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.
Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі й злочинна, виходить із визначених мотивів і спрямовується на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв'язок. Як тільки з'являється мотив вчинення злочину, зразу ж виникає і відповідна мета. Наприклад, наявність корисливого мотиву при вчиненні крадіжки передбачає і наявність мети збагачення за рахунок чужого майна.
Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов'язаний з певними спонуканнями, які викликали у особи рішучість вчинити злочин. Мотив - це не просто спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обумовлене бажанням досягнути певної мети.
Отже, мотив злочину можна визначити як усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину.
Мотиви, які викликають в окремих осіб рішучість вчинити злочин, можуть бути різними: корисливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.