У суспільстві, організованому згідно з принципами демократії, інститут правосуддя як втілення ідеї справедливості виходить за межі державної служби. Для демократичного суспільства дуже важливо мати й добре організовану судову систему, спроможну забезпечити всім громадянам доступ до безстороннього та неупередженого судді, й таку судову процедуру, в якій їхнє право визначалось би виключно на підставі доведених фактів і закону. Правна система такого суспільства гарантує кожному громадянинові, за умови виконання ним відповідних обов'язків, повну реалізацію прав і свобод, підґрунтям існування яких є фундаментальні цінності демократії.
Розглядаючи роль суду в захисті прав і законних інтересів громадян, треба усвідомлювати, що світова спільнота визнає судовий захист найвищою формою гарантії прав людини. Це уявлення підтверджується не лише свідомістю громадян демократичного суспільства, а й конструкцією державного механізму, в тому числі судової системи. Тякя конструкція належним чином зафіксована у конституційних актах і відповідних регулятивних законах. Обов'язковим елементом є те, що судове рішення розглядається як беззаперечне ("священна корова"), оскільки вважається, що найвища оцінка права належить тільки одній з трьох гілок державної влади — судовій. Це є психологічною настановою суб'єкта правового демократичного суспільства, незалежно від того, на якому місці у суспільній ієрархії він перебуває.
Судові заклади — найпомітніша і, можливо, найважливіша частина правних систем демократичних країн. Судді, які очолюють їх і уособлюють судову владу, виконують у суспільстві, сповненому суперечностей і конфліктів, роль об'єктивних арбітрів. Суддя є втіленням необхідності додержання законності і порядку. Він може діяти тільки в межах
закону, встановленого законодавчою владою, яка у свою чергу повинна керуватися волею народу.
Такі міжнародні акти, як Основні принципи незалежності судочинства Організації Об'єднаних Націй, Конвенція з прав людини та Рекомендації Комітету міністрів для країн— членів Європейської Ради стосовно незалежності, ефективності та ролі суддів, деталізують принципи, на яких має грунтуватися судова система. Зазначені у цих положеннях ознаки сильної юридичної системи можна згрупувати таким чином:
1) судді повинні бути незалежними; це означає, що їхні
рішення не підлягають ніякому перегляду, крім спеціальних
судових процедур, передбачених законом, а суддям гаран
тується перебування на посаді до досягнення певного віку
або до закінчення встановленого строку перебування на по
саді; оплата праці суддів має бути забезпечена законом;
2) судді повинні мати достатні повноваження для вико
нання своїх обов'язків здійснювати правосуддя і судочин
ство;
3) суддя повинен приймати рішення без будь-яких пря
мих або непрямих обмежень, невідповідного впливу, тиску,
погроз чи втручань; судді не зобов'язані доповідати про об
ставини справ особам, які не мають відношення до судочин
ства;
4) судді повинні робити фактичні висновки з наявних до
казів, додержуватися процедури ведення засідання й заслу
ховування свідків, правильно застосовувати закон і виноси
ти остаточне рішення;
5) справу не можна відкликати від певного судді, не маю
чи на це достатніх підстав, таких, як хвороба або конфлікт
інтересів;
6) розподіл справ між суддями не повинен відбуватися за
бажанням осіб, які можуть бути заінтересовані у вирішенні
справи;
7) критеріями призначення суддів мають бути висока
кваліфікація, бездоганна репутація, відданість ідеалам право
суддя, а порядок добору суддів повинен бути чітко визна
ченим;
8) повинен існувати справедливий порядок розгляду дис
циплінарних справ щодо суддів;
9) влада мусить створювати відповідні умови для ефективної діяльності судців, зокрема наймати потрібну кількість суддів і забезпечувати належну їх підготовку, надавати в їхнє розпорядження відповідний персонал та обладнання, а також дбати про те, щоб статус та платня суддів відповідали гідності їх професії і відповідальності.
Останнє положення безпосередньо обумовлює діяльність держави щодо створення такої організації судової системи, яка б забезпечила реалізацію права громадянина на судовий захист і справедливе судочинство.
Усі організаційні структури судової ієрархії країн англо-американської системи права або систем, які наближені до них, схожі між собою, але значно різняться у деталях організації та судочинства. Фундаментом такої піраміди скрізь є суди першої інстанції, середній ярус становлять апеляційні суди проміжної інстанції, а верхівку — суд останньої інстанції, який найчастіше називається верховним.
Стиль судочинства та загальні концепції функціонування судової влади в усіх цих судах грунтуються на традиціях англійських судів загального права та судів справедливості, які потім протягом XVII—XVIII ст. були перенесені англійськими колоністами на береги Північної Америки. Разом з тим у штаті Луїзіана (США), провінції Квебек (Канада) спостерігаємо у цій галузі гібриди, оскільки їхні системи загального права мають французьке походження, або у Королівстві Данія, де судова система є гібридом прецедентного і кодифікованого права.
Суди у США чи в Індії відрізняються від судів, скажімо, Англії двома основними рисами: розподіл влади і доктрина судового перегляду. Американська концепція передбачає розподіл державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. Кожну з них очолюють різні особи і представляють різні установи. У найпростішому викладі доктрина вимагає, щоб законодавча влада створювала закони через затвердження законодавчих актів, виконавча влада запроваджувала ці закони, а судова влада тлумачила і роз'яснювала їх зміст, розв'язуючи конфлікти та спори. Такий розподіл державної влади має на меті захистити громадян від зловживань офіційної влади, що виникають завжди, коли вона сконцентрована в руках надто малої кількості людей або в межах однієї установи. В американській політичній традиції панує
точка зору, що саме цей принцип є фундаментальним для забезпечення свободи та законності в державі. Він відображений в усіх американських урядових структурах, тобто кожен федеральний суд або суд штату функціонує окремо від законодавчих і виконавчих органів влади.
Другою характерною рисою судів країн англо-американ-ської правної системи є доктрина судового перегляду, за якою суд має повноваження визначати невідповідність закону (законодавчого акта) Конституції, внаслідок чого він втрачає чинність. Суди також мають право оголошувати неконституційними дії виконавчих посадових осіб. Конституційні вироки такого типу можуть бути винесені як у цивільних, так і у кримінальних справах. Ці країни не мають окремих конституційних судів.
Будь-який суд у цих країнах, крім судів обмеженої компетенції, може розглядати питання конституційності законодавчого акта або розпорядження виконавчої інстанції у тих випадках, коли йдеться про вирішення справи, яку розглядає суд. В Англії практика надання повноважень щодо судового перегляду не застосовується. Подібні повноваження, яких не мають звичайні цивільні судові установи в інших країнах, дають змогу американським, канадським, японським судам піддавати сумніву відповідність дій обраних представників народу положенням конституцій.
Практика судового перегляду та розподіл влади — основні елементи американської концепції верховенства закону. Вони гарантують незалежним судовим інстанціям можливість контролювати дії законодавчих та виконавчих органів, керуючись положеннями основних законів держави. До концепції верховенства закону належить також ряд принципів, стандартів і правил, що є обов'язковими для всіх, і їх мають об'єктивно застосовувати незалежні суди, які діють згідно з встановленою процедурою. Запроваджений судами юридичний порядок стосується всіх, причому ніхто не може стояти вище, нижче чи поза законом.
Країни, що успадкували принципи англійської юридичної системи, вважаються "державами, де панує загальне право". Це означає, що прецедентне право традиційно становить значну частину юридичного арсеналу судів країн англо-аме-риканської системи права. Таке законодавство є зібранням юридичних принципів та правил, які "походять" від письмо-
вих рішень, що їх приймають апеляційні суди проміжного рівня та суди останньої інстанції для обгрунтування своїх вироків. Згідно з доктриною прецедентного права, або stare de-cisis (лат., буквально — стояти на вирішеному), ці рішення є обов'язковими для майбутніх випадків, якщо тільки вони не будуть, як іноді трапляється, скасовані. Хоч прецедентне право залишається головним складником англо-американ-ської юриспруденції, сьогодні у судових процесах так само часто застосовуються й акти федеральних законодавчих органів.
У судах названих країн традиційно дотримуються змагального порядку розгляду справ, на відміну від слідчої схеми, що переважає в Європі та в більшості країн світу. Як у цивільних, так і в кримінальних процесах сторони через своїх юристів несуть повну відповідальність за факти, що подаються ними до розгляду в суді. У цивільних справах юристи обох сторін можуть проводити розслідування, визначати свідків, збирати відповідну інформацію, вивчати свідоцтва й докази іншої сторони. Переважна більшість цивільних справ припиняється на попередній стадії і лише близько 5—10 відсотків фактично розглядаються в суді. Під час попереднього розгляду юристи викликають та опитують свідків. Надані суду свідчення разом з усіма іншими показаннями, що беруться до уваги суддею, включаються до судових протоколів з розгляду справи. Виходячи зі змагального характеру "презентації сторін", суд першої інстанції визначає факти, застосовує належні законодавчі акти та виносить відповідне рішення.
Як правило, судові процеси проводяться у відкритому засіданні й у присутності публіки та представників засобів масової інформації. Загалом існує тенденція відкритості суду, за винятком тих випадків, коли для закриття судового процесу або заборони на розголошення свідчень є справді серйозні підстави.
Громадський контроль забезпечує належне здійснення правосуддя, зміцнює довіру народу до своєї правної системи й повагу до законів, сприяє неухильному їх додержанню.
Якщо будь-яку із сторін не задовольняє прийняте у справі рішення, вона може оскаржити його в апеляційному суді. Хоч значна частина всіх кримінальних вироків оскаржується, за межі процесуального суду виходить відносно малий
відсоток цивільних справ. Рішення процесуального суду може бути оскаржено тільки на підставі матеріалів судових протоколів суду першої інстанції. На апеляційному рівні не можуть бути залучені нові свідки чи подано нові свідчення. Як правило, не може також бути порушено жодне питання. На відміну від судів першої інстанції, де головує один суддя, у засіданнях апеляційних судів беруть участь кілька суддів, які діють колегіально. Апеляційні суди загалом обмежуються розглядом питань законодавства, що були порушені під час слухання справи в суді першої інстанції. Визначення суду першої інстанції щодо встановлених фактів звичайно не підлягають перегляду. Єдиною функцією апеляційного суду, таким чином, є ухвала щодо того, як належить вчинити з точки зору законодавства: підтвердити, припинити чи якось змінити рішення суду першої інстанції. Якщо апеляційний суд дійде висновку, що суд нижчого рівня помилився у застосуванні закону, він може відвести його рішення за умови, що судді, переглядаючи справу, не кваліфікують цю помилку як незначну й таку, що навряд чи вплинула на результат розгляду справи в суді першої інстанції.
Протокольні ознаки, а також офіційне вбрання суддів та оздоблення судових закладів у Канаді, США, Індії, Японії є менш пишними, ніж у Великій Британії, але все ж досить помітними. Офіційна й урочиста атмосфера в залі суду має суто функціональне призначення: завдяки їй підкреслюється гідність і авторитетність судового процесу, підтримується багатовікова традиція громадської поваги до суду як важливої державної інституції.
Необхідно зазначити, що саме судді, юристи і політики названих країн ініціювали і взяли участь у підготовці і забезпеченні прийняття Резолюції 1989/60 Економічної та Соціальної Ради ООН від 24 травня 1989 p., щодо Процедури ефективного запровадження Основних принципів незалежності судової влади, а також Всесвітньої хартії суддів, яку одностайно ухвалила Центральна Рада Міжнародної Асоціації Судів 17 листопада 1999 р. Саме у п. 11 названої Резолюції було зазначено, що у порядку реалізації програми технічного співробітництва Організація Об'єднаних Націй, зокрема Департамент технічного співробітництва для розвитку та Програма розвитку ООН:
_______________________________________________________ 9
— надають допомогу Урядам на їхнє прохання у створен
ні та зміцненні незалежних та ефективних судових систем;
— надають Урядам на їхнє прохання послуги експертів,
регіональних і міжрегіональних радників з правових питань
з метою допомоги в запровадженні Основних принципів.
Таким чином, світова спільнота проявила вже практичну зацікавленість в організації сталої демократичної судової системи і спонукає до цього уряди країн, де судовий устрій перебуває ще у стані реформування до стандартів цивілізованого суспільства.
Судова система Великої Британії
11
Розділ І Судова система Великої Британії