дом розуміють Парламент і створену ним виконавчу (екску-зитивну) владу, міністри якої є його депутатами.
За останні 100 років у Канаді значно збільшилася кількість органів адміністративної юстиції (ОАЮ). Нині вони, поза сумнівом, вирішують більше справ і, мабуть, на них витрачається більше коштів, ніж на звичайні суди. Причиною такого становища є значне зростання потреби в соціальному та економічному регулюванні. Розв'язання справ, викликаних новими моделями регулювання, традиційно довірялось ОАЮ, а не судам. Можна назвати деякі причини такої переваги.
По-перше, бажання мати спеціалізовану установу: до ОАЮ призначають спеціально навчені кадри, а ті, хто починає працювати там без відповідної підготовки, можуть набути досвіду і знань у різних сферах регулювання (трудові відносини, маркетинг сільськогосподарської продукції, транспорт, передачі в ефірі, ліцензування алкогольних напоїв тощо).
По-друге, прагнення до новаторства: ОАЮ може запропонувати широкий спектр підходів та засобів судового захисту, необхідних для втілення нової моделі регулювання (скажімо, перегляд зарубіжного інвестування, контроль над кабельним телебаченням тощо).
По-третє, нові ініціативи: ОАЮ (скажімо, комісії з прав людини або цінних паперів) може отримати повноваження відкривати судові справи, започатковувати розслідування, проводити дослідження і навчання, відігравати роль чинника формування політики, а також роль органу з розв'язання судових справ.
Четверта причина зумовлена обсягом роботи: якщо якісь справи часто повторюються (скажімо, компенсації працівникам, страхування безробіття, імміграційні питання, скарги на розміри податків тощо), то трибунал може розробити процесуальні норми, які дають можливість впоратися з таким навантаженням, яке не під силу системі звичайних судів.
По-п'яте, ОАЮ може бути організований як менш формальний орган і мати менш формальний статус, бути більш оперативним і дешевим, ніж звичайні суди (хоч у багатьох галузях права складність питань та суми, про які йдеться, анулюють таку перевагу).
Рішення нижчих судів та ОАЮ в минулому були предметом перегляду вищими судами провінцій шляхом прерога-тивного розпорядження про передачу справ з нижчого до вищого суду (certiorari), заборони, судового наказу офіційній особі про виконання лише рішення суду вищої інстанції (mandamus), судового наказу про з'ясування правомірності претензій особи (guo warranto) та судового наказу про передачу заарештованого до вищого суду для відповідного судового розгляду (habeas corpus). За наших часів це робиться шляхом позову про визнання права чи судову заборону або, як у деяких сучасних юрисдикціях, за допомогою особливих юридичних засобів судового захисту, таких, як заява про судовий перегляд. Судовий перегляд, за різними процесуальними нормами, не передбачає повного розгляду суті конкретних обставин для прийняття рішення у справі, але дає можливість вищому суду розглянути певні аспекти рішення і з'ясувати, чи був орган, який його приймав, повноважний робити це. Тією мірою, якою перегляд рішення вищим судом провінції є можливий, утворення нового ОАЮ не приведе до повного виключення юрисдикції вищого суду.
У процесі заснування нового ОАЮ для законодавчого органу є типовим вносити до його статуту привативне положення, яке означає неможливість судового перегляду рішень ОАЮ. Існує безліч стандартних форм включення приватив-ного положення. Це, скажімо, "положення остаточності", яке проголошує, що рішення ОАЮ є остаточні й не підлягають переглядові, або "положення про виключну юрисдикцію", за яким компетенція ОАЮ вирішувати питання є виключною й не може переглядатись, або "положення по certiorari", за яким certiorari та інші засоби судового захисту, які звичайно використовуються для перегляду, не можуть бути вжиті як засоби перегляду рішень ОАЮ. Сюди можна включити й "положення про повідомлення чи попередження" та "положення про позовну давність", за якими перегляд стає неможливим, якщо про нього не було видано попередження або якщо позов не подається протягом певного короткого проміжку часу. Вищі суди мають тенденцію не надто активно запроваджувати привативні положення.
Щодо дії привативних положень завжди існувало принаймні одне конституційне обмеження: вони не мали юридичної сили скасовувати рішення вищого суду щодо консти-