Деякі адвокати, стаючи суддями, зберігали тісні зв'язки з політичною партією того уряду, який призначив їх на цю посаду (при інших рівних можливостях). Це викликало найбільшу критику з боку громадськості. Проте протягом останніх років система стала більш відкритою, і головна увага в ній приділяється професійної компетентності.
Заради забезпечення якомога більшої незалежності, судді навіть позбавлені деяких прав, якими користується решта громадян країни. Оскільки судді повинні дотримуватись суворого політичного нейтралітету, їм заборонено брати участь у виборах або підтримувати того чи іншого політика під час виборчої кампанії. Щоправда, у березні 1983 р. Федеральний уряд вирішив переглянути це положення, оскільки нова Конституція гарантує всім громадянам право обирати й бути обраними. Очевидно, це обмеження скоро буде скасоване. Вимоги до незалежності суддів передбачають, що після свого призначення вони повинні залишити колегію адвокатів, членами якої були, й відмовитись від приватної юридичної практики та будь-яких інших посад. В окремих випадках правила навіть передбачають, де повинен мешкати суддя.
Але попри ці обмеження суддя має й певні привілеї. Так, судді не несуть адміністративної відповідальності за будь-які дії під час виконання службових обов'язків, що дає їм повну свободу висловлювань у залі суду. Хоча держава встановлює суддям чималу платню, як правило, вони могли б заробляти більше, займаючись приватною практикою. Компенсацією за ці втрати є високий престиж суддівської професії.
Закон БПА вимагав призначати суддів з числа членів колегії адвокатів (ст. 97, 98). У ст. 96 зазначено, що члени вищих, окружних і районних судів провінцій призначаються федеральним урядом. Очевидно, такий порядок призначення робив кар'єру суддів незалежною від місцевих урядів, а, отже, й сприяв незалежності судової ланки. Нині така практика видається дещо неактуальною й викликає політичні та конституційні дискусії. Дотримання положень Конституції привело до того, що в Канаді існують три категорії судів: федеральні суди на чолі з федеральними суддями, провінційні суди з федеральними суддями та провінційні суди з провінційними суддями.
Переважна більшість суддів є дипломованими юристами, хоча в деяких судах нижчого рівня посада судді не вимагає
вищої юридичної освіти. Нині існує тенденція призначати суддів з числа членів колегії адвокатів, а для деяких посад цього прямо вимагають відповідні статути. Дедалі більше суддів призначається з числа професорів права. На момент призначення вік більшості суддів складає близько 50 років. Як правило, після певного строку бездоганної служби судді мають шанс піднятися на вищий щабель у службовій ієрархії.
Чітких критеріїв для призначення тієї чи іншої особи на посаду судді не існує, хоча федеральний уряд та уряди провінцій мають свій власний набір вимог, як правило, основним критерієм є особисті заслуги. З плином часу процес призначення зробився більш відкритим для громадськості. Таким чином, спростовується твердження опонентів, нібито раніше посада судді часто ставала винагородою за певні політичні послуги. Можна сказати, що таке звинувачення тепер вже не має під собою підстав. Федеральне Міністерство юстиції навіть заохочує представників громадськості та прав-ників висувати кандидатури на суддівські посади.
Коли кандидат потрапляє в поле зору урядової установи, яка призначає суддів, його біографія та фахова діяльність ретельно перевіряються. В разі позитивного рішення кандидатура цієї особи рекомендується для затвердження відповідною організацією, як правило, спілкою юристів або комітетом суддів, що спеціально скликається з цією метою. Після затвердження кандидатові робиться офіційна пропозиція обійняти посаду судді. Як правило, такі пропозиції відхиляються дуже рідко.
Головний суддя виконує також обов'язки адміністратора суду. В минулому висловлювалась думка, що адміністративну роботу в суді краще було б доручити державним службовцям, але така пропозиція не пройшла внаслідок побоювань, що таким чином судова ланка може втратити певну частку своєї незалежності.
Крім того, судді часто виконують певні обов'язки й поза межами судової зали: беруть участь у роботі арбітражних установ або працюють у комісіях з реформи законодавства. Судді також очолюють чимало так званих королівських комісій, що створюються у кожному окремому випадку для вивчення питань загальнодержавного або провінційного значення. Попри важливість такої роботи, це ускладнює стано-
Розділ III
Судова система Канади
233
вище з розглядом судових справ, якими судді й без того перевантажені.
Суддям гарантується імунітет щодо судових позовів про них протягом усього строку перебування на посаді. Згідно з поширеною доктриною загального права, судді не повинні ставати суб'єктами цивільних акцій внаслідок вчинених ними дій або висловлювань протягом усього періоду виконання своїх службових обов'язків. Вони також користуються імунітетом щодо будь-яких кримінальних позовів з приводу виконання ними судових функцій. Проте неправильна поведінка суддів може бути предметом дисциплінарного процесу, а свідоме перевищення юрисдикції — підставою для притягнення судді до цивільної і навіть кримінальної відповідальності.