на вчинення злочину часто реалізується безпосередньо у закінченому злочині. Не виникає питання про попередню злочинну діяльність і тоді, коли суб'єкт, здійснивши готування до злочину та замах на нього, потім закінчує вчинення злочинного діяння. Наприклад, особа, виготовивши відмички (готування до злочину), проникла у квартиру (замах на злочин) і вчинила крадіжку цінних речей (закінчений злочин), підлягає відповідальності за закінчену крадіжку, поєднану з проникненням у житло, за ч. З ст. 185 КК.
Таким чином, питання про відповідальність за незакінчену злочинну діяльність виникає тільки тоді, коли злочин було перервано на стадії готування або замаху і не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.
Попередня злочинна діяльність можлива тільки при вчиненні умисного злочину. Така діяльність виражається в усвідомлених діях, спрямованих на заподіяння шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом про кримінальну відповідальність. При вчиненні необережного злочину особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечного наслідку або ж легковажно розраховує на його відвернення. В таких випадках не може бути й мови про попередню злочинну діяльність, оскільки у винного нема наміру заподіяти шкоду. Готування до злочину й замах на злочин можуть вчинюватись тільки з прямим умислом. Це пояснюється тим, що особа, якщо вона, діючи з прямим умислом, не доводить злочин до кінця, то ненастання злочинних наслідків внаслідок вчинених дій компенсується наявністю реалізованого в діях наміру, бажанні спричинити такі наслідки. За відсутністю прямого умислу нема ні суспільно небезпечних, ні цілеспрямованих дій, ні бажання заподіяти шкоду, а отже, нема ні об'єктивних, ні суб'єктивних підстав для інкримінування особі посягання на безпосередній об'єкт.
Іншими словами, якщо особа не бажає якогось наслідку, вона не може ні готуватися до нього, ні здійснити замах на його спричинення. Небажання настання наслідків є характерним не тільки для необережних злочинів, а й при вчиненні злочину з непрямим умислом. Якщо особа не бажала настання суспільно небезпечних наслідків, але свідомо їх допускала, вона повинна нести відповідальність за фактично спричинену шкоду навіть тоді, коли могла настати і більш тяжка шкода.
Про умисний характер готування до злочину та замаху на злочин свідчать вживані у законі слова: «змова на вчинення злочину», «умисне створення умов для вчинення злочину» (ст. 14 КК), «замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння» (ст. 15 КК).