Відділення у сімейних справах

Повноваження Відділення Високого суду у сімейних справах (англ. Family Devision), як це видно з назви, поши­рюються на розгляд справ, де йдеться про подружні стосун­ки та дітей. Це Відділення (яке раніше називалося Відділен­ням у справах про спадщини, розлучення та в морських справах) складається з голови та призначених лорд-канцле­ром рядових суддів. Юрисдикцію відділення визначено в До­датку 1 до Закону про відправлення правосуддя від 1970 р. Воно правочинне здійснювати розгляд справ як у ролі пер­шої, так і апеляційної інстанції.

Додатком 1 до Закону про Верховний суд за Відділенням у сімейних справах закріплено: а) всі справи про розлучення Високого суду (в першій чи апеляційній інстанції); б) всі справи й питання, пов'язані з законнонародженістю; здій­сненням невід'ємної юрисдикції Високого суду стосовно не­повнолітніх, утриманням неповнолітніх та будь-якими прова­дженнями згідно із Законом про дітей від 1989 року, крім проваджень виключно про призначення опікуна майна не­повнолітнього; усиновленням; неконфліктними чи звичайни­ми справами про спадщини; в) клопотання про згоду на шлюб неповнолітнього; г) апеляційні провадження відповід­но до ст. 13 Закону про відправлення правосуддя від 1960 р.

на наказ чи рішення, наданий чи прийняте згідно з п. 63 (3) Закону про магістратські суди від 1980 р. для забезпечення виконання наказів магістратського суду, виданих у шлюбо­розлучних процесах або щодо опіки над неповнолітнім; д) деякі провадження за Законом про сімейне право від 1986 p.; е) провадження за Законом про дітей від 1989 p.; є) провадження за різними приписами законів.

Загальним наслідком цих положень є те, що Відділення володіє виключною юрисдикцією Високого суду щодо шлюб­них справ і дітей, що запобігає конфліктам, які до 1970 р. ви­никали між Відділенням у сімейних справах і Канцлерським відділенням. Втім, слід зазначити, що згідно із Законом про дітей від 1989 р. існує єдина система розгляду справ, що під­падають під цей Закон. Магістратські суди, суди графств та Відділення у сімейних справах — всі вони мають юрисдик­цію, а розподіл роботи між трьома судами регламентується розпорядженнями лорд-канцлера, які передбачають взаємне передання справ між трьома судами.

Апеляційні справи Відділення складаються головним чи­ном з апеляцій на рішення магістратських судів і судів графств, що стосуються проваджень, пов'язаних із шлюбни­ми справами і дітьми в магістратських судах.

Згідно з відповідними положеннями Закону, апеляції до цього судового органу надходять від судів магістратів та графств (питання розлучення, окремого проживання по­дружжя, сплати аліментів, опіки та піклування про дітей чи батьків), а у справах, де йдеться про встановлення батьків­ства, — від Карного суду присяжних.

Одноособові рішення названих суддів першої інстанції Високого суду, маючи обов'язкову силу для нижчих судів, не є обов'язковими для інших судів Високого суду. У разі ко­ли йдеться про певні суперечливі галузі права, пов'язані з громадським життям, це призводить до суперечностей між рішеннями судів першої інстанції, заплутаності й невизначе­ності у розгляді судових справ. Попри це рішення судів пер­шої інстанції вважаються дуже авторитетними та переконли­вими й можуть бути відхилені лише після серйозного обмір­ковування та зважування. Якщо рішення судді викликає сумніви, то існуюча практика судочинства уникає прямого протистояння між рішеннями суддів-колег, як правило, в цьому разі справа передається на апеляцію. Схоже, що на

3 — 1-2347

34

Розділ І

Судова система Великої Британії

35

 

практиці несхильність до розбіжностей більшою мірою вияв­ляється при вирішенні справ, пов'язаних з документами за­гального характеру чи важливими законодавчими актами; проте у нестандартній ситуації, найімовірніше, прагнення до однорідності поступається вимогам справедливості.

§ 4. Королівський суд (Суд корони)

Карний суд — Королівський суд (англ. Crown Court) бу­ло створено недавно, згідно із Законом про судочинство від 1971 р. До цього всі тяжкі кримінальні правопорушення, що переслідуються за обвинувальним вироком, розглядалися виїзними сесіями суду присяжних або малими сесіями. Обидві ці судові установи виникли ще у XII ст., коли під час правління короля Генріха II суддів Королівського суду стали посилати на виїзні судові сесії у провінцію. Головною озна­кою обох судів була їхня локальність.

Найтяжчі злочини розглядалися на виїзних сесіях суду присяжних (асизах). Для цього країна була поділена на сім судових округів. Три або чотири рази на рік судді Відділення Королівської лави (Високого суду правосуддя) відвідували міста кожного судового округу й вершили карне та цивільне правосуддя на підставі наданих їм королем повноважень "слухати і вирішувати" та "досягти мети". Виїзні сесії суду присяжних мали таку саму юрисдикцію, як і Високий суд. Більшість кримінальних справ, за винятком найтяжчих пра­вопорушень, слухалася судом квартальних сесій, який на той час складався приблизно з 150 окремих судів. Існувало два типи судів квартальних сесій — муніципальний суд та суд графства; їх засідання відбувалися щонайменше 4 рази на рік.

У цьому контексті вартий особливої згадки Центральний карний суд, знаний у народі як "Олд Бейлі" (за назвою ву­лиці, на якій він був розташований), — виїзний суд присяж­них, що чинив правосуддя у кримінальних справах у регіоні Великого Лондона. Зростання злочинності у другій половині XII ст. виявило недоліки системи періодичного скликання судів. Зокрема, збільшення кількості злочинів у Південному Ланкаширі спричинилося до створення постійно діючих ко-

ролівських судів у Ліверпулі та Манчестері, очолюваних по­стійно працюючими суддями.

Основним недоліком цієї судової системи була її негнуч­кість. Регіональний принцип побудови мав переваги лише за умов невеликої кількості населення, незначної завантаже­ності роботою та невисокої швидкості пересування. Внаслі­док урбанізації Англії, що почалася у XVIII ст., ця система, яку було побудовано за регіональним принципом, уже не могла працювати ефективно. Тому 1969 р. Королівська комі­сія у справах виїзних сесій суду присяжних та суду квар­тальних сесій, очолювана лордом Бічінгом, розробила осно­ви нової системи судочинства, яку й було запроваджено на підставі Закону про судочинство від 1971 р.

Цей Закон скасував усі суди виїзних та квартальних се­сій і натомість створив єдину систему карного судочинства (Королівський суд), яка стала складовою частиною Верхов­ного суду. Королівський суд — це сукупність карних судо­вих закладів країни, де розгляд кримінальних справ за суттю здійснюється суддею одноособове, а в переважній більшос­ті — судом присяжних (в інших англійських карних судах присяжних не передбачено). Головна особливість цього суду полягає в тому, що його юрисдикція в жодному разі не може бути локальною. Існує один Карний суд, засідання якого мо­жуть проводитися будь-коли і будь-де.

Запроваджуючи Закон про судочинство, лорд-канцлер поділив Англію і Валію на шість судових округів, межі яких за зовнішнім периметром збігаються з межами адміністра­тивних районів. У деяких містах кожного округу були утво­рені окружні центри першого, другого та третього рівнів. Центри першого рівня мають справу з цивільними і кримі­нальними правопорушеннями й обслуговуються суддями Ви­сокого суду та іжружними суддями. Центри другого рівня розглядають лише кримінальні правопорушення і також об­слуговуються окружними судцями. Юрисдикція Карного су­ду на третьому рівні дає йому змогу розглядати всі види зло­чинів, що переслідуються за обвинувальним актом, а також виконувати інші функції, які раніше покладалися на суди квартальних сесій. Це виключає розгляд апеляцій від осіб, засуджених у спрощеному порядку магістратськими судами, винесення вироку у цих справах, а також вирішення деяких цивільних справ, зокрема щодо надання ліцензій.