так званої «культурної революції», після чого знову почався період інтенсивного законотворення, коли практично було оновлено кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство. У ст. 10 КК КНР вперше в історії Китаю було запроваджено законодавче визначення поняття злочину, під яким розуміються всі діяння, що посягають на державний суверенітет і територіальну цілісність, спричиняють шкоду диктатурі пролетаріату, порушують соціалістичну революцію та соціалістичне будівництво, громадський порядок, посягають на загальнонародну власність громадян, їх особистість, демократичні та інші права, а також інші суспільно небезпечні дії, за які у кодексі передбачено кримінальне покарання.
Таким чином, єдиною ознакою злочину, за японським кримінальним правом, є його караність, тоді як за китайським правом необхідно, щонайменше, три ознаки: суспільна небезпечність, кримінальна протиправність та кримінальна караність відповідного діяння.
Чинний КК Японії реалізує концепцію, за якою злочином вважається умисна дія. Тільки як виняток з цього правила у ньому передбачено відповідальність за деякі необережні злочини (наприклад, за необережне спричинення смерті особи), хоча детальніші положення щодо видів необережності у ньому не містяться.
У ст. 11 КК КНР зазначено, що злочин визнається вчиненим умисно, коли особа передбачала, що її дії можуть спричинити суспільно небезпечні наслідки, та бажала чи свідомо припускала їх настання. Що стосується необережності, то цей Кодекс також відтворює положення, за яким відповідальність за необережну вину може мати місце лише у випадках, що прямо передбачені в законі. До речі, кількість таких випадків вкрай невелика, внаслідок чого у китайській доктрині вважається, що вирішення питання про наявність або відсутність умислу означає вирішення питання стосовно наявності злочину взагалі. Саме тому питанню щодо форми необережності в ній, як і у законодавстві, великої уваги не приділяється.
За КК Японії (ст. 41), кримінальна відповідальність настає з 14-ти років. При цьому, покарання може бути пом'якшено у випадку явки з повинною, а також при з'явленні із зізнанням у випадках, коли кримінальна справа порушується за заявою особи. Що стосується кримінального права КНР, яке побудовано під значним впливом колишнього радянського, то цікавими є не стільки положення самого Кодексу, скільки ті доповнення чи зміни, які мали місце останнім часом. Наприклад, з 1989 р. у кримінальному праві Китаю існує кримінальна відповідальність юридичних осіб за корупцію, а з 1995 р.- за порушення закону про компанії.
Питання про стадії вчинення злочину та співучасть у злочинах
Глава XXIII. Кримінальне право іноземних держав (питання Загальної частини)
у кримінальному праві Японії та Китаю не знайшли детального розвитку. Так, за КК Японії передбачено відповідальність за замах на злочин (тільки у випадках, спеціально зазначених у відповідних статтях Кодексу) та ситуації, коли особа не змогла довести злочин до кінця або за власною ініціативою припинила його вчинення, за що покарання відповідно пом'якшується або особа навіть звільняється від покарання. Що стосується співучасті, то, за загальним правилом, особи, які вдвох або в більшій кількості сумісно вчинювали злочин, всі визнаються виконавцями. Виконавцями визнаються також підбурювачі до злочинів. За КК Японії окремо передбачена лише така форма співучасті, як пособництво, за яке покарання пом'якшується.
КК Японії не містить визначення та цілей кримінального покарання, але ним (ст. 9) встановлено виключний перелік покарань у послідовності, що відображає тяжкість цих покарань. Основними покараннями є: смертна кара, позбавлення волі (безстрокове та строкове) з примусовою працею або без неї, штраф, кримінальний арешт та малий штраф. Єдиним додатковим покаранням є конфіскація. Смертна кара виконується у тюрмі шляхом повішання, строкове позбавлення волі призначається на термін від одного місяця до 15-ти років, штраф - від 10 тис. ієн і більше (малий - від тисячі до 10 тисяч ієн), а кримінальний арешт - від одного до 30 днів. За японським кримінальним правом, конфіскації підлягають предмети злочину. До них законодавство відносить як те, що з'явилось внаслідок злочину чи на його підставі, так і винагорода за злочин.
КК КНР також встановив виключний перелік покарань: п'ять основних видів (нагляд, короткостроковий кримінальний арешт, строкове позбавлення волі, довічне позбавлення волі та смертна кара) і три додаткових види покарання (штраф, позбавлення політичних прав і конфіскація майна). До іноземців як основне, і як додаткове покарання може застосовуватись висилання з держави. За загальним правилом, нагляд призначається строком від трьох місяців до двох років, короткостроковий арешт - від 15-ти днів до 6 місяців, строкове позбавлення волі - від 6 місяців до 15-ти років, довічне позбавлення волі призначається як альтернатива смертній карі. Смертна кара за особливо тяжкі злочини може призначатись навіть особам у віці від 16 до 18 років (з відстрочкою виконання на два роки). За підрахунками спеціалістів, у КК КНР (у редакції 1997 р.) міститься 60 статей, в санкціях яких передбачено смертну кару, і Китай впевнено посідає перше місце за кількістю страчених за вироками судів осіб.'
1 Див.: Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник.-М, 2001.- С. 326.