а основним є, наприклад, покарання у виді позбавлення волі, то строк позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю обчислюється з дня, коли засудженого було звільнено від відбування основного покарання. Встановлена судом заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю поширюється на таку особу і в період її перебування в установі виконання покарань.
Закон не обмежує кола посад і видів діяльності, права обіймати які або права займатися якими може бути позбавлений засуджений. Судова практика свідчить, що це покарання застосовується найчастіше до службових осіб, зокрема, тих, у віданні яких перебувають матеріальні цінності, працівників транспорту, торгівлі і громадського харчування, медичних працівників. Призначаючи вказане покарання, суд вказує у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою його позбавлено.
Суд не вправі призначити покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю щодо особи, яка не обіймає певної посади або не має права займатися певною діяльністю (лікарюванням, викладанням, управлінням транспортним засобом тощо). Проте тимчасове неперебування на посаді або незайняття тим чи іншим видом діяльності на момент постановления вироку не є перешкодою до застосування цього покарання. Скажімо, позбавлення права обіймати певну посаду може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю чи пологами, або її в порядку дисциплінарного стягнення вже понижено на посаді, а позбавлення права керувати транспортним засобом -незалежно від того, що вона вже позбавлена права керувати транспортним засобом в порядку адміністративного стягнення.
§ 6. Правові наслідки ухилення від покарання
Суттєвими новаціями КК 2001 р. є положення, що стосуються правових наслідків ухилення від покарання.
Згідно з КК 1960 p., ухилення лише від деяких видів покарань тягнуло за собою передбачену Особливою частиною КК кримінальну відповідальність, ухилення від інших - застосування інших примусових заходів (зокрема, направлення особи для відбування покарання у виді виправних робіт в інші місця, заміну невідбутого строку виправних робіт покаранням у виді позбавлення волі на той
Глава XVII. Система та види покарань
же строк, заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді виправних робіт).
Відповідно до ч. 5 ст. 52 чинного КК, ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 і 390 КК. Проте, слід мати на увазі, що цими статтями передбачена кримінальна відповідальність за ухилення не від усіх видів покарань, що входять до системи покарань. Так, ними не передбачена відповідальність за ухилення від покарання у виді: а) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; б) службових обмежень для військовослужбовців; в) конфіскації майна; г) арешту; ґ) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; д) довічного позбавлення волі.
Водночас, ст. 382 КК передбачає відповідальність за умисне невиконання службовою особою вироку суду, у т. ч. в частині позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, а також службових обмежень для військовослужбовців. Приховування майна, що підлягає конфіскації, тягне відповідальність за ст. 388 КК. Військовослужбовці, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, у разі втечі з нього несуть відповідальність за статтями 407 або 408 КК. Втеча з місця позбавлення волі особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, у т. ч. довічного, а також арешту, передбачена ст. 393 КК.
1 Подібний підхід залишився в новому КК РФ, статті 46, 49, 50 і 53 якого передбачають можливість у разі злісного ухилення від відбування покарання у виді штрафу, обов'язкових робіт, виправних робіт і обмеження волі замінити їх більш суворими видами покарань.
Глава XVIII ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
§ 1. Загальні засади призначення покарання
Призначення покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і завершальною стадією застосування кримінально-правової норми відносно особи, визнаної судом винуватою у вчиненні злочину.
Воно полягає у визначенні певного виду і розміру кримінального покарання, необхідного й достатнього для досягнення мети покарання у конкретній кримінальній справі. Можливість призначення законного, обгрунтованого і справедливого покарання значною мірою залежить від законодавчого визначення положень, якими має керуватися суд при призначенні покарання.
У чинному КК вони формулюються як загальні засади призначення покарання та інші правила, якими, у свою чергу, конкретизується порядок реалізації загальних засад.
Загальні засади призначення покарання передбачені ст. 65 КК. Відповідно до цієї статті суд призначає покарання:
1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;
2) відповідно до положень Загальної частини КК;
3) із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Хоча поняття загальних засад призначення покарання закон не містить, воно може бути сформульоване, виходячи з їх змісту.
Загальні засади призначення покарання - це передбачені кримінальним законом основні положення, якими має керуватися суд при призначенні покарання.'
1 У літературі автори називають їх по-різному: положення, вимоги, правила, критерії і т. п.
Глава XVIII. Призначення покарання
За змістом закону загальні засади призначення покарання у їх ;укупності є обов'язковими для дотримання судом.
Водночас КК у ряді випадків додатково до загальних засад передбачає необхідність врахування спеціальних вимог або правил.
Встановлені ст. 65 КК загальні засади призначення покарання застосовуються і щодо неповнолітніх. Необхідність їх застосування при призначенні покарання неповнолітньому зазначається у ст. 103 КК.
Ст. 103 КК містить вимогу, відповідно до якої при призначенні покарання неповнолітньому треба, крім загальних засад, враховувати умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Додаткові вимоги встановлено також щодо призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті. Певні додаткові правила закон передбачає і при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 43 КК).
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч. 2 ст. 65 КК). Аналіз цього положення дозволяє зробити висновок про те, що дотримання всіх встановлених законом вимог при призначенні покарання гарантує, що його вид і розмір буде необхідним і достатнім для досягнення ним своєї мети. Необхідним і достатнім є таке покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного, обставинам, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Розглянемо кожну із загальних засад призначення покарання.
Покарання повинно призначатися у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Це означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винного. Це пояснюється тим, що вид і розмір покарання встановлюються в санкції кримінально-правової норми з урахуванням ступеня тяжкості злочину певного виду.
Дане положення зобов'язує суд дотримуватися певних умов. По-перше, призначати лише такий вид покарання, який передбачений у санкції кримінально-правової норми. Призначення виду покарання, не передбаченого санкцією, є істотним порушенням закону і тягне за собою скасування вироку. При альтернативній