Судова система Канади



 


 


Деякі адвокати, стаючи суддями, зберігали тісні зв'язки з політичною партією того уряду, який призначив їх на цю посаду (при інших рівних можливостях). Це викликало най­більшу критику з боку громадськості. Проте протягом остан­ніх років система стала більш відкритою, і головна увага в ній приділяється професійної компетентності.

Заради забезпечення якомога більшої незалежності, суд­ді навіть позбавлені деяких прав, якими користується решта громадян країни. Оскільки судді повинні дотримуватись су­ворого політичного нейтралітету, їм заборонено брати участь у виборах або підтримувати того чи іншого політика під час виборчої кампанії. Щоправда, у березні 1983 р. Федеральний уряд вирішив переглянути це положення, оскільки нова Кон­ституція гарантує всім громадянам право обирати й бути об­раними. Очевидно, це обмеження скоро буде скасоване. Ви­моги до незалежності суддів передбачають, що після свого призначення вони повинні залишити колегію адвокатів, чле­нами якої були, й відмовитись від приватної юридичної прак­тики та будь-яких інших посад. В окремих випадках правила навіть передбачають, де повинен мешкати суддя.

Але попри ці обмеження суддя має й певні привілеї. Так, судді не несуть адміністративної відповідальності за будь-які дії під час виконання службових обов'язків, що дає їм повну свободу висловлювань у залі суду. Хоча держава встановлює суддям чималу платню, як правило, вони могли б заробляти більше, займаючись приватною практикою. Компенсацією за ці втрати є високий престиж суддівської професії.

Закон БПА вимагав призначати суддів з числа членів ко­легії адвокатів (ст. 97, 98). У ст. 96 зазначено, що члени ви­щих, окружних і районних судів провінцій призначаються федеральним урядом. Очевидно, такий порядок призначення робив кар'єру суддів незалежною від місцевих урядів, а, отже, й сприяв незалежності судової ланки. Нині така прак­тика видається дещо неактуальною й викликає політичні та конституційні дискусії. Дотримання положень Конституції привело до того, що в Канаді існують три категорії судів: фе­деральні суди на чолі з федеральними суддями, провінційні суди з федеральними суддями та провінційні суди з провін­ційними суддями.

Переважна більшість суддів є дипломованими юристами, хоча в деяких судах нижчого рівня посада судді не вимагає


вищої юридичної освіти. Нині існує тенденція призначати суддів з числа членів колегії адвокатів, а для деяких посад цього прямо вимагають відповідні статути. Дедалі більше суддів призначається з числа професорів права. На момент призначення вік більшості суддів складає близько 50 років. Як правило, після певного строку бездоганної служби судді мають шанс піднятися на вищий щабель у службовій ієрар­хії.

Чітких критеріїв для призначення тієї чи іншої особи на посаду судді не існує, хоча федеральний уряд та уряди про­вінцій мають свій власний набір вимог, як правило, основ­ним критерієм є особисті заслуги. З плином часу процес призначення зробився більш відкритим для громадськості. Таким чином, спростовується твердження опонентів, нібито раніше посада судді часто ставала винагородою за певні по­літичні послуги. Можна сказати, що таке звинувачення те­пер вже не має під собою підстав. Федеральне Міністерство юстиції навіть заохочує представників громадськості та прав-ників висувати кандидатури на суддівські посади.

Коли кандидат потрапляє в поле зору урядової установи, яка призначає суддів, його біографія та фахова діяльність ре­тельно перевіряються. В разі позитивного рішення кандида­тура цієї особи рекомендується для затвердження відповід­ною організацією, як правило, спілкою юристів або коміте­том суддів, що спеціально скликається з цією метою. Після затвердження кандидатові робиться офіційна пропозиція обійняти посаду судді. Як правило, такі пропозиції відхи­ляються дуже рідко.

Головний суддя виконує також обов'язки адміністратора суду. В минулому висловлювалась думка, що адміністратив­ну роботу в суді краще було б доручити державним служ­бовцям, але така пропозиція не пройшла внаслідок побою­вань, що таким чином судова ланка може втратити певну частку своєї незалежності.

Крім того, судді часто виконують певні обов'язки й поза межами судової зали: беруть участь у роботі арбітражних установ або працюють у комісіях з реформи законодавства. Судді також очолюють чимало так званих королівських комі­сій, що створюються у кожному окремому випадку для ви­вчення питань загальнодержавного або провінційного зна­чення. Попри важливість такої роботи, це ускладнює стано-



Розділ III


Судова система Канади


233


 


вище з розглядом судових справ, якими судді й без того пе­ревантажені.

Суддям гарантується імунітет щодо судових позовів про них протягом усього строку перебування на посаді. Згідно з поширеною доктриною загального права, судді не повинні ставати суб'єктами цивільних акцій внаслідок вчинених ни­ми дій або висловлювань протягом усього періоду виконання своїх службових обов'язків. Вони також користуються імуні­тетом щодо будь-яких кримінальних позовів з приводу вико­нання ними судових функцій. Проте неправильна поведінка суддів може бути предметом дисциплінарного процесу, а сві­доме перевищення юрисдикції — підставою для притягнення судді до цивільної і навіть кримінальної відповідальності.