Поняття вини як ознаки злочину відсутнє й у чинному КК ФРН, хоча він і містить ряд норм, присвячених вині та її формам. Наприклад, у § 15 цього Кодексу зазначено, що карається тільки умисна дія, якщо тільки закон прямо не передбачає покарання за необережну дію. У наступному параграфі зазначається: по-перше, якщо хтось при вчиненні діяння не знає про обставину, яка має відношення до передбаченого законом складу злочину, той діє ненавмисно; по-друге, той, хто при вчиненні діяння помилково сприймає обставини, які могли б створити склад злочину, передбаченого більш м'яким законом, може бути покараним за умисне вчинення діяння саме за більш м'яким законом.
У праві даної сім'ї вина існує у формі умислу та необережності. За умисної форми вини винна особа не тільки усвідомлює протизаконний характер свого діяння (Франція), але й бажає його здійснити та досягти його шкідливих наслідків. За кримінальним законодавством ФРН, протиправність не включається до змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа примирюється з настанням відповідного становища.
Доктрина французького кримінального права передбачає різні ступені умислу: навмисний (передумисний, тобто коли він формується протягом більш-менш тривалого часу) та спеціальний, який вимагає здійснення діяння з визначеною метою. Ненавмисна вина за французьким законодавством має місце тоді, коли поведінка виконавця є усвідомленою та бажаною, проте останній не намагається досягти ніякого шкідливого наслідку. Інколи у юридичній доктрині Франції висловлюється побажання ввести проміжну між умислом та необережністю форму вини - непробачувану необережність, коли особа усвідомлено йде на ризик, небезпечний для іншої, сподіваючись при цьому, що він нікому не завдасть шкоди.
Дві форми вини існують і у кримінальному законодавстві ФРН -умисел та необережність. Умисел, за цим законодавством, може бути прямим та непрямим (побічним). Прямий умисел має два різновиди: перший, коли особа усвідомлює своє діяння та його наслідки та бажає як вчинити його, так і досягти передбачуваних наслідків; у другому випадку вважається, що той, хто знає або точно передбачає наслідок, все ж діє, не має права посилатись, що він не бажав передбачуваного наслідку.
Необережність, за даним законодавством, має місце тоді, коли особа не передбачає, що її діяння відповідає складу злочину, хоча могла це передбачати, а тому й усвідомлювати протиправність
Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питания Загальної частини)
своєї поведінки. В теорії права Німеччини розрізняють два види необережності: неусвідомлювана (особа взагалі не передбачає можливості настання злочинного наслідку) та усвідомлювана (особа припускає можливість настання злочинного наслідку, проте вважає, що цього не станеться).
Завдяки пануючій в іноземному кримінальному праві презумпції, за якою більшість людей здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, головна увага у ньому приділяється пошуку тих підстав, що виключають або зменшують осудність. На відміну від попередніх інститутів, поняття неосудності у даній правовій сім'ї здебільшого міститься у кримінальному законі.
Згідно з французьким кримінальним законодавством, для визнання особи осудною необхідні медичний (відсутність психічного чи нервово-психічного розладу) та психологічний (наявність здатності усвідомлювати або контролювати свої дії) критерії. Відповідно до § 20 КК ФРН, без вини діє той, хто, вчинюючи діяння, внаслідок хворобливого психічного розладу, глибокого розладу свідомості, недоумства або іншого тяжкого психічного відхилення, нездатний усвідомлювати протиправність діяння чи діяти з усвідомленням його протиправності.
Щодо зменшеної осудності, то, наприклад, за ст. 122 і КК Франції, вона обумовлена наявністю того ж, що й у випадку неосудності, медичного критерію та дещо зміненого психічного -зниження здатності усвідомлювати або контролювати свої дії. Згідно з § 21 КК ФРН, якщо - за однією із зазначених у § 20 причин -здатність особи усвідомлювати протиправність діяння чи діяти відповідно до цього була суттєво змінена при вчиненні діяння, то покарання може бути пом'якшено (абз. 1 § 49). До речі, кримінальне законодавство деяких країн (наприклад, Франції) знає інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб за умови, що злочинне діяння вчинено на користь юридичної особи її керівником або представником.
Загальновизнаним є правило, за яким кримінальне право іноземних держав карає злочинну діяльність, починаючи з посягання (замаху) на злочин, хоча окремі винятки з цього правила все ж існують. Замах на злочин в теорії французького кримінального права визначається як початок виконання злочинного діяння за відсутності добровільної відмови від його виконання. Зрозуміло, що перехід готування до злочину, що не карається, у початок його вчинення встановити важко, внаслідок чого у доктрині з цього приводу ви-слоблені різні рекомендації. Більш чітко відповідне положення відтворено у § 22 КК ФРН, де зазначено: на кримінально-каране