Законодавство Індії не відпрацьовано в тому плані, що не відрегульовано межі повноважень Верховного суду після появи нової структури судових інституцій (трибуналів), хоч дещо в цьому напрямі вже зроблено (маються на увазі поправки 42, 43, 44 до статей 32А, 144А, 323А, 323Б, пункти 4 і 5 ст. 368 Конституції). Однак про остаточно сформовану систему адміністративної юстиції говорити поки що передчасно, отож зосередимо увагу тільки на системі судів загальної юрисдикції, які наділені функціями конституційної юрисдикції.
Деякі індійські правники вважають, що найпримітнішим досягненням індійського конституціоналізму є право на здійснення вищими судами судового нагляду. Численні звернення до вищих судів штатів і до Верховного суду Індії з проханням про видання конституційних приписів, а також результати реагування судів на ці звернення свідчать про створення в Індії "обмеженого управління", тобто управління законами, а не особами, людьми. Верховний суд успішно здійснює функцію захисту прав особи від посягань виконавчої влади, жорстких законів і навіть самого Парламенту, коли виявляє твердість, обстоюючи свої права третьої гілки державної влади "судити" закони й акти виконавчої влади. Бо доки суди ефективно і без побоювань використовуватимуть повноваження судового нагляду, демократія в Індії буде забезпечена, а Конституція, попри всі її недоліки, працюватиме й далі1.
Отож маємо докладніше, розібратися у структурній визначеності та субординації кожного з ієрархічних рівнів системи індійських судів загальної юрисдикції, їх повноваженнях і юрисдикціях.