постійного місця проживання до засудження, без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду і проведення з ним виховної роботи; б) обов'язкове залучення засудженого до праці.
Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах, установах чи організаціях.
Відповідно до встановленого законом (ст. 59 KBK) режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право, зокрема: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.
До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 75, 81-83 КК).
Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) полягає в ізоляції засудженого військовослужбовця строкової служби та поміщенні його на певний строк до дисциплінарного батальйону.
Тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується судом у випадках, передбачених КК, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62 КК). До засуджених військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі застосовуватися не може.
Військовослужбовці, що відбувають цей вид покарання, не підлягають звільненню від його відбування з випробуванням (ст. 75 КК), а також до них не застосовується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК). Проте до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК).
Позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК) полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Такими установами є виправні коло-
Глава XVII. Система та види покарань
нії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки (ч. 4 ст. 11 КВК) та виховні колонії (для неповнолітніх) (ст. 19 КВК). Вид кримінально-виконавчої установи, до якої має направлятися засуджений, визначається відповідним органом кримінально-виконавчої системи.
Позбавлення волі на певний строк є найбільш поширеним видом покарання. Усього воно зустрічається у більш як 500 санкціях статей Особливої частини КК із приблизно 700. Більше того, санкції понад 300 статей, з яких переважна частина встановлюють відповідальність за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими, не мають альтернативних видів основного покарання і передбачають лише одне можливе покарання - позбавлення волі.
Позбавлення волі на певний строк застосовується: а) у випадках, спеціально передбачених санкціями статей Особливої частини КК; б) у разі, якщо санкцією статті Особливої частини КК передбачено довічне позбавлення волі, але якщо суд вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64 КК); в) при заміні довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк в порядку амністії чи помилування (статті 86, 87 КК).
Позбавлення волі на певний строк пов'язане з обмеженнями конституційних прав людини на свободу вільного пересування, вибору місця проживання, на відпочинок тощо, які визначаються режимом відбування даного виду покарання. При цьому засуджений піддається виховному впливу.
Особа може бути звільнена від відбування цього покарання з випробуванням, якщо вона засуджена на строк не більше п'яти років (ст. 75 КК), а також може бути умовно-достроково звільнена від відбування покарання (ст. 81 КК). Невідбута частина позбавлення волі може бути замінена судом більш м'яким покаранням (ст. 82 КК).
Довічне позбавлення волі (ст. 64 КК) є найсуворішим з усіх видів покарань і полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи довічно.
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується судом тільки у разі, якщо воно вказане в санкції статті Особливої частини КК. Особлива частина КК містить лише одинадцять санкцій, які передбачають довічне позбавлення волі (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, статті 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443).
Верховний Суд України у своїй постанові від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» вказав на те, що «призначення цього покарання