ного захворювання, його глибиною й стійкістю, динамікою хворобливого процесу, прогнозом його перебігу та деякими іншими обставинами, що стосуються хворобливого стану особи. Характер психічного захворювання, його форма, глибина, стійкість, особливості психічного стану й поведінки в період вчинення суспільно небезпечного діяння є основною ознакою, яка визначає суспільну небезпеку психічно хворого.
Юридичний критерій ґрунтується на положеннях ст. 12 КК щодо класифікації злочинів.
Соціальний критерій містить оцінку: а) суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих, що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших обставин; б) психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності даного хворого для оточуючих, що випливає з характеру захворювання.
Законом передбачена можливість продовження, зміни та припинення застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 95 КК). Рішення з цих питань приймається судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, що обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
З метою визначення психічного стану хворого і вирішення питання про можливість зміни виду цього лікування або його припинення кожний хворий не рідше одного разу на шість місяців оглядається комісією лікарів-психіатрів того психіатричного закладу, де він перебуває на лікуванні.
Зміна примусового заходу медичного характеру може полягати у переведенні хворого для продовження обов'язкового лікування, наприклад, із психіатричного закладу з посиленим наглядом до психіатричного закладу із звичайним наглядом. Підставою для такого переведення є зміна стану здоров'я хворого, внаслідок чого він стає менш суспільно небезпечним, ніж раніше. Так само (але у зв'язку з погіршенням стану його здоров'я - виникненням небезпечного марення, агресивності та неможливістю у звичайних умовах убезпечити від нього інших громадян) може виникнути необхідність у госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом хворого, якому до цього надавалася у примусовому порядку амбулаторна психіатрична допомога.
Припинення примусового заходу медичного характеру, як і його застосування, продовження чи зміна, здійснюється в суворій
Глава XXI. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
відповідності до закону і є прерогативою суду. Підставою для припинення чи зміни примусових заходів медичного характеру є видужання особи або значне поліпшення її психічного стану, коли це виключає суспільну небезпечність, незалежно від терміну перебування хворого у психіатричному закладі. При цьому тяжкість раніше вчиненого особою діяння значення не має.
Якщо застосування примусових заходів медичного характеру припиняється через видужання осіб, котрі вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления вироку, вони підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання. При цьому у випадках спливу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, скасування кримінального закону, наявності акта про амністію та інших підстав, передбачених законом, за згодою особи, щодо якої розглядається справа, коли така згода необхідна, суд закриває кримінальну справу.
Правове регулювання застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється КПК (гл. 34, статті 408 і 411).
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише за наявності у справі обґрунтованого висновку судово-психіатричної експертизи про характер і тяжкість захворювання та заходи, які потрібно застосувати до хворої особи.
Оскільки вирішення питань про осудність, винність та відповідальність, про неосудність, обмежену осудність, про суспільну небезпечність особи, про застосування до неї примусових заходів медичного характеру, про визначення виду психіатричного закладу, а також про передачу особи на піклування родичам чи опікунам з обов'язковим лікарським наглядом за нею належить до компетенції суду, а не судових психіатрів, то висновок експертів-психіатрів підлягає ретельній оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи.
Розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру проводиться у відкритому судовому засіданні за обов'язковою участю прокурора та захисника (ст. 419 КПК). В ухвалі, винесеній судом (або в постанові, винесеній суддею), має бути вказаний вид примусового заходу. Його тривалість і підстави для припинення залежать від психічного стану хворого, особливостей перебігу захворювання. Тому суд не може встановлювати строки надання осудному чи обмежено осудному примусової психіатричної допомоги. Примусові заходи медичного характеру мають провадитися доти, доки хворий не перестане бути небезпечним для оточуючих.