За канадською традицією, що грунтується на англійській системі судочинства, судці не є чиновниками чи виборними посадовими особами. Суддя в Канаді — це передусім об'єктивний арбітр між сторонами, які змагаються в суді. Його роль досить пасивна й полягає скоріше у тому, щоб вислуховувати аргументи й тлумачити їх на користь тієї чи іншої сторони, аніж провадити активне слідство, як це заведено в багатьох європейських системах судочинства. Оскільки більшість канадських суддів розглядають свої обов'язки саме під таким кутом зору, у країні існує традиція певного суддівського консерватизму: судді вважають, що мають тлумачити закон, а не створювати його. Якщо точка зору судді розходиться з буквою закону, він може зазначити це у своїй "окремій думці" й порекомендувати законодавчим зборам або юридичній комісії переглянути відповідні положення, але, доки закон не буде змінено, суддя мусить неухильно дотримуватись його. Це не означає, що судді в Канаді не можуть створювати прецеденти, але вони не дуже схильні до цього.
Один з основних принципів канадської правничої системи — незалежність суддів. Це означає, що судді мають бути вільними від зовнішньої и впливу й пивинні виносити рішення, керуючись виключно своїми уявленнями про право і справедливість, які базуються на букві закону. Автори Конституції намагалися забезпечити незалежність суддів, зокрема, шляхом гарантованого строку служби. Є й інші закони та звичаї, що сприяють цій незалежності. Наприклад, ніхто не має права звертатися до судді поза стінами суду у справі, що перебуває у процесі розгляду. Крім того, суддя не повинен робити жодних коментарів до таких справ, і навіть мусить утримуватись від висловлення своєї думки після закінчення процесу.
Така система сприяє незалежності суддів. Крім того, оскільки призначувані судді посідають досить високе суспільне становище, вважається, що бажання зробити кар'єру не повинне впливати на їхні рішення в суді.