Конституційна юрисдикція Верховного суду
В усіх країнах з конституційними системами юрисдикція судів щодо неконституційності актів виконавчої влади майже однакова. Але в питаннях контролю судів за конституцій-ністю актів законодавчого органу їхня компетенція має свої особливості. В Конституції Індії немає чіткого положення, яке б уповноважувало суди оголошувати закони неконституційними. Однак Конституція встановила певні обмеження для кожного органу, і будь-яке порушення таких обмежень є підставою для оголошення закону недійсним. Саме суди вирішують, було чи не було порушено конституційне обмеження, оскільки Конституція є законом, відповідно до якого звичайні закони приймаються конституційне зафіксованою легіслатурою. Наприклад, ст. 13 проголошує, що будь-який закон проголошує, що будь-який закон, несумісний з положеннями частини III Конституції, де йдеться про основні права людини, є недійсним. Крім того, Верховний суд Індії у своєму роз'ясненні підкреслив, що, навіть без урахування цього положення ст. 13, він має право оголосити недійсним будь-який акт, що порушує будь-яке з основних прав громадян. З положень ст. 254 Конституції випливає, що в разі неузгодженості між законом Союзу і законом штату останній оголошується нечинним.
Обмеження, встановлені Конституцією щодо повноважень легіслатур, стосуються таких питань: основних прав, зафіксованих у частині III Конституції; законодавчої компетенції; спеціальних положень Конституції, які накладають обмеження, пов'язані з певними питаннями.
Будь-яка федеральна конституція незалежно від ступеня згуртованості складових одиниць федерації, до якої вона прагне, передбачає розподіл повноважень між Союзом і
суб'єктами федерації, причому Конституція таких держав наділяє владою органи Союзу і штатів, водночас цю владу обмежуючи. Згідно з конституціями унітарних держав місцеві адміністративні та представницькі органи є лише додатковими органами центральної влади, тому в стосунках між місцевими і центральними органами влади не повинні виникати проблеми, що підлягають судовому вирішенню. У Конституції ж федеративної держави повноваження розподіляються між центром і штатами, які є державними утвореннями у складі Союзу, і тому для збереження розподілу повноважень, що передбачені Конституцією, необхідно мати орган, який би вирішував суперечки, що виникають між Союзом і його суб'єктами та між самими штатами.
Хоч федерація Індії не має форми договору або угоди між її складовими частинами, однак у неї є орган розподілу законодавчих і адміністративних повноважень між Союзом і штатами. Стаття 131 Конституції Індії наділяє Верховний суд первинною і виключною юрисдикцією щодо розв'язання спорів між урядом Індії і будь-яким штатом Союзу, між урядом Індії і її штатом з одного боку, і будь-яким іншим чи іншими штатами, з другого боку; між двома або більшою кількістю штатів. Згідно з цією статтею функції Верховного суду мають суто федеральний характер і здійснюють повноваження суду першої інстанції, жоден інший суд за Конституцією не має права перебирати на себе цю юрисдикцію. З іншого боку, Верховний суд не має права приймати до свого провадження позови, ь яких одна із сторін не е суб'ькюм федерації. Наприклад, якщо позов стосується уряду Індії чи штату, але заявлений приватною особою, він не може бути розглянутий у Верховному суді й передається на розгляд суду загальної юрисдикції згідно зі звичайним законом.
Слід зазначити, що ці стосунки між суб'єктами Союзу не є виключною юрисдикційною компетенцією Верховного суду, бо в законодавстві Індії щодо цього є винятки. Наприклад, спори, які випливають з договору, угоди, пакту, обов'язків, санаду1 або іншого документа за аналогією, хоч би й мали федеральний характер, однак вилучені з компетенції Вер-
1 Санад — один з різновидів угод, які британське колоніальне керівництво в Індії укладало з індійськими васальними князівствами.
18*
| Судова система Індії |
| Розділ V |
ховного суду, за умови, що вони стали чинними або були реалізовані до введення в дію Конституції чи продовжують бути чинними після набуття нею чинності, й у їхніх текстах передбачено, що юрисдикція судів не поширюється на ці відносини. Однак Президент має право передавати ці спори до Верховного суду для одержання консультативного висновку. Крім того, в Конституції є прямі вказівки, які безпосередньо виключають деякі спори з конституційної юрисдикції Верховного суду, покладаючи їх вирішення на спеціалізовані суди. До них належать:
1) спори, перелічені в застереженні до статей 131 і 363
Конституції;
2) скарги щодо втручання в суперечки, пов'язані з розпо
ділом вод міжштатних річок, що віднесені до юрисдикції спе
ціальних судів, зазначених у ст. 252 Конституції, за умови,
що Парламент ухвалює окремий закон про це. У 1956 р.
Парламент прийняв Закон про розв'язання спорів щодо роз
поділу вод міжштатних річок, тому зміст ст. 269 слід розгля
дати в сукупності з розділом 11 цього Закону;
3) питання, які належать до компетенції фінансової комі
сії (ст. 280);
4) суперечки щодо розподілу деяких фінансових витрат
між Союзом і штатами згідно з п. З ст. 258 Конституції1 та
спори про перерозподіл деяких фінансових витрат між
Союзом і штатами згідно зі ст. 290 Конституції"2.
Проявом конституційної юрисдикції є право Верховного суду тлумачити не лише Конституцію Індії, а й положення актів конституційного плану, чинність яких залишається після прийняття Конституції, — Акт про правління Індією 1935 р. (у тому числі, акти, що змінювали або доповнювали його), будь-який наказ, виданий на підставі Акта про незалежність Індії 1947 р.
Мова йде про покриття урядом Союзу витрат, які перевищують заплановані втрати штатів на будівництво й охорону залізниць, а також на потреби управління. Розмір доплати штатам визначається арбітром, якого призначає Головний суддя Верховного суду.
Йдеться про виплати грошей Консолідованим фондом Індії та відповідним штатом на пенсійне забезпечення колишніх чиновників, які служили в державному департаменті до і після проголошення незалежності Індії. Розмір виплат також визначає арбітр.
§ 3. Апеляційна юрисдикція Верховногосуду
Верховний суд Індії виконує функції найвищої апеляційної інстанції, подібно до суду Палати лордів у Великобританії, але в деяких правовідносинах його повноваження значно ширші. Ще до прийняття Конституції Індії юрисдикція судового комітету Таємної ради Великої Британії щодо розгляду апеляцій, які надходили з Індії, була скасована.
Верховний суд — вища апеляційна (касаційна) інстанція щодо рішень усіх судів Індії. Апеляція у Верховному суді розглядається як повторна апеляція (касація), тобто скарга на апеляційне рішення вищих судів штатів і відповідних інстанцій у системі спеціальних (військових) судів, і як первинна скарга, яку називають апеляційною, але розглядається вона у режимі касації щодо рішень, які були ухвалені вищими судами штатів у першій інстанції після розгляду цивільних справ.
Як апеляційна інстанція Верховний суд може розглядати три види справ:
1) цивільні, кримінальні та інші справи, пов'язані з тлу
маченням Конституції;
2) цивільні справи, не пов'язані з конституційними пи
таннями;
3) кримінальні справи, не пов'язані з конституційними
питаннями.
Верховний суд Індії як суд повторної апеляційної інстанції має право розглядати будь-які звернення, але це не є його обов'язком. В Індії, як і в багатьох країнах англосаксонської системи права, існує право дозволу на подання повторної апеляції.
Згідно з положеннями ст. 132 Конституції апеляція до Верховного суду на рішення, розпорядження або остаточний наказ (Final order) Вищого суду штату як у цивільних, так і у кримінальних справах може бути прийнята, якщо Вищий суд засвідчить, що справа стосується істотного правного питання, пов'язаного з тлумаченням чинної Конституції. У разі відмови Вищого суду в такому свідоцтві, Верховний суд може дати спеціальний дозвіл на апеляцію з приводу зазначених судових актів, якщо він переконаний, що справа стосується істотного правного питання, пов'язаного з тлумаченням Конституції.